МаЯчна маячнЯ

І знову найшла коса на камінь. Масштаб у порівнянні з газовою кризою на декілька порядків менший. Але що того шуму, того гамору аж ніяк не менше, якщо не більше. Йдеться про бідолашні кримські і близькі до Криму маяки. Українська сторона взялася ревізувати все господарство, що або було передано в оренду російському Чорноморському флоту чи просто знаходиться в орбіті інтересів російських моряків.

Видео дня

В перший раз у житті я побував на кримському березі під час переговорів у Мухалатці 92-го року, а потім на переговорах у Масандрі наступного року. За тих мої три роки перебування в якості посла в Москві наївся я тих перемовин з росіянами на все моє наступне життя. Враження тяжкі.

До цього я десь близько 150 разів був у відрядженні в Москві і взагалі в Росії. Два роки юнаком працював в 1956-58 роках далеко в Сибіру, за Байкалом. Якщо скласти весь період мого перебування в Росії до того, як я став послом, то стане десь років зо п’ять. Немало, аби до якоїсь міри зрозуміти цю країну. Так от, та проста Росія, Росія робочого і інженерного люду, дуже й дуже відрізняється від Росії можновладців. Зрозуміло, сторіччя, протягом яких в душу пересічного росіянина втруювали дух імперії, почуття зверхності, не пройшли дарма. Але все ж різниця в поглядах правлячої еліти і масового росіянина велика.

Тому відчуття, які навалилися на мене уже в бутність послом, іноді так пригнічували душу, що було сутужно до нестями. Різниця між сприйняттям Росії з літератури і контактів з простими людьми, з одного боку, і тією інформацією, що отримувалася в процесі знайомства з можновладцями, з другого боку, була просто разючою.

Згадую саму початкову стадію шестирічної історії переговорів щодо ЧФ. Тоді на зламі 91 і 92 років ми втрапили в досить складну ситуацію. Було домовлено, що кожна з республік Союзу підпорядковує собі військові частини і техніку, що знаходиться на її території. Крім частин з ядерною зброєю. Ці мали входити у виокремлену структуру стратегічних сил під окремим командуванням. Зокрема, росіяни заявили, що Чорноморський флот має у наявності таку зброю і тому не повинен бути під юрисдикцією України. Як з’ясувалося через дуже короткий проміжок часу, нас було введено в оману. Але завдяки такій авантюрній поведінці наших партнерів, ЧФ опинився повністю в руках Росії.

92-го року вдалося зробити перший крок. Ми запропонували перетворити ЧФ у об’єднаний флот двох країн. Бо прекрасно розуміли, що з цього ніколи нічого не вийде. Зате одночасно почався розподіл цього флоту. Таким чином, Україна отримала власні військово-морські сили.

Після цього були дуже тяжкі переговори в Масандрі. Фантастичне зростання цін на нафту й газ спричинило початок шаленої інфляції. Поведінка наших партнерів мала відверто брутальний характер. «Коли будете вчасно платити за газ?» - звучало від кожного переговірника з російської сторони, аж до Павла Грачова. Хоча яке він мав відношення до цього? Але, видно, така була установка.

Підписані документи нагадували акт капітуляції. В процесі підготовки паперів я вперше зіштовхнувся зі сценою відвертої фальсифікації заключного документа російською стороною. Пан Дубінін вдався до дій дрібного вуличного «кидали». Здається, навіть Черномирдіну з Козирєвим було соромно за його дії. Як потім мені розповідали американські дипломати, вони завжди після фази підготовки заключних матеріалів прискіпливо і скрупульозно вивіряли кожну літеру і кому напрацьованих спільних рішень після того, як радянські дипломати від’їжджали. Таку сцену я бачив у нас у посольстві, коли була закінчена процедура вироблення документа про нашу відмову від ракет середньої дії.

А після цього почалася довга п’ятирічна історія переговорів про статус ЧФ на території України. І знову тяжкі перемовини під майже зухвалим пресингом російської сторони. Причому, найбільш навально поводили себе не профі-моряки, а дипломати. Пам’ятаю дуже насичені і складні дні зустрічі влітку 94-го року. Людина дуже далека від цієї тематики – в.о. прем’єра Звягільський – сказав мені, що російські переговірники роблять з нього – єврея - затятого українського націоналіста. Там вперше росіяни зіткнулись з гранично кваліфікованою позицією адмірала Безкоровайного. До цього їм вдавалося майже завжди вести гру на нашій половині поля. Саме професійність і незворушність мають бути головними важелями української сторони. І коли це вдавалося зробити, справи йшли зовсім інакше.

Здається, декілька років було витрачено на те, щоб зламати точку зору російської сторони про modus vivendi ЧФ в Севастополі. Вони нізащо не хотіли відступитися від формули: Севастополь – база Чорноморського флоту Росії. Тоді як наша сторона бачила це в єдиному можливому варіанті для України – суверенної держави: база Чорноморського флоту Росії в Севастополі. Невеличкий словесний нюанс, але яка величезна різниця в підходах. Відверто вважаю, що Тарасюку, Чалому, Бутейку, Шмарову треба зараховувати рік за три за участь в цих зовні таких мирних баталіях.

Нарешті, після довгих багатотурових зустрічей у 97-му році роботу було закінчено, і договір про статус ЧФ в Криму було підписано. Пройшло вісім з чимось років. Зрозуміло, багато що за цей час уже застаріло. В першу чергу, ціни оренди. 97 мільйонів доларів за одну тільки територію, яку займає ЧФ, на сьогодні виглядає сміховинною ціною. Відверто кажучи, режим Кучми або Януковича, котрий міг прийти йому на зміну, нічого б не міняв в контексті своєї рабської запопадливості аж до 2017-го року. Але подальша позиція неоголошеного васалітету не могла бути сприйнята владою, яка хоч трохи поважає себе і свій народ.

Я вже не кажу про відверто жалюгідну, маргінальну позицію пані Вітренко. Її «чєго ізволітє?» не викликає тепер навіть усмішки, а тільки огиду. Особливо після останніх подій з газом. Але те, що ми чуємо від регіоналів, особливо від їхнього «глашатая, горлана, ватажка» в цьому питанні Євгена Кушнарьова не далеко пішло від блюзнірського белькотіння пані Наталії. Якщо прослідкувати генезис екс-губернатора, то ми бачимо, як поступово ця людина здавала позицію за позицією. Він пройшов шлях падіння від одного з ініціаторів демплатформівського руху в КПРС на Україні до позиції одного зі стовпів відверто антидемократичного кланового угрупування донецьких. Проте, це закономірний шлях багатьох «ренегадів»: Тараса Чорновола, Ганни Герман, Романа Безсмертного. Вони є усюди. І що цікаво, серед донецьких їх навіть менше.

Можна було замилуватися метаморфозою Кушнарьова. Ще літом – затравлений, майже знищений. А тепер: почуває себе таким гоголем: впевнений, безапеляційний. Де поділася та мімікрія української мови? Яким робом все це сталося? А це ми, помаранчеві, все зробили. Нам не до Ахметових і Кушнарьових. Ми вийшли на стежку війни. Один у нас ворог, застить вона нам все: дорогу, прийдешнє.

Тому і маємо те, що маємо. В Росії теж борсалися демократи між собою. Не побачили, як шагренева шкіра прихильності виборців скоротилася до малесенького окрайця. Як все те, що відбувається зараз у нас і ще недавно в Росії, нагадує події початку тридцятих років в Німеччині. Марксистсько-ленінська цнота комуністів і їх вождя Тельмана мала жахливі наслідки. Знищили як комуністів, так і тих, кого вони називали зрадниками пролетарської справи. Як при нагоді фашистській пропаганді був жахливий голод в Україні. «Ви хочете комуністів?» - питали геббельсівські посіпаки. «Будете мати їх, будете мати і голод».

Як це схоже на наш час. «Вам обіцяли достаток. Що ви отримали? Високі ціни, мізерні пенсії, дорогий бензин». Брехня має бути навальною, тоді це переконує. А наші помаранчеві нашоукраїнці гнуть своє. Он провели два переможних мітинги у Львові та Івано-Франківську. Розвінчання головної бютівки виконується на всі сто. Губернатор Галичини Олійник заходиться у несамовитому вигуку: «Ганьба Юлії Тимошенко й усім злочинцям!» Якщо це - не адмінресурс, то я тоді – не син свого батька. Що тобі Тельман, що тобі Олійник.

Отак і те, що розгорнулося навколо отих маяків, виглядає дуже дивно. Дорогу до пекла теж мостили добрими намірами. Так, панове патріоти, панове-державники! Не терпітимемо наруги! Дамо рішучу відсіч підступам росіян стосовно наших українських маяків! Все правильно. Олександр Македонський, звісно, - великий полководець. Тільки чого ж стільки ламати? Пам’ятаєте неперевершеного Бодьо Бенюка у винниченківській новелі: «Геть москалів з українських тюрем!»

Чому стільки експресії? Що принесло штатного російського божевільного? Пан Затулін завжди з’являється у нас, завжди у потрібний момент вискакує, як той Пилип з конопель. І Роман Скрипін цього разу допомагав своїм гостям якось спроквола, без властивої йому уїдливості. Видно, йому теж набридає провокативна роль завзятого викривача домашніх ворогів.

Дивно, що на цю полову повівся шанований мною Антон Бутейко. Що, він не розуміє, що його використовують у досить простій грі? Треба відвести подалі увагу від газового проколу. Показати, що влада налаштована жорстко, но справедливо. Не дадуть росіянам спуску. А ті як допомагають нашій владі. Студентське братство з нашого боку, а той Затулін – з їхнього.

Наша вулиця завжди конфліктувала з паралельною вулицею Малиновського. Коли нас двоє-троє з’являлося на їхній території, як з-під землі троє-четверо виринало з їхнього боку. А насамперед засилався малий і сопливий. Зачепи його – бійка забезпечена.

Головне, про газ думати будуть менше. Та й хто тепер звинуватить таких ревнителів нашого маячного господарства у змові з російськими можновладцями. Тому і Затуліну, і "Студентському братству" було сказано: «Свистать всех наверх!» Отака вона виходить, наша маЯчна маячнЯ.

Хоча не обов’язково думати, що росіяни підіграють у цій грі. Може, вони теж все сприймають за чисту монету. Якщо це так, то гасло «догнати і перегнати» Росію в цій окремо взятій сфері таки спрацювало. Підступність освоєно на хорошому рівні, так тримати! Чого, бачте, не зробиш для великої цілі перемоги над жінкою з косою.