За нашу соціалістичну „Родіну”! «Тузла — наша. Севастополь — наш...

«Моя мета — добробут кожної сім'ї, сильна, демократична, суверенна держава. Таким бачу демократичний соціалізм і європейський вибір України». Так пафосно завершується передвиборна програма голо­ви Соціалістичної партії України Олександра Мороза, з якою він стартував на останніх виборах Президента України. Як відомо, виборці не повірили Морозу й обрали Президен­том Віктора Ющенка. Проте Мороз і надалі переконує суспільство, що саме він — «справжній державних», ба більше — «моральний автори­тет нації». Парадокс у тому, що в Україні чимало людей ще вірять цим запевнянням, не­зважаючи на те, що слова і діла Мороза ніколи не збі­галися.

Видео дня

Черговим «державниць­ким» кроком Мороза стало підписання у Москві угоди про співпрацю між Соціалістичною партією України та російською партією «Родіна», яку очолює депутат Російської Держдуми Дмитро Рогозін. В угоді перед­бачається, що СПУ та «Родіна» здійснюватимуть спільні акції, спрямовані на широку пропа­ганду ідей, які сформульовані в програмних документах обох партій. Крім того, СПУ та «Родіна» провадитимуть взає­мні консультації щодо відносин між Україною та Росією; Також передбачається створення постійно діючої робочої групи на рівні представників керівних органів партій тощо.

Що собою являє СПУ і Олександр Мороз — відомо. Менше відомо в Україні про Рогозіна і партію «Родіна». Од­нак це важливо з'ясувати, оскільки тоді стане зро­зумілим, якого «друга» з подачі Мороза та СПУ отримала Ук­раїна.

У контексті взаємин між Ук­раїною і Росією прізвище Ро­гозіна вперше з'являється у середині 90-х років, коли в державі загострилося «крим­ське питання». Саме тоді лідер російської організації «Конгрес русскіх общин» Дмитро Рогозін всіляко підтримував сепара­тистські заклики так званого президента Криму Мешкова. Про останнього тепер мало хто згадує, натомість відтоді Ро­гозін чітко зайняв свою нішу у політичному житті Росії: він став одним з найактивніших російських шовіністів. Розпад Союзу він називав «неправовим і дуже небезпечним експе­риментом», в результаті якого «вперше за 300 років росій­ський народ став розколотою нацією». Щоб виправити ситу­ацію, Рогозін запропонував «ідеологію російського відрод­ження», суть якої полягає «у протягуванні руки іншим на­родам, що живуть інтересами нашої Батьківщини», тобто Росії. Усі знають: коли Москва «протягує руки» — інші народи, як правило, «протягують ноги». Так нещодавно було у Чечні. Від цього не застрахований ніхто, включно з Україною.

Удруге російський шовініст Рогозін «виринув» у зв'язку з конфліктом довкола україн­ського острова Коса Тузла. Пе­ребуваючи у статусі лідера провладної фракції «Родіна» та голови Комітету в міжнародних справах у Держдумі, в інтерв'ю радіостанції «Ехо Москви» він заявив: «Тузла — наша. Севас­тополь — наш. Це я довів у своїй докторській дисертації, на основі документів... Азов — наше внутрішнє море. Сучасна Україна не має жодного сто­сунку до Криму і Севастополя». Після цих слів жоден порядний українець не подає руки Рогозіну. Крім, звичайно, Олек­сандра Мороза....

Сьогодні Мороз і Рогозін дуже часто згадують участь ос­таннього в Українській революції кінця 2004 року. Зокре­ма, Рогозін усіляко вихваля­ється тим, що стояв тоді на Майдані, перев'язаний жовто­гарячою стрічкою. Це правда. Але правдою є і те, що очолювана ним партія «Родіна» і він сам особисто вели нещадну війну з Віктором Ющенком, яка однозначно кваліфікується як втручання у внутрішні справи України. В інтерв'ю газеті «Нечерноземье» він заявив: «Ми повинні скористатися слабкі­стю України, оскільки вона фактично розколюється на дві частини... Зрозуміло, що нам не байдуже, хто стане головою виконавчої влади у цій великій європейській країні, яка пов'я­зана з нашою державою кровно та історично. Але діяти тре­ба вміло, добиватися головно­го. Хто б не став президентом України, хоч думаю, що це буде Ющенко, а не Янукович, треба зробити все, щоб пояснити пе­реможцеві, що він зобов'яза­ний зробити жест у бік Сходу і Півдня. Йому таки доведеться виконувати обіцянки Януковича: другою державною мовою має стати російська. А подвій­не громадянство має стати ре­альністю».

Уже після завершення рево­люції у телепрограмі «Русскій дом» Рогозін у кращих традиціях російського «старшо-братства» плюнув в обличчя Ук­раїні: «Проти них треба діяти жорсткіше. Досить з ними панькатися. Вони від нас залежать. Наша нафта, наш газ, ми їм прощаємо борги на мільйони доларів. Не можу зрозуміти, чому ми з ними церемонимо­ся?» Коментарі, як кажуть, зайві. Після цих висловлювань Рогозіна своє слово мали б сказати українські спецслужби.

В одній із публікацій на тему співпраці СПУ і російської «Родіни» довелося прочитати твердження, що Мороз, мовляв, не знав, із ким підписує угоду про співпрацю. Свята наївність. Лідер соціалістів добре усвідо­млював, з ким сідає за стіл. Мало того, Олександр Мороз поставив свій підпис під угодою саме тому, що поділяє більшість ідеологічних і політичних посту­латів «старшого брата». Він не­двозначно підкреслив, що ідеї, які відстоює партія «Родіна» в Держдумі, «близькі йому за духом». Ось так, не більше і не менше.

Але досить про Мороза. З ним усе зрозуміло. Актуальним залишається інше питання: що робити з доморощеними хохлами, які й надалі переконують себе і нас, що Мороз — «державник»?

Богдан ЧЕРВАК, «Українське слово»