Ющенко хоче під шумок розширити свою владу

27 травня Президент України Віктор Ющенко у своєму радіозверненні заявив, що не підпише подання про призначення прем‘єр-міністра, поки Верховна Рада не приведе до присяги суддів Конституційного Суду.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи доцільно Президенту України поєднувати призначення прем‘єр-міністра з формуванням Конституційного Суду?»

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Я думаю, що це для Президента просто додатковий шанс маневру, з одного боку, як для затягування переговорів про коаліцію, а з іншого, як додатковий елемент тиску на учасників переговорного процесу. Тому я думаю, що в даній ситуації Президент чудово знає, що робить, і чудово розуміє, що таким чином він виграє додатковий час. Якщо ж навіть буде вирішене питання стосовно суддів Конституційного суду, то, відповідно, в нього знайдеться ще чимала кількість дуже цікавих речей. Тим більше, якщо Президент виграє зараз «судейську кампанію», то, відповідно, в нього з‘являється шанс на те, щоб паралельно зі створенням коаліції ініціювати перегляд у Конституційному Суді результатів голосування 8 грудня 2004 року у Верховній Раді. Таким чином, я думаю, що Президент під шум про створення коаліції, під піарівські хвилі, захоче якщо не розширити, то зберегти свої повноваження”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Функціонування Конституційного Суду для України, безперечно, необхідне. Але формування Конституційного Суду не може бути передумовою для затвердження прем’єра. Такої норми в Конституції немає. Згідно Конституції України (статі 83,85,114) коаліція депутатських фракцій вносить пропозицію Президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра, а Президент, у свою чергу, робить подання на його призначення до Верховної Ради. Ніяких передумов ніде не зазначено. Більше того, передумови з боку Президента можна трактувати як заздалегідь спланований Президентом розпуск парламенту. Адже, згідно зі статтею 90-ю Конституції України, якщо Верховна Рада протягом 60 днів після відставки попереднього Кабміну не формує новий персональний склад уряду, Президент має право розпуску такої Верховної Ради. Виходить, якщо Верховна Рада не проголосує за персональний склад Конституційного Суду, вона не зможе сформувати уряд, і далі вступає в дію право Президента розпускати таку Верховну Раду.

Насправді, швидше за все, Президент не ставить за мету перевибори Верховної Ради. Усе починає виглядати на те, що Президент та його оточення затягують створення коаліції, бо не хочуть ніякого нового прем’єра. Не буде нового прем’єра – буде діяти вічний уряд вічних виконуючих обов’язків на чолі з Юрієм Єхануровим. Діяти буде некоституційно, але зате такий уряд задовольнятиме значну частину «нашоукраїнців», які занепокоєні майбутнім перерозподілом портфелів”.

Володимир МАЛИНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„Однозначно, нет. Я согласен с тем, что пришло время принятия парламентом решения о составе Конституционного Суда. Но я вижу, что Президент пока еще никак не может понять, что его полномочия все-таки сейчас ограничены Конституцией, и по существу его задача при формировании правительства, если не нарушены принципы управления страной, гарантом которых он является, – принять те решения, которые предлагаются партиями, победившими на выборах. В конце концов, речь идет сегодня не о партиях, а о тех избирателях, которые за них проголосовали. И Президент в соответствии с изменившейся Конституцией должен реализовать волю избирателей. Конечно, он как гарант Конституции может говорить о необходимости принятия решения по избранию конституционных судей, но не должен это связывать со своим решением о правительстве”.

Юрій ЯКИМЕНКО (директор політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

„На мою думку, таке висловлювання Президента виходить із нашої політичної практики, коли, незважаючи на те, що всі органи влади мають діяти у межах повноважень, визначених Конституцією, вони іноді вдаються до засобів політичної мотивації одних органів щодо інших. На мій погляд, питання формування Конституційного Суду поставлено абсолютно правомірно, тому що цей державний орган повинен діяти. Інша річ, в який спосіб вмотивувати Верховну Раду виконати це рішення? Тут дійсно може постати питання: а що вийде, коли Президент у даному разі не виконає свої конституційні повноваження? Я думаю, що це тест для обох владних інститутів держави, як для Президента, так і для Верховної Ради, який полягає в тому, що кожен має на своєму місці дотримуватися повноважень, для того, щоб не треба було вдаватися до взаємної мотивації в неправовий спосіб”.

Максим СТРІХА (керівник наукових програм Інституту відкритої політики):

„Чесно кажучи, я розумію всю стурбованість Президента тим, що зараз немає повноцінного Конституційного суду. Але мені здається, що такий крок, окрім того, що має ознаки шантажу, додатково ускладнить формування «помаранчевої» коаліції, оскільки, скажімо, Мороз боїться формування Конституційного суду якраз із причин недопущення відкату політичної реформи. Відтак я не думаю, що цей крок Президента був вдалим”.

Володимир ЛУПАЦІЙ (виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»):

„Президент своїм рішенням визначив, що для нього є доцільним, а що ні. Якщо коментувати наслідки, то я думаю, що не в інтересах Президента робити будь-які кроки чи заяви, якщо вони не можуть бути виконаними. Тому тут створюються додаткові ризики для самого Президента, адже можлива певна штучна конфронтація навколо цього питання. Те, що це питання тягнеться вже протягом багатьох місяців, свідчить про те, що справа вже не в цьому питанні, а проблема стоїть набагато ширше. Тобто, це є прояв нездатності еліт досягти компромісу, й, відповідно, відсутність цього компромісу робить неможливим прийняття спільних правил гри. Тому весь час відбувається пролонгація моделі, в якій рішення по коаліції приймаються на прецедентній основі, тобто не на базі певних правил гри, а ситуативно. Тому я думаю, що на сьогодні формування Конституційного суду – це вже похідна проблема від більш широкого спектру проблем, пов‘язаних із формуванням компромісу еліт, і виходом на систему взаємних гарантій”.