УкраїнськаУКР
русскийРУС

Все, що Янукович хотів знати про НАТО, але боявся спитати

Все, що Янукович хотів знати про НАТО, але боявся спитати
Google Subscribe

Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google

Подписаться

Міфи щодо НАТО, які циркулюють в певних колах України, дуже схожі до тих, якими супроводжувалося в очах москвичів перетворення в квартирі професора Преображенського пса Шарика на громадянина Шарикова: «А ви чули, що Земля наскочить на небесну вісь?» Ідеї груп підтримки Вітренко і Януковича та їхніх «захуторамихайлівських» хазяїв іноді не менш невіглаські.

МІФ 1: НАТО – агресор і світовий поліцейський

Насправді: НАТО з 1949 по 1999 рік не почала жодної війни. За той час СРСР та Варшавський пакт здійснили агресії проти Угорщини (1956 р.) Чехословаччини (1968 р.) та Афганістану (1979 р.). Єдина війна, яку за свою історію провела НАТО, – це війна проти Югославії 1999 р. Вона почалася після того, як НАТО звинувачували за бездіяльність в чотирирічній війні в Хорватії та трьох років кровопролиття в Боснії. Війна НАТО проти Югославії почалася після кількох років боїв у самому Косові та півторарічних переговорів, на яких Югославії неодноразово пропонувалося збереження територіальної цілісності в обмін на забезпечення етнічних прав албанців.

МІФ 2: У разі вступу України до НАТО українських військових посилатимуть в якості ”гарматного м‘яса” для участі у війнах за кордон (в Афганістан, Ірак тощо)

Насправді: НАТО – це оборонний союз. Згідно з Вашингтонським договором від 1949 року, Україна, коли вступить до НАТО, зобов‘язана буде надавати збройну підтримку союзникам по НАТО тільки тоді, якщо на їхню територію буде здійснено напад в Європі, Америці та в Атлантичному океані на Північ від тропіка Рака. Так само, члени НАТО зобов‘язані будуть надавати підтримку Україні в разі агресії проти нашої держави. Участь в інших операціях поза межами цієї норми є суто добровільною. Такі держави НАТО, як Франція та Німеччина, різко критикували рішення США розпочати війну проти Іраку, і не послали туди своїх солдат. Тоді як Україна, яка не була членом НАТО, надіслала свої війська до Іраку, на догоду інтересам колишнього президента Кучми, який намагався таким чином покращити свій особистий імідж у Сполучених Штатах.

МІФ 3: Розширення НАТО дуже багато коштує (найчастіше називаються цифри в 90 мільярдів чи то гривень, чи то доларів)

Насправді витрати на розширення НАТО 1999 – 2004 рр. виявилися дуже незначними, насамперед через зміни в кліматі безпеки в Європі, які не вимагали передислокації значних контингентів на території нових членів. Ці зміни пов’язані з налагодженням раціональних відносин між Росією і НАТО. Також зменшення можливостей Росії в галузі звичайних озброєнь сприяло відмові НАТО від розміщення значних контингентів на територіях нових держав-членів. Це мінімізувало витрати на розширення, звівши їх для нових членів до мільйонів доларів, а не мільярдів. В обмін за це нові члени отримали той рівень безпеки, якого б за жодних витрат не досягли самостійно. Політичні та економічні переваги, які отримали нові члени завдяки вступові до НАТО, значно перевищили рівень витрат, на які були згодні йти уряди цих країн задля приєднання до НАТО. Суми, які називаються в якості плати за переозброєння української армії на стандарти НАТО, цілковито абсурдні. За нинішнього рівня фінансування українська армія витратила б на переозброєння 90 мільярдів гривень за 200 років, а 90 мільярдів доларів – відповідно за 1 тисячу років.

Міф 4: Розширення НАТО спрямоване проти Росії

Насправді: Розширення НАТО не має значного військового сенсу. Серед країн Центральної і Східної Європи, які приєдналися до НАТО, переважають досить слабкі у військовому сенсі. Сучасні ракети дуже швидко долають відстані у сотні кілометрів, на які наблизилася НАТО до Росії в результаті свого розширення. Крім того, НАТО заявила, що не планує розміщувати на територіях нових членів ані ядерну зброю, ані засоби її доставки. НАТО досі не розмістила жодної значної військової бази на територіях нових членів. Що справді робить НАТО, то це зміцнює незалежність держав, які певний час в минулому перебували під контролем або впливом Росії.

МІФ 5: У НАТО цілковито панує Америка

Насправді: У НАТО діє механізм обов‘язкового консенсусу при ухваленні рішень Жодна держава досі не оголосила про намір вийти з НАТО. Натомість, нові європейські члени НАТО належать до держав, що найбільш інтенсивно виступають за зміцнення євроатлантичних зв’язків. Це було б неможливим, якби в НАТО цілковито панувала Америка і не враховувалися інтереси європейських членів Альянсу.

Міф 6. Наявність Чорноморського флоту Росії в Севастополі робить неможливим вступ України до НАТО

Насправді: Жодних вимог щодо наявності або виведення Чорноморського флоту Росії з Криму, як умови приєднання України, НАТО не висуває. НАТО неодноразово оприлюднював свою офіційну позицію, що наявність російського флоту в Криму не є перешкодою для вступу України до НАТО.

Міф 7. Вступ України до НАТО означатиме запровадження візового режиму з Росією

Насправді: Жодних вимог щодо візового режиму своїх членів з третіми країнами НАТО не висловлює, оскільки це б суперечило його природі як оборонного альянсу. Кожна країна-член НАТО має суверенне право сама визначати свою візову політику щодо будь-яких країн, а спеціальних вимог НАТО щодо даної проблеми не існує.

Міф 8. Вступ України до НАТО означатиме загибель українського військово-промислового комплексу

Насправді: Вступ до НАТО означає нові можливості для конкурентоздатних оборонних виробництв. Від вступу до НАТО потерпіли не високотехнологічні оборонні комплекси (у Словаччині, Болгарії тощо). А виграли – високотехнологічні (насамперед у Польщі і в Чехії). Конкурентною перевагою України є високотехнологічний ВПК, а також здатність України до створення в замкнутих циклах деяких конкурентоздатних на світовому ринку зразків озброєння. Тому український ВПК від вступу до НАТО може більше виграти, ніж програти, хоча це потребуватиме значних зусиль та підприємливості на нових ринках. Крім того, припинення вигідних для України кооперативних зв‘язків з Росією у галузі ВПК почалося ще 1991 року, і прямо не зумовлено вступом України до НАТО. Росія поступово налагоджує "замкнені цикли" з виробництва озброєнь на своїй території, і робила це незалежно від того, чи вступає Україна до НАТО.

Міф 9: Вступ України до НАТО означатиме появу натовських танків біля російського міста Білгорода

Насправді: Розширення НАТО у всіх державах Центральної і Східної Європи відбулося без передислокації скільки-небудь значних сил на території нових членів. По суті, вступ цих держав до НАТО був ”паперовим”. Для України, яка має власні Збройні сили значно більші і якісніші, ніж у більшості держав Східної і Центральної Європи, немає практичного сенсу і доцільності розміщувати іноземні війська на своїй території. Україні для гарантування власної безпеки цілком вистачить політичної належності до блоку найпотужніших у воєнному сенсі держав. Крім того, Конституція України прямо забороняє розміщення на території України іноземних військ на постійній основі, за винятком Чорноморського флоту Росії, який має право розміщуватися в Україні лише до 2017 року.

Міф 10: Для вступу до НАТО обов‘язково потрібен референдум

Насправді: Такої вимоги НАТО не існує. З майже трьох десятків членів НАТО лише лічені проводили референдум з даного питання (Угорщина, Словаччина, Словенія). Натомість, НАТО, при ухваленні рішення про вступ, враховує дані про суспільну підтримку цього процесу. Однак, такі дані, як правило, отримуються через соціологічні опитування.

Міф 11. Конституція і закони України проголошують позаблоковий статус України

Насправді: У Конституції і в жодному законі України не зафіксовано позаблоковий статус України. Натомість, у Законі "Про засади національної безпеки України" закріплена стратегічна мета держави "набуття членства в Організації Північноатлантичного договору", тобто в НАТО.

Тож, коли Україна здобуде гарантії безпеки НАТО, це стане одним з найвизначніших історичних успіхів України. У разі здобуття надійної безпеки в НАТО, нинішнє покоління матиме безумовне право пишатися, що сповна використало той історичний шанс на безпеку і стабільний розвиток України, з якого не вдалося скористатися його попередникам.

Олександр Палій, для «Обозревателя»