Голова Одеської облдержадміністрації Василь Цушко: "Дай Боже сил і наснаги і європейським, і південноазійським інвесторам"
Cоціалістично-«помаранчевий» голова Одеської облдержадміністрації cвого попередника вважає одним із найсильніших кучмівських «губернаторів», але при цьому звинувачує у масових приписках.
Ще два місяці тому мало хто вірив, що новопризначеному голові Одеської облдержадміністрації Василеві Цушку вдасться не лише успішно замінити на цій посаді свого попередника Сергія Гриневецького, а й утвердитися як державному менеджеру, який відкидає «кучмівську» модель управління регіоном, керуючись принципом «підтримати тих, хто цього потребує, і не заважати спроможним самим дати собі раду». Обережно й обачно робив соціаліст Цушко перші кроки на адміністративному поприщі. І лише в середині червня скликав першу прес-конференцію, а днями дав перше інтерв'ю «за себе, Одещину та її перспективи» власкору «України молодої».
Приписки у спадок
— Чому уникав спілкування з пресою? Передовсім хотів грунтовно ознайомитися зі «спадщиною», отриманою від попередника Гриневецького, якого, до речі, вважаю одним із найсильніших кучмівських «губернаторів». Водночас пересвідчився, що печать того режиму його не обійшла. Наведу лише один характерний приклад. Маю на увазі стиль управління агропромкомплексом, що залишається ключовим сегментом економіки регіону. Відомо ж: за успіхи аграріїв — начальству ордени, за невдачі — оргвисновки. Із цим, власне, пов'язую й торішній «рекордний» урожай зернових — 3,7 млн. тонн одеського хліба. Коли побував у глибинці, зустрівся зі жниварями, стало зрозуміло: заради «красної» цифри рапорту керівництво області не зупинилося перед масовими приписками. Зараз КРУ встановило — «липовий» тоннаж сягає майже мільйона тонн хліба. Основна формула приписок — маніпулювання статистичними даними.
Як це робилося? За сільрадою, для прикладу, закріплено 4 тис. гектарів землі. З них — 3 тис. за виробниками сільгосппродукції, решта — землі запасу. Коли ставали відомими намолоти зерна на оброблюваних угіддях, до звіту про реально зібраний хліб додавали також тисячі тонн віртуального збіжжя. Тобто зерна, яке гіпотетично можна зібрати на незасіяних землях.
— Заради чого це робили?
— Думаю, йшли на приписки не лише заради орденів. «Відмивали» таким чином і податок на додану вартість, оформляючи фіктивні документи про збут хліба. 600 мільйонів гривень — загальна сума незаконно відшкодованих торік коштів. Насправді часто експортували... повітря. Змова чиновництва із зернотрейдерами також давала змогу знижувати ціни на пшеницю. Хліборобів запевняли: марно чекаєте високих цін — он скільки зерна в Україні зібрано! І тисячі фермерів погоджувалися збути хліб перекупникам за півціни... До речі, не оминула Одещину й інша згубна тенденція — масове скорочення поголів'я свиней та худоби внаслідок завезення через Донецьку вільну економічну зону величезних партій дешевого м'яса. Звідки брали? Найчастіше виробники збували нам недоброякісні м'ясопродукти, заборонені до вжитку в країнах Євросоюзу. Хоч, напевне, вплинула на різке зменшення поголів'я свиней та птиці не лише освячена урядом Януковича контрабанда м'ясопродуктів, а й недобір зернових і зернобобових на жнивах-2003. Унаслідок цих та інших факторів зараз на Одещині є всього тридцять господарств, що спеціалізуються на виробництві м'яса. Ясно, що при цьому марно сподіватися на зниження цін на ринках.
«Кудюкін, якого Кучма достроково звільнив із-за грат, недавно збудував біля Переяслава-Хмельницького великий свинокомплекс»
— Якою є ваша позиція щодо підтримки вітчизняного товаровиробника?
— Коли йдеться про аграрний сектор, то я вважаю головним завданням маркетингово-методичну підтримку — забезпечити умови для отримання банківського кредиту, придбання дизпального, збуту виробленої продукції. І крапка. Переконаний, що товаровиробник сам розбереться, скільки площ треба зорати чи засіяти і коли урожай збирати. Не працюватимемо надалі й на закриті акціонерні товариства, які нерідко зловживають кредитною підтримкою з боку держави, як це, для прикладу, зафіксовано у взаєминах із ЗАТ «Одесоблагрохім». Торік цій приватній структурі надали 10-мільйонну безповоротну бюджетну позику, аби здешевити міндобрива та засоби хімзахисту рослин для місцевих сільгоспвиробників. Однак, як засвідчили перевірки численних скарг із сільських районів, виділені кошти до хліборобів не дійшли — нині правоохоронці досліджують, хто і скільки незаконно привласнив.
Хочу наголосити: в цьому році ми зовсім відмовилися фінансувати подібні структури. Коли постало питання про бюджетну підтримку машинно-тракторного парку, я запропонував не виділяти мільйони гривень на ремонт тракторів. Краще придбати господарствам усіх 26 сільських районів нові зернозбиральні комбайни. Доплатили з обласної скарбниці по 100 тисяч грн. за комбайн. Підкреслюю: це не піар-хід, напередодні жнив у господарства доставлено нові збиральні машини. А тепер підрахуємо: якби так діяли протягом останніх п'яти-семи років, скільки б уже закупили нової агротехніки? Я — за реальну інновацію і категорично проти розпорошення бюджетних коштів, що й так гранично обмежені.
Те ж стосується підтримки розвитку м'ясомолочних господарств, щоб відновити попередні обсяги виробництва цієї продукції. Ми шукаємо і всіляко заохочуємо інвесторів вкладати кошти, зокрема у розвиток мережі птахофабрик навколо Одеси. Реалізація трьох проектів — зведення потужних птахофабрик в Овідіопольському, Біляївському і Комінтернівському районах — уже починається. Ще 2 млн. дол. планують освоїти будівельники на зведенні птахофабрики «Одеські курчата». Водночас проектується потужний молокозавод і свиновідгодівельний комплекс на 20 тисяч голів.
Що тут є особливо важливим? Державні санітарні та інші служби зможуть гарантувати виробництво і збут якісної продукції. Проблема лише в тім, що стабільний випуск м'ясопродуктів планується через півтора року, а гострий дефіцит спостерігається вже майже півроку. Природно, що ціни на м'ясо від приватних підприємців кусаються. До речі, свинокомплекс на 30 тисяч голів недавно збудував поблизу Переяслава-Хмельницького екс-президент ДСК ЧМП Павло Кудюкін, якого перед тим достроково звільнив від відбуття покарання екс-Президент Кучма. Однак це знову-таки повернення до розмови про принципи діяльності влади, якій виборці сказали: «Досить красти!»
«Поки що найбажаніші гості Одещини — зарубіжні інвестори»
— Які невідкладні завдання теперішньої влади ви можете назвати?
— Скоординувати зусилля, щоб регіон успішно віджнивував, закласти фундамент під новий урожай. А постійна турбота — створення умов для розвитку всіх галузей економіки, залучення інвестицій, відведення під перспективні проекти земельних ділянок, не допускаючи правового свавілля, і забезпечення стабільного поповнення держбюджету. Без цієї складової не розв'язати жодної з програм соціально-економічного розвитку. А дехто з мерів, наприклад міський голова Іллічівська, який щороку залучає десятки мільйонів зарубіжних інвестицій, неодмінно пропонує бізнесменам після реалізації проектів ще й придбати земельну ділянку навколо зданих в експлуатацію підприємств, невпинно поповнюючи таким чином міську скарбницю. Причому пропонує комплексну схему розбудови підприємницьких структур: якщо вже вирішили звести птахофабрику, що забезпечуватиме жителів мегаполіса м'ясом та яйцями, чому б не побудувати поряд завод з випуску соєвого шроту? Треба ж чимсь годувати пташиний молодняк. Хіба заперечиш? От і розробляють проект зведення під Одесою заводу потужністю півмільйона тонн шроту. А облдержадміністрація передбачає свою вигоду — невдовзі багатий інвестор завезе для вирощування і високоврожайні сорти сої, інших бобових культур. Годі казати, що такі підходи до розвитку місцевих територій всіляко підтримуються. Я вже говорив на одній з нарад: «Поки що найбажаніші для нас гості — зарубіжні інвестори. Якщо котрийсь привезе в портфелі чек понад 50 мільйонів доларів, я готовий не лише його супроводжувати, а й той портфель до місця вкладання інвестицій піднести».
Бачимо вже й перші ознаки конкуренції між запрошеними на Одещину інвесторами. Наведу лише один з прикладів. На території Одеського морпорту вже другий рік функціонує термінал пальмової олії, ще потужніший зводиться на околиці того ж таки Іллічівська, третій виробничо-складський комплекс з переробки пальмової сировини зводиться поряд з містом-портом Південне. Чи має це нас тривожити? Я кажу: дай Боже сил і наснаги і європейським, і південноазійським інвесторам! Якщо бізнесмени будуть між собою чесно конкурувати, український споживач від цього тільки виграє — ціни ж на пальмову олію падатимуть. Хоча припускаю, що немало одеситів, як і я, зокрема, і в майбутньому віддаватимуть перевагу соняшниковій олії перед пальмовою. Отож левову її частку будуть транспортувати до Російської Федерації, Білорусі, країн Східної і Центральної Європи — а це також тисячі робочих місць не лише на переробних підприємствах і потужних складах, а й у транспортних вузлах «Укрзалізниці».
— Наскільки відомо, транснаціональна корпорація «Порт Вера Девелопмент Інк.» планує звести в порту Південний приватний контейнерний термінал, спроможний майже вдвічі наростити обсяги контейнерних перевезень через Україну...
— Однак Кабінет Міністрів намітив іншу стратегічну перспективу, що передбачає розробку генерального плану розвитку трьох головних морських портів — Іллічівського, Одеського й Південного. І саме Південний, за попередніми даними, спеціалізуватиметься на перевалці наливних і насипних вантажів, що, найвірогідніше, унеможливить співіснування кардинально різних за призначенням терміналів. Зрештою, проект рішення доручено розробити групі експертів, що мають його подати на затвердження РНБО. Які саме варіанти розвитку морпортів буде визнано оптимальними, поки що говорити зарано. Однак можу сказати, що один iз найбільших інвестиційних проектів iз загальним кошторисом у 500 млн. дол., яким передбачено істотне розширення потужностей Одеського морпорту, вже схвалив міністр транспорту і зв'язку Євген Червоненко. Водночас потребує науково-технічного обгрунтування будівництво нових потужностей Іллічівського морпорту, який торік був завантажений усього на 40 відсотків. Однак чи не найбільш актуальним завданням вважаю розвиток залізничної мережі Одещини, особливо на стиках iз морськими портами.
Так само необхідно погодити розвиток містечка універсальних магазинів, що з кожним роком розширюється на південно-західній околиці облцентру. Тільки два місяці на шостому кілометрі Овідіопольського шосе, поряд з найбільшим оптовим промринком «Авангард», функціонує гігантський магазин «Метро Кеш енд Керрі», а інвестори вже пропонують проект будівництва неподалік гіпермаркета «Будівельні матеріали». Ясно, що невдовзі він стане потужним конкурентом торговельних колективів Малиновського промринку Одеси, який здавна спеціалізується на реалізації будматеріалів. Покупці від посилення конкуренції, звичайно ж, тільки виграють, але владні структури мусять остаточно визначитися: на яких територіях доцільно розвивати торговельний бізнес, а які околиці міста-курорта відвести під будівництво житлових і рекреаційних комплексів. Інакше тисячі гектарів дорогих приморських земель будуть самовільно чи внаслідок корупційних діянь захоплені будівельниками під зведення об'єктів самобуду.
«Прихватизація» в законі і дунайський прогрес
— А як ви розцінюєте рішення Приморського райсуду від 16 червня про скасування постанови обласного прокурора щодо порушення кримінальної справи за фактом незаконної приватизації низки санаторних закладів Одеської філії ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яке багато хто вважає взірцем судового фарсу?
— Для мене цей факт є ще одним свідченням того, як зусилля правоохоронців та прокурорських працівників зупинити злочинні захоплення окремими забудовниками дорогих приморських земель і об'єктів рекреаційної інфраструктури Одеси іноді наштовхуються на протидію з боку судових чиновників. Можна, звісно, радіти, що чиновники судової гілки влади почуваються вільними від тиску високих можновладців. Але дуже прикро спостерігати, коли деякі служителі Феміди не почуваються незалежними й від вимог його величності Закону. Я, природно, цікавився у прокурора області, на якій підставі ухвалено дивне судове рішення. І погодився з ним, що законність вердикту судді Писларя має розглянути колегія суддів Апеляційного суду Одеської області. Якщо й справді існують формальні причини для ухвали такого вердикту, їх треба невідкладно усунути й довести до логічного завершення кримінальну справу щодо «прихватизації» приморських земель і більш як двадцяти оздоровчих об'єктів загальною вартістю 125 млн. грн.
— А чи можна змиритися з тихою «прихватизацією» цілісного майнового комплексу дитячого центру «Молода гвардія», виробничо-оздоровчого комплексу «Оріон», захопленням 42-гектарної приморської зони в територіальних межах Фонтанської сільради?
— Враховуючи те, що бізнесмени-приватизатори висловлюють докази, що діють на основі договорів з владними структурами про виконання комплексу робіт з берегоукріплення, вважаю за необхідне запропонувати цим підприємцям негайно зняти протягнутий уздовж морського узбережжя багатокілометровий колючий дріт та озброєну охорону. Бо це обмежує конституційні права більшості громадян на доступ до Чорного моря, що неприпустимо. А якщо вже існують договори на виконання берегоукріплювальних робіт на компенсаційних умовах, хай виконавці-підрядники їх виконують — тільки при гарантованому доступі громадян до моря. Як це узгодити на практиці, вирішувати органам місцевої влади разом із правниками та екологами.
Таку ж позицію варто зайняти як і при врегулюванні конфлікту інтересів, що виник унаслідок виконання ДП «Дельта-Лоцман» днопоглиблювальних робіт та прокладання суднового ходу в українській частині гирла Дунаю. Нема сумніву, що в роздмухуванні конфлікту зацікавлені передусім румунські судноплавні структури, які прагнуть уникнути конкуренції з боку українських річковиків. Підтримує їх також низка екологічних організацій, які реалізують грантові угоди...
— Який же вихід пропонує глава Одеської області?
— Продовжувати днопоглиблювальні роботи. У мене немає жодного сумніву, що Україна повинна відстоювати власні економічні інтереси у взаєминах із сусідами, якщо це не суперечить нормам міжнародного права чи вимогам природоохоронних організацій. У даному випадку, як я особисто переконався, оглядаючи територію днопоглиблювальних робіт iз борта судна та вертольота, йдеться не про порушення екологічних стандартів, а про новітню методику економічної конкуренції. Ніхто ж не знищує заповідні місця гніздування птахів, занесених до Червоної книги. Я запитував екологів: хлопці, ви маєте факти, що «права» пеліканів зневажають? Ні, не можуть навести таких фактів. То в чому ж справа? Повторюю: немає порушень екологічних норм, ми чисті перед сусідами і перед Богом. Просто реалізуємо невід'ємне право на днопоглиблювальні роботи в межах власної території, де ріка впадає в море і ще донедавна курсували військові кораблі дунайської прикордонної флотилії. Тому вважаю, що маємо забезпечити своєчасне виконання робіт другої черги в гирлі транспортної магістралі. Для мене той факт, що до 4 червня українським судноплавним ходом пройшли 600 суден, є не просто статистичним показником. Це перший етап економічного прогресу. Переконаний: якщо ми гарантуємо безпеку судноплавства, наступного року караван суден буде удвічі-втричі більшим. У свою чергу, пожвавлення торговельно-економічної діяльності в українській частині Дунаю забезпечить сталий соціально-економічний розвиток бессарабських районів Одещини.
Острів Зміїний — теж Одещина
— А як ви оцінюєте перспективи розвитку інфраструктури острова Зміїний та навколишнього шельфу?
— На мій погляд, нав'язувана нам сусідами румунами дискусія щодо того, йдеться про заселену територію України чи скелю в морі, втрачає сенс відразу, коли будь-хто з правників-дискутантів зійде з борту судна на острівну пристань і почне знайомитися із системою господарювання та діяльністю наукових і військових колективів. А проблему бачу лише в тому, що досі не вдалося залучити до розробки морських нафтогазових родовищ навколо острова ні вітчизняних промисловців, ані власників багатих спеціалізованих компаній. Що ж до розгляду справи про острiв Зміїний у міжнародних судових інстанціях, то в мене немає сумніву, що українські правники мають бездоганну правову базу для успішного відстоювання державних інтересів. Кому не ясно, що і тут ідеться тільки про економічні інтереси країн-сусідів. А дискусія щодо статусу Зміїного — не більш як формальне юридичне прикриття.
Такого ж вдумливого державного підходу заслуговує розгляд питання про приватизацію Одеського припортового заводу — одного з найприбутковіших підприємств України. Коли мене на одній із зустрічей запитали, чим відрізняються методи господарювання старої і нової команди урядовців, я навів промовистий факт — подвоєння доходів до держбюджету з припортового заводу в першій половині 2005-го. Ми, власне, не втручалися в роботу підприємства, просто змінили правила взаємин влади і менеджменту підприємства — від дирекції більш не вимагають вишукувати механізми виведення в тінь значних фінансових потоків. Простіше кажучи — припинено відплив капіталу незаконними каналами. Результат — за 5 місяців до держбюджету спрямовано 250 млн.грн. Як тут не порівняти з минулорічним показником? Коли за весь 2004-й надходження від припортового до бюджету ледве сягли 230 млн.грн. Нова влада просто припинила злодійські махінації, пустила фінансові потоки в державне русло. І от зараз, коли йдеться про приватизацію флагмана хімічної промисловості, я переконаний, що належить грунтовно спрогнозувати стратегію розвитку Одеського припортового на найближчі 15 років. Зокрема, які передбачаються потоки сировини для виробництва аміаку? Скільки втратимо внаслідок продажу, якщо приватний інвестор вирішить перевести завод-гігант на давальницькі схеми випуску продукції і потягне за собою хімічні підприємства-партнери? Може, нам зараз вигідніше взяти мільярд кредиту і обслуговувати його, вклавши не в «проїдання», а в розвиток прибуткової галузі, що спроможна забезпечити при цьому ще й прибутки? Сподіваюся, що наш уряд, в якому не бракує макроекономістів, зважить означені плюси й мінуси і остаточно визначить долю припортового.
Як колишній директор агрофірми ім. Сергія Лазо...
— Ви є співавтором ухваленого в першому читанні законопроекту про зміни до закону про 1-відсотковий збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства, особливо важливого для селянства Одещини, де вирощують левову частку вітчизяної винопродукції. Яку мету при розробці проекту переслідували?
— Справді, виноградники Одещини забезпечують сировину для виробництва 40 відсотків винопродукції. І це було одним з мотивів моєї участі у розробці законопроекту. А ключовим аспектом є те, що, за підрахунками спеціалістів, вирощування пшениці на 1-гектарній площі — від оранки до збирання хліба — забезпечує роботою одного хлібороба. А вирощування винограду на одному гектарі угідь передбачає зайнятість 14—18 виноградарів. Причому за 10 років директорства в Агрофірмі ім. Сергія Лазо, де під цією культурою зайнято 800 гектарів угідь, я помітив цікаву закономірність, принаймні на Одещині: якщо є високий урожай винограду — то, як правило, спостерігається недобір зернових культур. В умовах південних областей це своєрідна страховка від безробіття і економічних проблем — селян виручає як не урожай пшениці, то винограду.
— Що дасть селянам прийняття нового закону?
— Я хочу, щоб виробникам сільгосппродукції держава надавала цільову підтримку з розрахунку на один кілограм виробленої продукції. Це буде справедливо. Бо як робиться сьогодні? Виділили, скажімо, в цьому році селянам Одещини одномільйонну бюджетну допомогу. Згодом поцікавився, чи ж дійшли кошти до виноградарських господарств. І що з'ясувалося? Багато хто з тих, хто на старті року отримав кошти, і не планують садити виноградники. А це означає, що триває розбазарювання державних коштів. Як ви думаєте, не прикро це для співавтора законопроекту? Було ініційовано перевірку, куди подівся мільйон для розвитку виноградарства? І, зрештою, правду будемо знати. Але це не міняє суті — максимально необхідна цільова система підтримки сільгоспвиробників. Заснувати її та забезпечити прозорий механізм функціонування я вважаю для себе справою честі.
Михайло АКСАНЮК