Видео дня
Чому Президент не звільнить сумісників?
Фракція УНП відмовилась голосувати у Верховній Раді, доки не буде вирішена проблема сумісництва депутатів. Ми звернулися до експертів з питанням: Чому Президент України і досі не звільнить сумісників?”
Дмитро ВИДРІН (директор Європейського інституту інтеграції та розвитку):
«Этот вопрос нужно адресовать кому-то, тут есть как политические мотивы, так и психологические. Политические мотивы – не хочется уменьшать свое присутствие и в законодательном, и в исполнительном пространстве одновременно. Пока Президенту сложно решить, какое пространство для него важнее, видимо, он еще не сделал вывод с точки зрения важности. А психологический момент – видимо, ему сложно отказать своим друзьям. Поскольку Президент у нас отличается большим сердцем и широкой натурой, видимо, он еще не научился отказывать своим друзьям».
Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):
«Антиконституційне сумісництво представників вищих ешалонів нової влади - це приклад подвійних стандартів та моральної нечистоплотності чиновників «нового призову». Ситуація вже давно переросла з проблеми непорядності конкретних міністрів і губернаторів у проблему виконання Президентом України своїх функцій як Гаранта Конституції. Адже саме Президент України своїм рішенням призначав своїх протеже на посаду, і в його можливостях було підписувати укази про призначення лише за умови наявності заяв про складання депутатських повноважень. А якщо Президент цього не вимагає від своїх призначенців, значить під загрозу ставиться вся конституційна система України, за якою всі громадяни повинні мати рівні права, а не ділитися на «чорних» громадян і «білих» міністрів і губернаторів, які мають індульгенцію жити всупереч закону. Чому Президент не звільняє таких законопорушників, це питання до Президента. Можна лише гадати: чи він занадто залежить від свого середовища, чи насправді вважає, що для представників нової влади закон не писаний, чи не вважає, що порушення Конституції є такою вже великою проблемою. Фактом є лише те, що «сумісництво» є проявом антизаконності і корупції, а Президент лише час від часу м’яко говорить на цю тему, але рішень не приймає».
Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):
«Президент имеет право уволить их как представителей исполнительной власти. Однако, учитывая, что количество совместителей достаточно прилично, это более десятка человек, то массовое увольнение совместителей представляет собой кадровую миниконтрреволюцию. Это, конечно же, привело б исполнительную власть к нестабильности (поиск, согласование новых кандидатур), таким бы образом создавался своеобразный кризис исполнительной власти. И опять-таки, где взять новые кадры? С того же депутатского корпуса, по крайней мере, большую часть, и опять наталкиваться на прецедент совместительства. Единственный способ легального и политически рационального разрешения проблемы совместительства, это отказаться от депутатского мандата, но Президент формально, процедурно не имеет возможность лишить работника исполнительной власти представительского мандата, это может сделать только закон, только в рамках определенной процедуры. Президент может надавить морально на совместителей, однако что-то его сдерживает быть резким по отношению к депутатам-совместителям. Политическая система и кругооборот представителей законодательной и исполнительной власти таков, что любой назначенец с представительским мандатом как можно дольше тянет с отказом от депутатского мандата, очевидно, не будучи уверенным, в том, что его личная административная судьба окажется более продолжительной, нежели нынешняя Верховня Рада».
Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):
«Ющенко не уволил совместителей по той простой причине, что он их назначил, а это будет нелогично. Другое дело, что Верховная Рада должна искать средства морального, политического, а может быть и финансового давления на совместителей. Не понятно где они получают деньги: у исполнительной власти, или же в Верховной Раде? Если же в Верховной Раде, то у них всегда есть зацепка говорить, о том, что они больше работают для народа, чем для КабМина, и тут очень трудно что-то сделать. Скорее всего, это понижение моральных и политических стандартов, которые характерны для любого постреволюционного времени. Разруха в головах – это очень серьезно».
Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):
«Мені здається, що є закон, норми закону, навіть є програні судові справи. Але при цьому сумісники і далі продовжують суміщати мандати і посади. Треба вже дивитись на яскраву ілюстрацію того, що нинішня влада не є ані прозорою, ані повністю демократичною, ані такою, яка буде чітко дотримуватись законів та Конституції. Після Кучми помінялися люди, помінялися лідери, але залишилася система. Нинішня влада не може забезпечити одночасно достатню кількість голосів у Парламенті, для того щоб у влади була потужна фракція. З другого боку, існує кадровий голод, який треба якимось чином вгамувати, тому доводиться суміщати по дві посади одночасно, але це не є виправданням».
Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):
“Сумісників не Президент звільняє, справа в тому, що на мій погляд не є досконалими ті норми законів, які регулюють процес звільнення сумісників з посади, або позбавлення їх депутатського мандату. На протязі останніх років ми бачимо, що фактично ці норми українського законодавства не працюють. Депутати, які одночасно працюють в виконавчих органах державної влади залишають за собою депутатський мандат, тому я думаю, треба щоб норма закону жорстко виконувалась. Вона не виконується, тому що погано, не ефективно працює наша судова система, а також є проблеми у функціонуванні тих органів влади, в яких працюють сумісники. Президент або Прем’єр-міністр не можуть позбавити депутатів депутатського мандату, але протягом певного терміну, якщо депутати не залишають мандату, то вони можуть їх звільнити з посади в органах виконавчої влади. Це в силах Президента, тому будемо чекати коли він це зробить».
Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):
«Потому, что у нас такой Президент, который обещает одно, а делает другое. Обещает строго соблюдать законы, а на самом деле нечего не делает, хотя здесь мы сталкиваемся с прямым нарушением не просто законодательства, а Конституции Украины. Объяснения могут быть самые разные, в том числе, давят на него его команда, многие из них прячутся за депутатской неприкосновенностью, другие боятся, что их могут отправить в отставку, и они останутся без места. То есть у каждого есть свой повод, но Президент должен проявить решительность и действовать в рамках закона. Оправданий того, что он ведет себя иначе, никаких нет».