Апофеоз біло-блакитного «патріотизму»: борги Росії має сплатити українська армія

Перед зникненням з політичної арени в деяких політичних сил на язиці те, що й у голові. А там цікаво.

Нещодавно голова Республіканської партії України, один з активних «нетаківців» і екс-керівник НАК «Нафтогаз» Юрій Бойко заявив, що “замість фінансування програми вступу до НАТО краще повернути вкладникам загублені заощадження Ощадбанку СРСР”. За його словами, “на переозброєння української армії відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу передбачено 90 мільярдів гривень, що приблизно відповідає сумі загублених заощаджень”.

Однак у природі не існує жодних документів, які стверджували б, що збройні сили України будуть переозброюватися згідно з стандартами НАТО і що на ці цілі передбачено 90 мільярдів гривень.

Вступ до НАТО не передбачає переходу на нові стандарти та переозброєння армії. Необхідною умовою є взаємосумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність діяти спільно під час воєнних операцій, а не вимога мати на озброєнні такі самі гармати такого самого калібру, як і в інших країнах.

У Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, Болгарії тощо, які вступили до НАТО, досі на озброєнні перебуває техніка та зброя радянського зразка. Автомати Калашникова, танки Т-72, різноманітні БТР, БМП, БРД, артилерійські системи, бойові літаки тощо досі використовуються в цих країнах і навіть модернізуються з метою продовження строку служби. Наприклад, в Румунії практично всі види стрілецької зброї, більшість артилерійських засобів і систем реактивного залпового вогню, значна кількість кораблів і суден або були придбані свого часу в СРСР, або виготовлені за радянськими зразками.

Не виключено, що Бойко прочитав цифру в 90 мільярдів гривень з Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 рр. Однак, слід зазначити, що майже 60% витрат, передбачених цією програмою, призначені на утримання та підготовку особового складу ЗСУ, в тому числі соціальну адаптацію військовослужбовців, звільнених у запас, побудову їм житла тощо; 24% - на модернізацію і закупівлю техніки, інвестиції в розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури; 12% - на реформування ЗСУ; решта коштів призначена на забезпечення участі ЗСУ у міжнародній миротворчій діяльності, виконання міжнародних угод тощо. Загалом, лише 19% коштів, виділених в рамках зазначеної програми терміном на сім років, можна розглядати як статті витрат, пов’язані з НАТО.

Очевидно, що ця програма не має відношення до вступу України до Альянсу, а стосується утримання особового складу, реформування та модернізацію українських ЗС, що є об’єктивною необхідністю, незалежно від набуття Україною членства в Альянсі.

А крім того, особливістю усіляких державних програм в Україні є те, що вони не виконуються.

Тому суми, які називаються в якості плати за переозброєння української армії на стандарти НАТО, цілковито абсурдні. За нинішнього реального, а не «програмного» рівня фінансування, українська армія витратила б 90 мільярдів гривень на переозброєння за 200 років, а 90 мільярдів доларів (цю цифру називала ще менш врівноважена за «нетаківців» Наталя Вітренко) – відповідно, за 1 тисячу років.

Крім того, завдяки екс-шефу Бойка Леонідові Кучмі упродовж тривалого часу збройні сили не отримували достатнього фінансування, зокрема на належне утримання, ремонт та модернізацію військової техніки, внаслідок чого значна її частина перебуває в незадовільному стані. За роки незалежності збройні сили майже не отримували нових систем озброєння. На бойовому чергуванні перебуває техніка та зброя, яка вже в найближчому майбутньому вичерпає свій технічний ресурс та виявиться морально застарілою.

Тому у будь-якому випадку, незалежно від членства в НАТО, держава має виділяти значні кошти для українських ЗС. Якщо цього не почати робити зараз, то згодом доведеться платити ще більше, адже потрібно буде відновлювати все практично з нуля.

Ідея повернути за рахунок української армії борги Росії перед українськими вкладниками «Ощадбанку», звичайно, дуже оригінальна і, головне, - патріотична.

Зараз в Україні мешкає понад 9 млн. громадян, які свого часу довірили зароблені кошти Ощадному банку Радянського Союзу, а 2 січня 1992 р. їх втратили. Російська Федерація оголосила про своє правонаступництво за всіма радянськими активами і пасивами, але практично відмовилася від правонаступництва за радянськими зобов'язаннями перед громадянами.

Але з таким самими успіхом можна запропонувати компенсувати вклади за рахунок скасування програм реструктуризації вугільної промисловості чи реформи житлово-комунального господарства. А ще краще – попросити самого Бойка та інших олігархів, щоб вони матеріально допомогли одночасно і вкладникам «Ощадбанку», і українській армії.

Остання виборча кампанія засвідчила, що грошей у них на це має вистачити.