Приманка для секретаря РНБОУ

"Оглядач" продовжує публікувати витяги з журналістського розслідування Леоніда Фросевича "Туринська шахівниця". Нинішній уривок проливає світло на арешт російського політика Павла Бородіна і про те, яке відношення має цей скандал до Євгена Марчука. Друкується зі скороченнями.

Досвідчені шахісти знають, що прямолінійні удари не створюють матової загрози. Щоб досягти перемоги, треба використовувати оригінальні комбінації, несподівані тактичні прийоми, забезпечити зв’язку та підтримку фігур. А головне — постійно розставляти пастки для противника. Напрошується думка, що саме так “грають” спецслужби. Отож розглянемо варіант ”Бородіно”.

Як відомо, у 2001 році американці заарештували державного секретаря Союзу Білорусі та Росії Павла Бородіна. Швейцарська прокуратура звинуватила його у корупції. Скандал виник у зв’язку з одержанням фірмою “Mabeteks” 65 мільйонів доларів комісійних під час реконструкції московського Кремля. Однак через деякий час Бородін зумів довести, що він невинуватий.

У російській пресі з’явилася версія, що Бородін потрапив у пастку завдяки якомусь Улугбеку Ештаєву. Аналізуючи статті на цю тему, я дійшов висновку, що у Ештаєва і Стрешинського є багато схожого. Можливо, вони навіть і знайомі. Свого часу обидва працювали у Казахстані (Ештаєв тут народився), там заприязнилися з прем’єр-міністром Акежаном Кажагельдіном. У полі зору бізнесових інтересів Ештаєва були Росія, Білорусь, США, інші країни. Стрешинського також цікавили ці регіони (чого варта тільки його операція щодо закупівлі білоруської зброї!).

Мене вразило, що Ештаєв, як і Стрешинський, часто хвалився своїми зв’язками з КДБ (принаймні, так розповідають мас-медіа). А іноді Улугбек ще й уточнював, мовляв, він закінчив у Мінську вищі курси КДБ і ось-ось стане генералом. Ештаєв виставляв напоказ свою дружбу з Кажагельдіном, з багатьма “крутими” російськими чиновниками. Більше того, хвалився, що працював заступником міністра зовнішньоекономічних зв’язків Узбекистану. Стривайте, а чи не Улугбек Ештаєв допоміг Стрешинському придбати у Білорусі автомати і ракети? Втім, у пресі я не зустрів жодного натяку на те, що цього бізнесмена цікавила військова продукція. А от історію про те, як утворилася зв’язка фігур Бородін — Ештаєв, журналісти досліджували.

Влітку 2000 року Ештаєва запримітили у Туркменії. Виявляється, тут він опікувався поставками газу для потреб Білорусі, звичайно, враховуючи інтереси своєї компанії. Після цього Улугбек звертається з листом до держсекретаря Союзу Білорусі й Росії і пропонує схеми поставки газу. Павло Бородін підтримав проект Ештаєва.

А далі — цікавий розвиток подій. Мої колеги з “Российской газеты” з’ясували, що через місяць після візиту до Туркменії Ештаєв вигулькнув у США, де нібито взяв участь в американо-російському симпозіумі (Гарвард). Однак на цій нараді його так і не побачили. Просто пан Улугбек віддав перевагу спілкуванню з Акежаном Кажагельдіном (нагадаю, що цьому чиновникові Стрешинський продав автомати “Узі”) та його заокеанськими друзями, серед яких був Вінсент Джеймс Зенга. До речі, пізніше саме пан Зенга, розповівши Бородіну про свої проекти у Росії та Білорусі, направив Павлу Павловичу запрошення для поїздки до США на інавгурацію президента Джорджа Буша. У програмі візиту були ексклюзивні заходи, зокрема запрошення на вечерю “при свічках” з главою Білого дому і так далі. Можливо, ось на це й клюнув Павло Павлович.

Цікаво, що разом з Бородіним за океан попрямував й Ештаєв. В американському аеропорту їх чекав Кажагельдін. Високопоставленого російського гостя у Штатах зустріли з “браслетами” агенти спецслужби.

Коли скандал уже набрав великих обертів, Зенга потурбувався про свій зіпсований імідж. У газеті “Washington Post” він стверджував, що “для нього є таємницею, яким чином за його підписом з’явилося запрошення на ім’я Бородіна…” Деякі російські журналісти висловлюють припущення, що цю комбінацію могли розробити як співробітники Держ-департаменту США, так і ФБР. Скажімо, ФБР без особливих зусиль від своїх людей у Москві одержало інформацію про те, що Бородін збирається до Штатів. Але хто у такому разі міг передати американцям дані закордонного паспорта Бородіна? (Завдяки цьому затримання чиновника пройшло напрочуд гладенько.) За однією з версій, ця справа — на совісті або помічників Павла Павловича, або ж до цього доклали зусиль офіцери ФСБ Росії. Невже інтереси американської та російської розвідок тут збіглися?

Я підозрюю, що комбінацію “Бородіно-2” іноземні спецслужби могли використати й у туринській справі. Невже їм дуже хотілося за будь-яку ціну витягнути до Італії Євгена Марчука? Можливо, розробляли варіант, згідно з яким заманити Євгена Кириловича на Апенніни мав би бізнесмен Олександр Жуков. З цим чоловіком Марчука одного разу познайомив народний депутат Андрій Чакоред. До речі, між Марчуком та Жуковим у Києві відбулася усього лише одна коротка розмова стосовно проблем нафтопроводу “Одеса — Броди”. Певно, у схемі “Бородіно-2” особливу роль відводили і Дмитрові Стрешинському. Є версія, що Улугбек Ештаєв був знайомий з ним, і вони неодноразово зустрічалися.

І все ж не дуже віриться, що у цій комбінації були зацікавлені одні лише іноземні спецслужби. Автором ідеї міг бути Андрій Чакоред, який з вигодою для себе та своїх бізнес-партнерів максимально використовував зв’язки свого татуся у розвідках світу. Але це лише версії.

Пульсує думка, що на якомусь етапі від проведення “Бородіно-2” відмовилися. Чому? По-перше, Євген Марчук, на відміну від Павла Бородіна, не укладав жодних контрактів з інофірмами. Його ніхто не підозрював у корупції, у відмиванні “брудних” грошей. А по-друге, після 2000 року, тобто після появи наклепницьких свідчень Стрешинського, Євген Кирилович неодноразово виїжджав за кордон. І якби до нього були претензії з боку тієї ж італійської прокуратури, то, певно, вона потурбувалася б про його затримання. Ми ж знаємо, що Марчуку під час закордонних візитів ніщо не загрожувало.