Видео дня
Як вийти з козинського тупика?
Коли Олексій Токар, колишній секретар Козинської сільради, натякнув на змову між головою сільради Валентиною Горобець та слідчим генпрокуратури Іваном Коліничем, я подумки посміхнулася. Перевірити цю інформацію не було великою проблемою, адже з Коліничем я добре знайома. Познайомилися ми на прес-конференції Ольги Колінько, де вона звинуватила Піскуна в залученні непрофесійних кадрів, звільнених попередником Піскуна Васильєвим.
Колінько мала на увазі перш за все слідчого Колінича, якому Піскун поручив делікатну справу: розслідувати, куди Колінько сховала протокол засідання комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президенті України. На тому засіданні Леонідові Кучмі порекомендували звільнити Піскуна, що гарант одразу ж зробив.
Вже той факт, що саме Коліничу доручили займатися справою із «замовленням» Піскуна, свідчить про близькість цього слідчого до нинішнього Генерального прокурора. Це також доводить, що він не належить до друзів Колінько та Васильєва. Отже, версія Олексія Токаря про причетність Колінича до закриття козинскої справи в інтересах Геннадія Васильєва зайшла у глухий кут.
Проте, в одному Токар був правий «на всі сто». Виявилося, цей слідчий справді має пряме відношення до справи Горобець. До того, як Васильєв «попросив» його з ГПУ, відділ Колінича вів цю справу. Розмова з «третьою стороною» вийшла дуже змістовною, емоційною й цікавою.
- Мій відділ за часів генпрокурора Васильєва вів цю справу, - ще раз підтвердив слідчий. - Спочатку була порушена справа проти високопосадовців Обухівського району, в тому числі - з відділу архітектури. Кілька епізодів справи були пов’язані з Пінчуком, клубом «Динамо», постать Горобець з’явилася в справі згодом. У цій справі багато загадкових моментів. До неї пришили кілька дрібніших посадовців, щоб відвести увагу слідства від зловживань більш впливових осіб. Слідчі закрили справу проти Горобець за відсутністю складу злочину, і для мене лишається загадкою, чому вона знову порушена. З точки зору юриспруденції нічого протизаконного в діях жінки немає.
Такий початок розмови, відверто кажучи, дуже здивував. Однак мій співрозмовник вперто доводив, що складу злочину в діях Горобець годі шукати.
- Рішення про виділення землі приймали на засіданні місцевої ради, під рішенням стоять оригінали підписів депутатів. Місцеві обранці спочатку підтвердили автентичність підписів, наступного разу заявили, що їх попросили підписати, а третього разу заявили, що їх примусили це зробити. Врешті-решт заявили, що вони взагалі не давали згоду на таке рішення. Що не допит – вони нам нову версію розповідають, забрехалися зовсім! – емоційно розповідав Колінич. – У виділенні земель немає нічого протизаконного. Чим «Ока-Інвест», чи «Лотос» гірше якихось «ріг та копит», яким до Горобець виділялися сотні гектарів землі? До того ж спірні рішення були скасовані, тому про якісь наслідки говорити не можна.
Між іншим, представник ГПУ розповів, що згадані підприємства отримували землі за оціночною вартістю – майже по 400 доларів. Для порівняння: «Трипільське підприємство «Пролетарська правда» намагалося викупити унікальні землі Ольжиного острова за 200 гривень. Свого часу ці землі були передані підприємству в оренду, як сільгоспугіддя, а потім власники стали їх ділити на власний розсуд. Слідство також з’ясувало, що Горобець пропонувала орендарям викупити землю хоча б по 500 доларів, але ті наполягали на сумі 200 гривень.
- Горобець з ними судилася-судилася, а в результаті суддя Саприкіна зобов’язала Козинську сільську раду продати землю за 200 гривень. Я питаю депутатів: «Хлопці, за які кошти ви влаштовуєте мітинги?», а вони навіть не приховують, що автобуси фінансує «Пролетарська правда». Ми під час розслідування справи виявили, що за попереднього голови депутати кілька разів отримували земельні ділянки. Продали їх, трохи заробили.
- Скільки людей можуть бути зацікавлені у порушенні справи проти Горобець?
- Багато. Я вам розкажу схему, за якою продавалися землі в Козині. Комерційна структура зверталася з проханням взяти в оренду 15-20 гектарів. Одночасно в сільраду надходили звернення від приватних осіб. Наприклад, жителів села Малин Житомирської області. За законом будь-який громадянин України може взяти в приватну власність 25 соток землі безплатно. Якщо, звичайно, ці ділянки їм дадуть. Так от, комерційна структура раптом відмовляється від своєї оренди на користь тих нещасних малинців, і в один день півсела з Житомирщини по суті «на шару» стають власниками земель під Києвом. Вартість цих ділянок оцінюється в десятки мільйонів доларів. Одразу ж оформлюється договір куплі-продажу, і кожен малинець багатіє на сто гривень, а приватна земля переходить до інших осіб. Начебто все законно, однак у бюджеті Козина - самі нулі.
За словами слідчого, були й більш примітивні способи приватизації земель. Згадав він і про екс-секретаря сільради Бойка, на якого є підозри у підробці актів на землю.
- Ви розповіли дуже багато цікавого, однак поясніть, якщо відділ займався розслідуванням, чому ви про зловживання досі не розповідаєте в суді? – запитую у Колінича.
- Це я теж хотів би знати. Мені здавалося, після революції в державі хоч який порядок наведуть. Я не кажу, що треба Венецію в Козині з землею зрівняти, бо там 99% ділянок виділено незаконно. Однак потрібно розібратися, провести інвентаризацію, сказати: «хлопці, заплатіть за землю – і живіть собі далі».
На думку слідчого, щоб подібної спокуси більше не виникало, сільські депутати не повинні вирішувати долю непомірно дорогих земель. Таких, як у Козині. Це, за словами юриста, має робити тендерна комісія на відкритих торгах. Землі Козина повинні продаватися, як продаються промислові підприємства, тому що їхня ринкова вартість - мільярди доларів. В Україні ж нині хоч і діє мораторій на продаж землі, однак в законі стільки дірок, що можна не лише приватизувати ділянку, але й зробити це за безцінь.
«Обоз» спробував з’ясувати думку ще однієї сторони – представників обласної прокуратури, які нині ведуть справу Горобець. Однак тут не були надто щирими. Майже на всі питання відповідали: «Таємниця слідства». Проте кілька цікавих коментарів я все-таки отримала. Один зі слідчих, який попросив не називати його ім’я, повідомив, що звинувачення проти Горобець доволі серйозні. За його словами, закриття справи в січні «нічого не означає». Мовляв, це звичайна практика. Шокін справу перечитав і вирішив, що треба розслідувати її далі.
Слідчий також розповів по секрету, що його колегами зібрано безліч доказів, які підтверджують вину Горобець у зловживанні службовим становищем і у організації масових заворушень. Я поцікавилася, кого ще обвинувачують в масових заворушеннях, чи є серед цих людей опоненти Горобець. У відповідь почула стандартну фразу: «Коло обвинувачених, ще до кінця не визначено». Як сказав мій співрозмовник, по цій справі «півсела проходить». Побачивши мій іронічний погляд він знову підкреслив: «Справа дуже серйозна, вже проглядається склад злочину».
Чесно кажучи, тема «масових заворушень» мені теж близька. Свого часу довелося «проходити» по цій статті після подій 9 березня 2001 року під Адміністрацією Президента під час акції «Кучму геть!» Представники нинішніх силових структур Луценко і Турчинов називають справу по тих подіях сфабрикованою і політичною. За нової влади ця стаття, виявляється, теж в моді. І «сісти» може півсела.
Цих людей відверто жаль. Більшість із них діяли під враженням Майдану. Фактично, для козинців це протистояння було продовження помаранчевої революції. Тому важко пояснити, чим їхні дії відрізнялися, наприклад, від вчинків «помаранчевого» натовпу, який захопив будинок Профспілок. В Козині, як і на Майдані, люди стали на захист своїх прав, свого вибору. Різниця лише в тому, що Майдан розсудив Верховний Суд, а у Козині навіть він безсилий…
Висновків у цій історії можна зробити два. По-перше, дякуючи конфлікту голови сільради і депутатів, майже половина козинської землі не було віддано багатіям за безцінь. Другий висновок – невтішний. Леопольдівська поведінка Президента із серії «давайте жити дружно» повністю себе дискредитувала.
Коли прихильники Горобець постукали у ворота Президента, Ющенку треба було діяти по-президентськи. Сказати: «Ідіть в суд і там виборюйте свої права, а не під воротами Президента. Я не суддя, тож звільняти з СІЗО нікого не буду. Однак обіцяю особисто прослідкувати, щоб справу передали до суду, і якщо буде треба – сам прийду до суду. Якщо обвинувачення розсиплеться – генпрокурор, обласний та районний прокурори миттю подадуть у відставку».
Це було б справді ефективно, і справа була б показовою для інших сільських голів. І не треба було б посилати в Козин миротворчий контингент, виставляти нову владу на посміховисько. Мовляв, не змогли помирити якихось селян, майже дійшло до прямого президентського правління. І розповідали б чиновники Держсекретаріату про те, що «Піскуну зарядили грошей».
Одне Президент точно зробив добре - звернув особисту увагу на проблеми Козина. Цей конфлікт того коштує. Занадто великі гроші, занадто великі люди замішані в ньому. Поки ішаки б’ються, королі та ферзі надійно сховані за високими мурами прекрасних палаців в Козині.
Читайте також: