«УкргазЕнерго» остаточно сплутала карти на газовому ринку

31 січня голова Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв заявив, що АМКУ дав дозвіл на створення спільного підприємства «УкргазЕнерго» між НАК «Нафтогаз України» та "РосУкрЕнерго".

Видео дня

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Чи вигідно Україні створення СП «УкргазЕнерго»?»

Олександр РЯБЧЕНКО (директор Інституту приватизації і управління власністю та інвестиціями):

„Я думаю, що саме підприємство для України створювати не вигідно, але помилково взагалі розглядати цю газову ситуацію через окреме питання – створення спільного підприємства між «Нафтогазом» та «РосУкрЕнерго». Ситуація вирішується не цим питанням – це лише окремий момент загальної угоди. Цей момент загальної угоди не є вигідним”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Виконавчий директор компанії "РосУкрЕнерго" Олег Пальчиков заявив в ефірі телекомпанії НТН, що ціна 95 доларів за тисячу кубометрів газу для України є стабільною лише на перше півріччя. В подальшому вона може зазнати змін у зв‘язку з можливістю збільшення ціни на газ середньоазійськими державами. Відповідно, позитивні реляції Плачкова й Івченка не дуже відповідають дійсності. Що стосується створення нової компанії «УкргазЕнерго», то важко говорити про позитиви або про негативи її утворення, а можна констатувати лише одне: як увесь переговорний процес із «Газпромом», так і засновники "РосУкрЕнерго", а також процес формування нової компанії, приховано від очей громадськості. Газ має настільки велику ціну й несе за собою настільки великі прибутки, що ці перипетії є лише іграми російсько-українських бізнесових еліт. Чи матиме позитивне значення створення «УкргазЕнерго», українське суспільство дізнається лише потім – на власній шкурі”.

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Є дуже багато різних тлумачень. Скажімо, потрібно, щоб був прозорим сам процес: щоб позиції всіх сторін були відомими, відкритими, й тоді можна було б говорити, що це за угода, та чим вона загрожує Україні або які плюси вона дає.

Є різні трактування цієї угоди через велику кількість недомовок і замовчувань. Юлія Тимошенко, наприклад, говорить, що Україна цією угодою віддає фактично всю свою газотранспортну систему й систему газосховищ на поталу цій структурі. Плачков заявляє лише про те, що в угоді йдеться про поставки газу й ні про які інші об’єкти.

Тому, по-перше, треба надати повну інформацію щодо угоди, в першу чергу парламентарям. По-друге, потрібно з’ясувати до кінця, що це за компанія – «РосУкрЕнерго», хто до неї причетний з української сторони, кому в Україні вигідна її діяльність й чому державна структура НАК «Нафтогаз» укладає угоди із якоюсь комерційною структурою? При цьому ці угоди можуть коштувати Україні багатьох моментів і загрожувати її національній безпеці ”.

Ярослав ЖАЛІЛО (президент Центру антикризових досліджень):

„Давати якийсь конкретний висновок трохи передчасно. Інституціалізація цього процесу, тобто встановлення конкретної структури, на яку має вплив і російська, й українська сторона – явище позитивне. Принаймні є визначеність, якої досі не було. Зараз не можна ще сказати, чи буде це вигідно в абсолютному вимірі, але те, що це вже крок уперед, у порівнянні з тією невизначеністю, яка існувала досі”.

Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

„Я, как потребитель газа, исхожу из того, что Украине выгодна не правильная структура, а правильная цена. Поэтому, мне как потребителю не важно, кто участвует в этих переговорах, а важно, какая будет, во-первых, окончательная цена. Во-вторых, мне важно, насколько эта цена будет защищена законами и договорными обязательствами, и как долго она будет действовать в Украине”.

Андрій ЄРМОЛАЄВ (президентЦентру соціальних досліджень «Софія»):

„Давайте почнемо з того, що для України поява цієї структури означає, в першу чергу, стабілізацію відносин з Росією в такій вузькій царині, як газове питання. Тобто, це проблема не вигоди, а зрозумілості правил гри. А ось хто зіграє по цих правилах собі в плюс, поки що питання відкрите. У ході переговорів з Росією, а вірніше з правлячою групою в Росії, виявив себе той факт, що Москва лобіює варіант формування потужного інвестора, який буде заробляти свій капітал на посередницьких операціях з Росією. Вона в цьому зацікавлена й цього добивається. Причому цей інвестор має не державне походження, а приватне.

Інші правила, на скільки я можу судити з переговорів, які велися протягом останніх місяців, не були сприйняті. Але поки що відкрите питання, по-перше, як надовго ці правила гри будуть забезпечені? Фігурує цифра 5 років, але, як на мене, є можливості прийняти ці правила гри, а вже через кілька днів їх змінити. По-друге, я не виключаю, що грамотно побудована робота з цим СП протягом найближчого часу дозволить використати його прибутки, як вигідні Україні інвестиції. Й тут великою мірою все залежить від послідовної політики уряду, який зможе працювати використовуючи появу СП не як джерело газу за будь-яких обставин, а як структуру, яка поставляючи газ, заробляючи на цьому певний інвестиційний ресурс, буде працювати в українській економіці, й тоді, у підсумку, ці гроші будуть працювати на українську економіку.Дуже важко давати етичні оцінки: добре чи погано, меркантильні: вигідно – не вигідно, коли вже рішення прийнято. Особисто я є прибічником того, щоб була дійсно сформована потужна структура, яка б працювала за схемою міждержавної вертикально-інтегрованої компанії, до якої можна було б залучити російський корпоративний сектор, «Газпром», Туркменістан, державну компанію й український «Нафтогаз» та створити в межах інтересів та статутних можливостей, компанію, яка, по-перше, б займалася добуванням та транспортуванням газу, а також інвестуванням у нові газові родовища отриманих коштів, а свою частку прибутків направляла б в державний сектор національних економік Росії, Туркменістану та України й була б, відповідно до цієї економічної схеми, ще одним постачальником газу до Європи. Я гадаю, що навіть європейці сприйняли б таку схему, оскільки вони мали б справу з диверсифікацією поставок газу до Європи, де з‘явилися б в тому числі українські й туркменські активи. Але це питання нового стратегування, чого я, на жаль, не бачу в уряді. По-друге, це питання серйозної роботи законодавців, оскільки зрозуміло, що питання політики «Нафтогазу» може бути вирішене лише на законодавчому рівні. По-третє, це питання стратегування енергетичної політики й енергетичних активів. Якщо, скажімо, ГТС, як на мене, - це наш ресурс, який може бути привабливим для європейських інвестицій, то, скажімо, на рівні міждержавної ініціативи ми можемо пропонувати інші активи, пов‘язані з газотранспортною мережею. Тобто, ці всі питання дискусійні, але я переконаний, що за такої схеми ми збережемо такий привабливий для інших держав варіант посередництва, але виведемо його на новий рівень. Я маю надію, що політичні сили теж працюють над подібними ініціативами. Я розглядаю нинішнє СП як вимушений тимчасовий крок. Я не політик і тому не буду давати цьому оцінок, просто говоритиму про те, як це використати, працюючи з цим, вже як з новою об‘єктивною реальністю”.