Володимир Яворівський: "Сьогодні досить Шуфричу чхнути, і це вже показують по всіх теле­візійних каналах"

Міністр транспорту і зв'язку Євген Червоненко вирішив зареєструвати... Інтернет. Відповідно до наказу "Про затвердження порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів", який кілька днів тому зареєструвало відомстві Романа Зварича, всі власники інтернет-сайтів, незалежно від форми власності, до 29 травня мають добровільно обмежити те, що ще нікому в світі обмежити не вдалося, - свободу висловлювань в Інтернеті.

У наказі подано ви­моги щодо того, яку інформацію не повинні містити інтернет-сайти. У ньому є такі пункти: сайти не повинні містити ін­формації, яка дискри­мінує особу за полі­тичними переконан­нями, яка може зашко­дити честі або діловій репутації окремих осіб, яка написана з вико­ристанням ненорма­тивної лексики тощо. Тільки за умови додержання цих вимог мож­на зареєструватись.

Думками з цього при­воду ми попросили по­ділитися народного де­путата, голову підко­мітету з питань слободи слова та інформації Верховної Ради Украї­ни Володимира Яворівського.

— Нині лише Інтер­нет не окупований ні моральною, ні полі­тичною, ні національ­ною цензурою. У цілому цікавий. Я не думаю, що Україні однією з перших треба нама­гатися навести лад в Інтернеті. Тим більше, якщо цим займати­меться влада. А оскіль­ки цим буде займатися влада українська, ладу там буде ще менше, ніж було до сьогодні. Одразу виникає запи­тання: чому це не вирі­шувалось на законо­давчому рівні? Одно­значно — ми будемо ставити це питання на сесії. Адже тут потрібен делікатний підхід. Я впевнений, що цензури в Інтернеті бути не по­винно.

— На вашу думку, для чого взагалі нам потрібна така реєстрація?

Тут можна знайти чимало аргументів — скажімо, інтернет-сайти повинні нести відпо­відальність за опублі­ковану інформацію. Однак я побоююся, що з цим може виникнути чимало проблем, адже навіть Кучма не доду­мався до того, щоб за­провадити таку цен­зуру. Бачите, прибрати Гонгадзе їм було на­багато простіше, ніж запровадити цензуру в Інтернеті.

— Чим це може обер­нутися для власників інтернет-сайтів?

— Уразі такої реєст­рації і отримання офі­ційного статусу на рівні держави видавець нес­тиме відповідальність за правдивість поданої інформації. З одного боку, це дуже добре. Кожен, хто подає інформацію в Інтернеті, має подавати її об'єк­тивно. Якщо, скажімо, висловлюється тільки якась версія, то має бути зазначено, шо це лише версія, не більше. З цього ракурсу тут ніби все нормально. Однак з іншого — не виклю­чено, що можуть бути зловживання залежно від того, хто буде вести цей облік І хто визна­чатиме власників інтернет-видань, хто пра­цює на українську дер­жаву, національну ідею, а хто — ні. Може скластися ситуація, коли комусь буде відмов­лено тільки через те, що він поганий, бо про певного політика ска­зав не те, що йому по­добається. А може на­писали щось не те про прем'єр-міністра чи критикували Президен­та. У нашому суспіль­стві ще не відпрацьо­вані демократичні тра­дицій відкритість, Таке враження, що ми забу­ли про те, що було ще шість місяців тому. Ми жили у зовсім іншій інформаційній держа­ві, і про це не можна забувати. Я не можу однозначно сказати, що з'являться темни­ки, але від цього ми не застраховані.

— Чи не слід сприй­мати створення такого реєстру як наступ на сво­боду слова?

— Звичайно, після жорсткої і брудної по­літичної цензури, вве­деної Медведчуком, може скластися вра­ження, що сьогодні свобода слова у нас по­чувається просто роз­кішно. Є різноманіття думок, позицій, від яко­го, на мою думку, на­віть більше виграє "декларативна опозиція". Сьогодні досить Шуфричу чхнути, і це вже показують по всіх теле­візійних каналах. Скла­дається враження, що самі журналісти сма­кують можливість ви­світлювати дії опозиції. Тому, на перший по­гляд, ніби немає жод­них проблем — цілковита перемога свободи слова. Та я до цього ставлюся з великою пересторогою, бо тішитися, що ми вирі­шили проблеми цензу­ри, нам ще дуже рано. Треба, щоб свобода слова стала нормою, незалежно від того, що сьогодні у нас Пре­зидент Ющенко, а завтра, наприклад, хтось із колишніх олігархів.

Тетяна Паркасевич, «Експрес»