Ірак стане для Джорджа Буша його Ватерлоо

Очевидно, що президента Джорджа Буша в майбутньому будуть згадувати переважно як ініціатора війни в Іраку. Після В'єтнаму США присягалися не втягуватися в іноземні війни, якщо в суспільстві не буде великої підтримки такої участі. Але мало того, що війна в Іраку була війною вибору однієї особи, вона до того ж стала війною, яку спровокували фіктивні твердження.

Сполучені Штати втратили В'єтнам, тому що американці не бажали продовжувати несправедливу війну, котра призвела до чисельних втрат серед американських військовослужбовців. Нині єдина у світі супердержава, схоже, простує до такої ж поразки у Іраку, але бушівська команда нізащо не погоджується припинити цю війну, незважаючи на її низьку популярність серед американського народу. Про це розповідає остання книга політолога Боба Вудварда „ State of Denial” („Країна зречення”), котру у вересні випустило Simon & Schuster Adult Publishing Group. Це солідне дослідження, котре займає аж 560 сторінок. Вудвард робить закономірний висновок: адміністрація президента Джорджа Буша приховує правду від американців про цю війну.

Поточний американський уряд веде президента Буша до його Ватерлоо. Боб Вудвард робить такий висновок після численних розмов з колишніми чиновниками адміністрації Джорджа Буша-старшого і навіть з деякими із найближчих радників та довірених осіб діючого президента США Джорджа Буша-молодшого. Привертає увагу факт, що книга Вудварда випущена у той час, коли у Сполучених Штатах залишається небагато людей, які вважають, що війна в Іраку може бути виграна. Але це ті політичні персони, рішення яких щодо цієї війни дійсно є вирішальними: президент Джордж Буш, віце-президент Дік Чейні, держсекретар Кондолізза Райс та міністр оборони Дональд Рамсфельд, як завжди залишаються при своєму переконанні, що США зможуть виграти цю війну.

Уся „ризикована пригода” адміністрації президента Джорджа Буша в Іраку була заснована на серії невірних тверджень, які зараз спростовуються одне за одним. Перед вторгненням до Іраку команда Буша заперечувала, що у інспекторів Організації Об’єднаних Націй було цілком достатньо часу, аби винести свій остаточний висновок, чи дійсно продовжує президент Іраку Саддам Хусейн реалізовувати свої програми виготовлення зброї масового враження. Після усунення від влади Саддама Хусейна на керівництво Іраком були призначені ті, хто не мав жодного уявлення ані про Ірак, ані про арабську культуру. Американські цивільні адміністратори діяли відповідно до міфів, які вони ж самі створили, перебуваючи у ейфорії від недавньої військової перемоги.

Проте найбільшою помилкою став розпуск американськими військовими силами колишнього апарату безпеки Іраку та невизнання наростаючого руху опору. Коли в Іраку почав наростати заколот, Рамсфельд намагався зобразити повстанців як лише маленьку групу каламутників. Спочатку лінія американського уряду була націлена на те, що як тільки сини Саддама Удай і Кусай будуть захоплені, бунт почне танути. Коли цього ж не трапилося, лінія пояснень швидко змістилася. Наступні пояснення ґрунтувалися на тому, що заколот зазнає серйозного удару, як тільки Саддама Хусейна захоплять. Але це виявилося іншим прикладом політичної фантазії.

Джордж Буш вторгся до Іраку, послуговуючись фіктивними аргументами щодо того, що диктатор Саддам Хусейн володіє ядерною зброєю та має зв’язки з „Аль-Каїдою”. Коли ж це не знайшло підтвердження, він перемкнувся на ідею встановлення світської демократії в Іраку і використання його як „маяка” для іншої частини Близького Сходу аби вивести його з темряви самодержавного правління. В'єтнамська війна стала війною колишнього президента Ліндона Джонсона - його настирливою „ідеєю фікс”, що мала шанс закінчитися лише у разі його відсторонення від влади. Так само війна в Іраку стала „ідеєю фікс” Джорджа Буша. Буш виконуватиме президентські обов’язки ще до 2008 року. І він сказав своїм близьким партнерам, що не піде з Іраку, навіть якщо з усієї країни тільки його дружина Лаура і собака Барні залишаться на його стороні.

На жаль, потенційна можливість набуття контролю демократами над обома законодавчими палатами після листопадових виборів цього року не торкається президентства. Керований демократами Конгрес спробує ініціювати прийняття обов’язкового рішення щодо виводу американських військ з Іраку, відмовляючись виділяти йому асигнування на тривале перебування американського контингенту у Іраку. Однак подібний розвиток подій, ймовірно, може зсередини розділити Сполучені Штати. У такому разі США отримають свою версії „релігійного конфлікту”: республіканці – проти демократів, і консерватори – проти лібералів.

Схоже, що президент Джордж Буш увігнав країну у її найбільш дефіцитний період за всю американську історію. Як повідомляє авторитетне видання „The Wall Street Journal”, нині виплати США зовнішнім кредиторам перевищили доход від іноземних інвестицій. Таким чином у наступні роки більша частина доходу нації буде йти за кордон для погашення боргів, і, при збереженні тенденції, може виникнути питання про кредитоспроможність США.

За даними експертів „The Wall Street Journal”, за останні кілька років уряд США і громадяни країни зайняли за рубежем трильйони доларів на будівництво, війну й побутові потреби. Ліміт зовнішніх запозичень за останні п'ять років (період президентства Джорджа Буша) збільшився на 3 трильйони доларів: на кінець 2005 року загальний зовнішній борг США становив 13,6 трильйона. У підсумку, вперше від 1990-х років США платять набагато більше іноземним кредиторам, аніж самі одержують від іноземних інвестицій. Як пише видання, у другому кварталі 2006-го ця різниця досягла 2,5 мільярдів доларів. В наступні роки більша частина доходу нації буде йти за кордон для погашення боргів.

Після того, як фрагменти із 30-сторінкової доповіді, написаної кращими аналітиками країни з 16-ти розвідувальних агентств, були надані неназваними представниками розвідки газеті „The New York Times”, Джордж Буш попросив главу національного розвідувального співтовариства США Джона Негропонте розсекретити ключові її фрагменти. В цій доповіді „Trends in Global Terrorism: Implications for the United States” („Тенденції в глобальному тероризмі: значення для Сполучених Штатів”), стверджується, що війна в Іраку сприяла поширенню у світі екстремістської ідеології й у цілому погіршила ситуацію з тероризмом.

Попри це Джордж Буш назвав „наївними” тих, хто вважає війну в Іраку причиною посилення світового тероризму. І хоча президент визнав, що війна в Іраку стала приводом для поповнення рядів терористів, однак не погодився із твердженням, що воєнні дії були помилкою. „Неправі ті, хто вважає напад на людей, що наміряються заподіяти шкоду Америці, загрозою для нашої безпеки”, - заявив він. Представники демократичної партії наполягають на необхідності стабілізації в іракському суспільстві й поступовому виводі американських військ із країни. Сенатори Хіллари Клінтон і Карл Левін заявили, що публікація ключових моментів доповіді спецслужб не забезпечить американців достатньою кількістю інформації і обвинуватили адміністрацію президента у вибірковому розсекреченні документації.

Стало відомо, що сьогодні Буш користується щодо Іраку порадами Генрі Кіссінжера, головного архітектора в'єтнамських переговорів під час перебування при владі адміністрації колишнього президента Ричарда Ніксона. Висновок Кіссінжера у найкращому разі може стати частково правильним перефразовуванням історії – США програли віну у В'єтнамі, тому що втратили політичне бажання продовжувати боротьбу до перемоги. За конфіденційною інформацією, Генрі Кіссінжер радить Бушеві не кидати Ірак. Він вважає, що США не можуть собі дозволити втрату Іраку і „перемога над заколотом” є єдиним реальним виходом із ситуації, котра склалася. Інакше кажучи, Кіссінжер все ще веде в'єтнамську війну.

Однак більшість головних захисників продовження американської присутності в Іраку мають добре пам’ятати про те, що В'єтнам залишили після того, як зникла підтримка цієї війни в американському суспільстві. Безліч чинників наводять на думку, що нині існують подібні тенденції й відносно Іраку. Якщо Сполучені Штати не зуміють знайти іншого шляхетного виходу, вони планомірно просуватимуться до іншого образливого для них вибору – „a la Vietnam”, незважаючи на постійні спростовування адміністрацією президента Джорджа Буша, що Ірак – це не В’єтнам.

Фото: АР

Інфографіка www.umservice.net