УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Козинські загарбники

Козинські загарбники

Продовження журналістського розслідування конфлікту в селищі Козин. Попередні матеріали на цю тему:

Козинська земля коштує три «Криворіжсталі», і там сам чорт ногу зламає

Стріляний Горобець

Над ґанком Козинської сільради висить об’ява. Дослівно: «В зв’язку з проведенням Президентської інвентаризації земель селища Козин, просимо всіх, хто володіє земельними ділянками, принести до сільради для ознайомлення оригінали актів на право власності».

- Ну у вас і безлад! Як ви до такого докотилися? - запитую голову сільради Валентину Горобець та землевпорядника Ірину Сагач. Жінки дружно «перевели стрілки» на місцевих обранців:

- У січні 2005 року місцеві депутати вирішили захопити владу в селі. Підперли двері сільради трактором, розбили під вікнами наметове містечко з символікою Ющенка, хоча усі вони на виборах агітували за Януковича. А ще привезли від керівництва району - тоді ще там були люди Засухи – папір з дозволом зрізати замок на сільраді, - почала пояснювати Горобець. Привезеному паперу, за її словами, мало хто вірив, та й самі депутати не наважувалися зламувати двері, тому «почесну» місію доручили місцевому жителю з 15-річним тюремним стажем.

- Депутати проникли в приміщення, почали ритися в документах, щось пакували в кульки, деякі документи викинули у вікно, деякі - відвезли машиною у невідомому напрямку, - продовжила розповідь Горобець.

- Навіщо нищити документи?

- Влада в країні змінилася, треба було «підчистити» свої гріхи. Коли я прийшла на посаду, бачила державні акти на землю без підписів і печаток, - відповіла Горобець.

Землевпорядник Ірина Сагач додала, що після відвоювання сільради виявилося, що сейф з актами про право власності на землю був відкритий:

- Частина документів про виділення ділянок під городи зникла, а ще я знайшла акти, підписані секретарем сільради Бойком, який працював у колишнього голови Федоренка. Але такі документи мав право підписувати виключно голова. По-друге, на цих актах написано, що вони видані в 2003 році. Але того року видавалися акти жовтого кольору, а ці – зелені. Такі почали видавати лише з 1 січня 2004 року.

Ірина також розповіла, що оригінали актів вони передали в генпрокуратуру, та передала справу у ведення облпрокуратури, і згодом виявилося, що документи…загубилися.

- Як загубилися? – перепитала я.

- Слідчий Купченко стверджує, що в нього ніколи не було таких документів.

Те саме Купченко заявив і «Обозу». Папери зникли, як і не було. Однак Сагач наполягала, що у неї є акт про вилучення цих документів, щоправда показати його вона так і не спромоглася.

Ознайомлення з цими актами дало цікавий результат. 25 папірців були виписані в один день - 22 серпня 2003 року, на загальну площу майже 4 гектари. Всі ці землі перейшли у володіння кількох київських родин. Саме до них я вирішила звернутися за поясненнями.

Мою увагу одразу привернули акти, виписані на прізвища «Тимошенко». Подзвонивши за телефоном, вказаним у документі, я справді потрапила на Тимошенко. Щоправда, жінку звали Ірина. Вона й підтвердила, що отримала згідно рішення четвертої сесії сільради дві ділянки по 10 соток. Інші Тимошенки, вказані в актах, виявилися її родичами.

Дзвінки іншим власникам зелених актів виявили ще одну цікаву деталь – усі вони тісно спілкуються між собою, - вони чекали на мій дзвінок і знали, що я вже спілкувалася з рештою «козинських сусідів».

Підозрілим видався ще один факт. Дружина Олега Штурми, з якою мені вдалося поговорити, нібито не знала, що її чоловіку належить ділянка в Козині. І всі опитані стверджували, що отримали акти зеленого кольору в серпні 2003 року.

Нез’ясованим залишилося питання, де вони могли узяти такі акти. Адже в Обухівському відділі землевпорядкування мені підтвердили слова Сагач, що зелені бланки районі з’явилися лише 1 січня 2004 року. Так само в Обухівській райдержадміністрації підтвердили, що підписувати акти має право виключно голова сільради, тому підписані секретарем Бойком документи є нелегітимними.

А ще серед цих актів виявився зовсім незрозумілий документ. Папірець зеленого кольору засвідчує, що киянин Гліманн Клаус Бернд отримав у Козині 51 сотку. Документ датовано 29 вересня 2003 року, у графі «голова сільради» надруковано прізвище Горобець, а навпроти стоїть підпис… секретаря Бойка. Клас! Але й це не все. На день, яким датовано акт, Горобець ще не була головою сільради, бо вступила на посаду 3 жовтня. Таке могло статися, якщо акти підписувалися заднім числом, тому що лише нові акти друкуються з прізвищем Горобець. Всі акти, навіть той, де навпроти прізвища Горобець стоїть підпис Бойка, завізовані начальником Обухівського райуправління відділу земельних ресурсів Могильним.

Важко сказати, як усі ці факти не помітили в прокуратурі. Як закрили очі на інше – протягом одного дня, 22 серпня 2003 року, коли сільський голова Федоренко вже був похований, а новий ще не обраний, секретар сільради Бойко візує своїм підписом аж 25 актів! Куди він поспішав? Чому не зачекали півтора місяця до виборів нового голови? Гадаю, правоохоронцям ще доведеться дати відповідь на ці запитання.

«Хочете подивитися, що з цього вийшло? Виїзна комісія вам покаже», - запропонувала Валентина Горобець. «Комісія» у складі голови сільради, землевпорядника та журналіста «Обозревателя» сіла в джип, люб’язно наданий власником земельної ділянки, яку треба було оглянути й дати дозвіл на будівництво. Авто переїхало дамбою на інший бік річки Козинка, за якою розкинулась діброва.

- Ось тут моя земля! - чоловік показав на болотце біля пляжу.

- Це не може бути ваша земля, це заповідник. Хай вам повертають гроші, - зауважила Горобець, розглядаючи акт власності на землю. У документі було написано, що рішення про виділення землі було прийнято виконкомом в 2002 році. - Бачте, як виділяв землю виконком. На цьому акті написано «селище Козин», а ця місцевість називається урочище Домахи. То шукайте свої землі в Козині, – голова показала в бік села, - або нехай вам повертають гроші. Тут дозвіл на будівництво не дам!

Від почутого власник джипа сидів ні живий - ні мертвий.

- Федоренко продавав землі в заповіднику, в лісах першої категорії, а в акті написано, що вони належать Козинській селищній раді, - зауважила голова.

Далі «виїзна комісія» поїхала по урочищу Домахи, поділеному бетонними паркани, які огороджували гектари лугу.

- Це все самозахоплення, - зауважила голова. - Виконком сільради прийняв рішення знести ці паркани. А виділив тут землю виконком колишнього голови Федоренка, хоча це - заказник. Депутати одноголосно передали свої повноваження виконкому, щоб не нести відповідальність.

- Але ви також були депутатом, ви голосували за це рішення? – питаю у Горобець.

- Я на тому засіданні не була, бо мене як опозиціонера на нього не запросили, - зауважила голова.

- А скільки земель з запасу Козинської сільської ради було орендовано за часів вашого керівництва?

- Ми проводили інвентаризацію, тож діяв мораторій на відчуження землі, - відповіла Горобець.

- Тобто, Козинська сільська рада на даний момент володіє понад трьома тисячами гектарів?

- Один раз ми порушили мораторій – виділили землю одинокій матері, - зізналася голова сільради.

Однак прокуратура володіє іншою інформацією, нібито із земель Козинського селищного запасу було виділено п’ять гектарів землі в довгострокову оренду фірмі «Лотос». Це звісно не дуже схоже на скромну ділянку для самотньої матері.

Тим часом ми прямуємо заказником далі, де над лугами піднімаються вгору кремезні дуби.

- Це найчистіший ставок в Козині тут б’ють джерела, - пані Валентина показує рукою на зарослу лататтям протоку серед лугів. - У липні 2004–го викликає мене перший заступник генпрокурора Васильєва пан Кудрявцев і говорить: «Що ж ви, Валентина Іванівна, говорите, що у вас земель немає?» Розгорнув переді мною карту Козина, показав на цей луг і сказав виділити 10 гектарів. Треба мені було дипломатично йому відповісти, мовляв пишіть клопотання, а я йому в лоб: «Мене хоч закопуйте, а цю землю не віддам».

Саме після тієї розмови, за словами Горобець, у неї і почалися неприємності. Заступник генпрокурора натякнув їй, що «була б людина, а справа знайдеться».

- Одразу після візиту в генпрокуратуру проти мене порушили кримінальну справу. У вересні 30 беркутівців приїхали мене забирати на допит. Так кинули об підлогу, що я втратила свідомість. Тягли з кабінету, очевидно, вниз головою. Коли прийшла до тями – одяг на голові, взуття немає. Слідчий Ренкас вимагав одне – віддати печатку селищної ради. Всім потрібна ця печатка, бо всім потрібна земля в Козині, - скаржилася Горобець. - Коли мене викликали на залагодження конфлікту до Президента, я запитала Піскуна, чому він передав мою справу з генпрокуратури до обласної прокуратури, та ще й так, що документи по дорозі погубилися. А він мені: «Ви в генпрокуратурі слідчих землею зацікавили»…

Ми пересідаємо в іншу машину, і Горобець вже без емоцій продовжує розповідь.

- В Козині є велика проблема - самозахоплення пляжів. Одна справа, якщо кілька дворів виходять на внутрішнє озеро, тоді сільрада дозволяє взяти прибережну смугу в оренду. Інша справа, коли захоплюють пляжі річок і великих озер, і люди, які не проживають біля води, не можуть пройти на пляжі. Скрізь паркани, хоча за законом від води треба відступати щонайменше 25 метрів, - Горобець показує на височенний паркан, - Раніше, тут був пляж. Коли вперше побачила паркан, сказала: «примусимо знести». А мені шепочуть: «Валентина Іванівна, так це ж паркан Порошенка!»

Цей комплекс нам назвали, як будинок Омельченка. Схоже:

бездарний архітектурний підхід –всі сараї з фасаду

Машина проїжджає повз розкішні будинки, жінка за кермом упевнено розповідає: «Тут живе Череп, а тут - Омельченко». Кожен власник хатинки загородив навпроти себе парканом шматок озера. На ділянці, яку наш екскурсовод приписала Омельченку, біля пляжу збудовано тенісний корт, поряд з яким ростуть огірочки.

Бесідка на воді начебто належить Омельченку. На фото добре видно, як паркан спускається у воду. Це називається злочинне самозахоплення прибережної смуги каналу

- Ми з Омельченком дуже сваримося, - говорить жінка за кермом, яка за її словами, має будинок недалеко від мерівського обійстя, – Не можу собаку в озері скупати, скрізь паркани. Зобов’яжіть якось їх прибрати!

- Зобов’яжемо. Це - самозахоплення, грізно відповідає козинська голова.

Тим часом жіночка, яка люб’язно надала нам своє авто, розповіла, що з іншим своїм сусідом – Стояном – живе у мирі й злагоді, він навіть подарував їй розкішний трояндовий кущ зі свого добре доглянутого квітника. А ще вона повідала нам про місцеві чутки.

- Земля тут виділялася з такими порушеннями, що попередній голова помер від хвилювання, - поділилася вона ексклюзивом. А ще розповіла, як рік тому на Козин розпочалося нашестя багатіїв з Донбасу. Бізнесмени масово скуповували ділянки під будівництво. До речі, місцеві козинці чимало розповідали про нових сусідів. Скаржилися, що вони навіть будівельників привозили із Донбасу, а на виборах у Козині було кілька автобусів з «відкріпниками».

Тенісний корт, начебто Омельченка, на самозахопленій прибережній смузі

Ми попрямували сільською вулицею, де переважали дуже скромні будиночки місцевих козинців.

- Коли я вступила на посаду і почала впорядковувати документи, то зацікавилася 54 актами, які були оформлені на жителів села Малин Житомирської області. Ми з журналістами НТН туди поїхали і з’ясували, що ці власники просто віддавали свої паспорти, на них оформляли акти, а потім ці ділянки перекуповували за 100 гривень. Люди втрачали дар мови, коли дізнавалися, що вони володіли майном на 50 тисяч доларів. Такі афери робило в Козині колишнє керівництво й депутати сільради. А мене саджають у в’язницю лише за те, що я землю, яка була в оренді одного підприємства, передала іншому, яке платило більшу оренду. До того ж, це рішення приймали на сесії сільради, за нього голосували депутати. Чому за колективне рішення я повинна відповідати сама? – обурювалася Горобець. - Тепер ці депутати стверджують, що я їх примушувала підписувати.

Вітряк-голуб’ятня начебто Омельченка на березі каналу

Голова Козинської сільради розповіла, як на зустрічі у Президента депутати показали якусь ксерокопію, нібито Горобець передала землі Пінчуку.

- А я тоді Президенту показую на ці землі державний акт з підписом Засухи. Президент каже: «От ми з вами поспілкувалися, то дві третини симпатій на стороні цієї жінки». А в депутатській газеті «Козин» потім написали: «Горобець займається чорною магію й причарувала Ющенка»! А ще депутати говорять, що мій син їздив в Ізраїль й заробив 108 тисяч доларів. Та він три місяці пороги оббивав, щоб йому щось заплатили за роботу, їздив туди від фірми на практику зі страхової медицини. Нічого йому не платили. Він і ремонт в хаті власними руками зробив. А ще мені закидають, що я так накралася, що постійно і костюми міняю. Це ж я вночі шию. На весілля сина вечірню сукню собі за одну ніч пошила, - у розпачі скаржилася Горобець.

До речі, історію про поїздку її сина в Ізраїль «Обоз» вже чув з вуст лідера Козинської опозиції Токара. Щоправда, звучала вона дещо інакше:

- Та в неї, у Горобець, будинок двохповерховий! Квартира в Києві, нова машина. Всім розказує, що це її син в Ізраїлі заробив 108 тисяч доларів. А як це в нього вийшло, якщо він лише 3 тижні працював!?

Не обійшов увагою цю історію навіть губернатор Київщини Євген Жовтяк:

- Про поїздку Червоненка в Монте-Карло пліткували менше, ніж про поїздку сина Козинського сільського голови в Ізраїль.

Коментуючи на прохання «Обозу» козинський конфлікт, Жовтяк відповів таке: «голова не права, а депутати - однозначно не праві». За словами голови ОДА, «в Козині всі замішані в корупції. Тільки на Горобець виливають більше компромату, бо у неї дуже багаті опоненти. Але й вона не свята. Чи можна вважати випадковим збіг, що ізраїльській фірмі виділили землю, одночасно син голови сільради виїздить до Ізраїлю, а згодом почали говорити, що він заробив там 180 тисяч. У козинському конфлікті сам чорт не розбереться», - скаржився Жовтяк.

«Обоз» вирішив на власні очі побачити будинок Горобець, на який буцімто пішли 180 тисяч «ізраїльських» доларів. Нічого особливого: одноповерховий будинок з білої цегли, з мансардою. Вкритий новим пластиковим дахом. Ясна річ, за 500 гривень зарплатні в сільраді такий не покладеш, однак навіть в українській глибинці мені доводилося бачити куди крутіші хатки сільських голів.

Останнім об’єктом, який відвідала «виїзна комісія», була ділянка з озером, обнесена кованим парканом. За ним здіймалися стіни величезного палацу в стилі київського «жеде» вокзалу: колони, купола, граніт, мармур… Господаря не було, будинок був вже майже завершений, однак лише зараз в сільраду надійшло прохання дати дозвіл на будівництво.

Горобець подивилася в державний акт.

- У зверненні написано: «Лугова, 74», але тут навіть вулиці немає. Як ви будувалися? По закону спочатку потрібно розпланувати вулиці, прокласти дорогу… А озеро чому загородили? Тут діти з санаторію «Сокіл» купатись ходять, - наставляла робітників голова.

- Піонери з Києва чисті приїжджають. А Янукович один раз тут побував - на другий день діток не стало, а між другим і третім туром виборів в санаторії ОМОН жив, - виправдовувалися будівельники.

Горобець наказала зодчим розібрати паркан навколо озера, але ті лиш махнули рукою та засміялися. Вочевидь, їхній господар має значно вищий статус, аніж голова Козинської сільради.

В наступній частині журналістського розслідування – інтерв’ю лідера козинської опозиції Олексія Токара про те, як Горобець очолює сатанинську секту, про представників нової влади, які отримали землю в Козині та багато іншого. Слідкуйте за оновленнями.