Відставка, яка може згуртувати націю
Або навпаки — продовжити блукання манівцями сучасної історії
Позавчорашня відставка уряду Юрія Єханурова передбачалася, але...все одно була несподіваною. Її подих можна було відчути напередодні під час виступу Юлії Тимошенко на "5 каналі". Такою злою її давно не бачили, і її не артистичні погрози відправити уряд у відставку можна було сприймати всерйоз, але були все ж сподівання, що не в усіх опонентів уряду відмовили гальма. Проте сталося те, що сталося, і 250 голосів депутатів вирішили долю уряду, який не попрацював і чотирьох місяців. Тимошенко завдала відкритого удару своєму, як тепер стало ясно, головному конкурентові — Ющенку.
Проти уряду Єханурова об'єдналися не тільки відверті кучмісти Януковича, Литвина, Медведчука, а й комуністи, Блок Юлії Тимошенко з сателітами з «Єдиної України» Губського, семеро позафракційних. Така ось гримуча суміш. Дивуватися не випадає ні такому об'єднанню, ні такому голосуванню, якщо знати, як начиняла свій блок кучмівським охвістям газова принцеса, і дивуватися доводиться хіба що тим її фанатам, котрі досі не розпізнали в своїй улюблениці набутого в роки роботи в бізнесі авантюризму, який дозволяє легко вступати в союзи навіть зі, здавалося б, найзапеклішими ворогами. Та ще хіба що замислитися тим наївним мрійникам, які вифантазували байку про миролюбство Литвина, котрий, не проголосувавши сам ніяк, віддав голоси і своєї фракції, і сателітної Шарова супроти уряду колишнього свого першого заступника в кучмівській президентській адміністрації. Втім, це не дива, а передвиборна політична реальність, у якій немає місця наїву ні Юлиних фанатів, ні Литвинових фантазерів. І Тимошенко, і Литвин об'єдналися не з любові, а з ненависті. До того ж Ющенка. А Голова Верховної Ради вирішив переключити на себе ще й адмінресурс на виборах.
За що відправили кабінет Юрія Єханурова у відставку? Коротко кажучи, за газ. Той, який Україна купувала у Росії раніше по 50 доларів за тисячу кубометрів, а тепер мусить, згідно з новою угодою, по 95 доларів. Фракція БЮТ, як і інші опоненти, побачила в цій угоді між російським «Газпромом», «Нафтогазом України» і «РосУкрЕнерго», підписаною в Москві 4 січня, загрозу національній безпеці України, руйнацію чинної системи договірних відносин, яка (руйнація) веде до бюджетної кризи, зупинки підприємств металургії та хімії, масштабного зростання безробіття, залежності політики держави в газовій сфері від комерційних структур невідомого походження. Депутати-комуністи, звісно, не могли обійтися без демагогії про розрив дружніх стосунків з Росією, хоч усім відомо, що саме президент останньої Путін був мотором оголошеної газової війни Україні, і для чого лицемірити в цій усім зрозумілій ситуації, може пояснити хіба що верхівка КПУ, якій усе російське святе, а все наше — суцільний націоналізм, але на те немає ради. Ну, а есдекам (о) товктися на газовій біді було як попереду танцювати, ре-гіоналам Януковича — тим більше. Тут їхнє засипалося, їхнє й мололося. Литвин свідомо грав на темі потерпілого нараду. З «балачок» такі юридичні висновки не роблять.
Чи були підстави для серйозної критики уряду Єханурова у світлі газової проблеми? Напевно, і немалі. Як і урядів Тимошенко та Януковича, всіх кучмівських урядів узагалі. Між іншим, не менший за газовий удар економіка зазнала від
уряду Юлії Тимошенко, який підвищив оплату за перевезення вантажів, але то інша тема. Не треба хвалитися сьогодні газовим благополуччям тих часів. Воно будувалося на бартері, на якому творили свої доларові мільярди російські й українські олігархи. Творили на шиї українського народу. Перехід на грошові розрахунки, до якого закликав Олександр Мороз, будучи ще Головою Верховної Ради, було відкинуто, бо прозора схема розрахунків грошима не давала олігархам жирувати на газі. Тепер бартер подається як благо, але для кого — країни чи її розкрадачів? І ні Янукович, ні Тимошенко пальцем не поворухнули, щоб зупинити бартеризацію газових відносин України і Росії, а тепер раптом «прозріли», а разом з ними «прозрів» і спікер Литвин — прапороносець одного з секторів кучмізму.
«Прозріння» це продиктоване виборами, і сама відставка уряду Єханурова — суто політична. На ній хочуть набрати собі голоси і Тимошенко, і Янукович, і Литвин, і Симоненко, і Медведчук. І це треба мати виборцям на увазі — кучмісти і їхні ліві союзники, здається, повірили, що знайшли ключ до реваншу, до помсти за поразку на президентських виборах, знайшли чарівну паличку, яка, як сезам, відкриє їм серця і мізки виборців, змусить їх проголосувати за їхню збанкрутілу політику.
Проте є у цій відставці дуже вразливе місце. Угору укладали «Газпром», «Нафтогаз України», «РосУкрЕнерго», а покарали... український уряд. Уряд, який не закінчив своєї частки роботи і не уклав потрібних контрактів з російським урядом, бо ця робота — попереду. Тепер, у статусі тимчасово виконуючого обов'язки уряду, він цих контрактів уже вкласти не зможе. Угода господарюючих суб'єктів — всього лиш заява про наміри, не одягнута в міждержавні домовленості, а відставка закриває шлях до цих домовленостей. І що тепер робити? Росія ж не може мати справу ні з Тимошенко, ні з Януковичем, ні тим більше — з Симоненком чи Медведчуком, як би вона їх не шанувала, бо вони сьогодні не репрезентують виконавчу владу, а відставлений уряд не є її повноправним репрезентантом. Президент же після перетворення України на парламентсько-президентську республіку хоч і є главою держави, але суто представницькою фігурою. Хто з ким домовлятиметься?
Уряд Єханурова є за що критикувати в виникненні газової проблеми, зокрема і щодо тих неясностей, які створює присутність у постачанні газу в Україну комерційних структур підозрілого походження, непрофесійні дії деяких урядовців у гарячі дні, але так само зрозуміло, що за неповні чотири місяці ніякий уряд не може розв'язати проблему, яку створювали роками. Та ще коли Росія затялася — давай 235 доларів за тисячу кубів! Та ще коли Росія, по суті, узурпувала доставку туркменського газу. Світова економічна кон'юнктура дивним чином перетнулася з українською політичною кон'юнктурою, фатальним результатом якої стала відставка уряду. Наступні вибори стали тим фетишем, заради якого ситуативна більшість у парламенті пішла на нерозумну, шкідливу для держави авантюру, прикриваючись турботою про національні інтереси і про народ, хоч усім зрозуміло, що це передвиборний піар-хід.
Соціалісти були серед найактивніших критиків уряду в газовій проблемі, і не тільки. Проблеми є — і падіння ВВП тому свідчення. Ми не знімаємо своїх зауважень і критики й сьогодні, але бачимо всю згубність експериментів з відставкою, яка, по-перше, поставила серйозну підніжку розв'язанню проблеми газу і його ціни, а по-друге, перед виборами є цілковитим безглуздям з усіх точок зору. Раціональніше було б звільнити кількох урядовців, а не відрубувати всю урядову голову. Уряд, в принципі, ініціювавши грошові розрахунки за транзит газу, зробив позитивний крок, закривши лазівку для кримінального відмивання коштів, але з усією газовою проблемою впоратися не зміг. В умовах диктату Росії ціновий компроміс досягнуто у межах можливого. Більшого можна досягти, хіба що віддавши Росії всі газопроводи, але хто назве це розумним? Це все одно, що жити без рук і ніг. Зрештою, газ ніколи реально й не коштував для споживачів 50 доларів, а десь у межах 76-77. Позитивом стало й те, що уряд відмінив ухвалу НКРЕ про підвищення ціни на газ для населення і комунальних служб, хоч і після цього у сесійній залі грали на дудочці зростання цих цін, зокрема особливо завзято — представники блоку Литвина. Логічно було б дати урядові серйозно попрацювати для розв'язання всього складного клубка газових проблем, та чи вдасться це йому в ранзі тимчасового? Хтось із ініціаторів відставки над цим задумувався?
А працювати є над чим. Відновити діалог з урядами дер-жав-постачальниць та транспортувальниць газу. Упорядкувати кадрову політику в цій сфері. Знайти шляхи до відновлення постачання газу за раніше укладеними контрактами. Створити . наглядові ради «Нафтогазу України» та інших компаній-монополій. Виробити енергетичну стратегію і програму енергозбереження з реальним скороченням споживання газу до 20 відсотків. Ну, й те, про що вже йшлося — працювати в газовій сфері лише на основі міжурядових угод.
Відставка уряду невигідна Україні з багатьох поглядів. Хоча б з одного — хто і як сформує новий уряд? У Президента політична реформа це право забрала. Верховна Рада може зробити це тільки в наступному скликанні. Можна, звісно, піти на створення сурогатного уряду, але це несусвітня дурниця. А нинішній, щоправда, здійснюватиме повноваження до створення нового, але з пониженим відставкою статусом. «Більшість», яка проголосувала за відставку, навіть якби задумала створити уряд, через присутність у ній двох претендентів на прем'єрство — Януковича і Тимошенко — перегризеться в ході самих переговорів. Дивна правова колізія, але не безвихідна. Доведеться працювати з відставленим, але діючим урядом. Країна без уряду — що людина без голови. Чи та ж голова без мозку і язика. Навряд чи додають щось резонне до пошуку виходу з цих проблем заяви Президента в Астані і деяких гарячих голів та ревнивих диваків з його оточення в Києві про можливість розпуску Верховної Ради (що за півроку, а тим більше за два з гаком місяці до закінчення каденції є неконституційним) або судову відміну відставки уряду через порушення самої процедури відставки. Не варто робити поспішні, нерозумні висновки зі скороспілої і нерозумної відставки, вони здатні тільки ще більше дестабілізувати і так непросту ситуацію в Україні. Та й чи личить європейській країні, хай і в карикатурній формі, повторювати московську азіатчину осені 1993 року і в такий спосіб дарувати опонентам зайві аргументи в передвиборній політичній вендеті?
Ще гірше чинять окремі діячі, коли прив'язують відставку уряду до політичної реформи, щоб дискредитувати її. Варто задуматись: а може, ті, хто задумав відставку, якраз саме цього й добивалися? Навпаки, потрібно доводити реформу до логічного кінця, до зміцнення органів місцевого самоврядування, за якого ніякі відставки урядів не страшні, але за якого гратися в такі ігрища розумні, відповідальні політики не будуть, бо саме на них лежатиме відповідальність за економіку і життя людей.
Урядова криза, поза волею її організаторів, повинна, нарешті, відкрити очі людям на абсолютно очевидну річ: хто хоче в Україні реального поліпшення ситуації, а хто на політичному протистоянні рветься до влади, щоб експлуатувати її для своєї
Іван БОКИЙ, народний депутат України, заступник керівника фракції соціалістів у Верховній Раді України
«Сільські Вісті»
