Не той тепер соціалізм. І СПУ не та

Давайте спробуємо спершу розібратись, що то воно таке значить – соціалізм. Так от, Універсальний словник-енциклопедія (УСЕ) говорить таке: «Соціалізм – соціальна ідеологія, що ставить за мету усуспільнення власності та справедливий розподіл благ». Хотів би побачити хоч в Україні, хоч деінде політичну силу, що сповідує несправедливий розподіл благ. Він у всіх справедливий, от тільки справедливість більшість політиків розуміють по-різному. Одним – бублик, а другим – дірка від бублика. Теж справедливо. Кожному щось дісталось.

Спробував знайти в цьому самому УСЕ що-небудь про СПУ – Соціалістичну партію України. Про німецьку, французьку, італійську є. А ось щодо нашої соціалістичної - нічогісінько. Тут одне з двох. Чи автори не вважають її соціалістичною. Чи, може, авторам вона здається такою незначною на політичному небосхилі України, що й писати про неї не варто.

Щодо першого твердження. Ну, то й поготів не так. Наші соціалісти тільки про те й кажуть: повернути заводи у суспільну власність. Недарма ж новий Президент України Фонд державного майна довірив самій завзятій соціалістці. Вона, якби могла, то все понаприватизоване повернула у суспільну власність. Це ж коли завод чи яка фабрика у приватній власності - то там усе просто. Або ніхто не краде, або тільки сам власник. Останнє буває, але рідко. Це коли той власник несповна розуму. Я особисто таких не бачив.

Проте, було таке перед революцією в Росії. Знаходились подібні люди. Один добре відомий – Савва Мамонтов. Двоє інших – не дуже. Лизогуб і Шмідт. Всі вони закінчили життя наглою смертю. Хоча вони, звісно, фігурально кажучи, нічого у себе не крали. Просто роздавали своє добро. Більшою частиною – соціал-демократам, або, як Лизогуб, - народникам. Тобто, за змістом, за ідеєю – соціалістам.

А от, якщо підприємство у суспільній власності, то там набагато ближче до виконання другої провідної ідеї соціалістів. Саме про справедливий розподіл благ. Дійсно, тут можуть красти всі. Хто через прохідну, хто через паркан. Деякі робочий час крадуть напропале. Хто що може.

Так що слід твердо сказати: наші соціалісти – то справжні соціалісти. Он, соціал-демократи, котрі (о), що тільки не кажуть - мало не на Карлові Марксові клянуться. Але не беруть їх до Соціалістичного інтернаціоналу. Бо не демократи, то вже точно.

Соціалістів же туди беруть. Тобто визнали їх у Європі, за своїх сприймають. Хоча наші доморощені соціал-ренегати – Вітренко, а також колишній ліпший друг вождя соціалістів – Іван Чиж, так не вважають. Але що з них, із зрадників, візьмеш. Сьогодні соціалістів зрадили, а завтра і на більше замахнуться.

Та як у Святому письмі сказано: «Мне отмщенье и Аз воздам». Як пані Вітренко працювала на перемогу Віктора Федоровича! Куди там Гавришу і Тигіпку. У самовідданості в боротьбі за голоси для того, «що слово тримає», з нею може зрівнятися тільки Нестор Іванович. Ні, не Махно - Шуфрич. От і відплатив пан Янукович прогресивній соціалістці за зраду великих ідеалів соцпартії. Не взяв до списку. До речі, Нестора Івановича теж. «Тому що невдячний» він, Віктор Федорович. Одне слово – не соціаліст.

Повернемося все ж до соціалістів. Тепер про те, чи знають їх в Україні. Та знають, добре-таки знають. Воно дійсно, їх мало. Набирають коли 5%, коли трохи більше. Але їхні п’ять копійок - як у другого гривня. Згадую їх на останніх виборах. Ющенка підтримали, на Майдані були. Скромно, але всі їх помітили. Інші такі вже хвилі пускали! А вони непомітно, але завжди попереду, і трохи збоку. І дуже статично.

Як ми тих соціалістів і кінаховців на своєму окрузі шукали! Був один соціаліст в ТВК, але, як кажуть, в тільняшці. А тепер що вийшло? У кого та золота акція? У соціалістів, у ПППУ (це ті, що з Кінахом).

Щодо Тимошенко, ПРП та навіть стосовно «Пори» - це ще треба вияснити, яку таку роль вони відігравали тоді, у минулорічному передзим’ї. Мабуть, тільки те й робили, що рейтинг нарощували та піарилися. От і вивели їх на чисту воду. За все. За розвал економіки. За рейтинг. За наклепи. Навіть за останні їхні неподобства. А хоч би одного кучмівського поплічника до себе у список взяли? Жодного. І, насамкінець, з-під самого носа викрали одного з перших номерів. Та ще й якого! Самого Кличка.

Згадайте! Уряди поміняли. Всіх майже змінили. А от міністрів-соціалістів - жодного не зачепили. Пані Семенюк, не дивлячись на її відчайдушний спротив продажу «Криворіжсталі», теж залишили на своєму місці. І соціалістичні губернатори на місці. Під ким завгодно крісло тряслось, а під ними – ні. Чому ж їх і сподвижників Кінаха, і його самого не чіпають?

Бо якщо їх зачепити, то з ким тоді залишишся? Саме тому соціалісти і почувають себе так комфортно. Дозволяють собі не голосувати за бюджет. Аби витрясти ще певні гроші на соціальні потреби, на потреби села. Іншим не дають. А на їхні вимоги керівники погоджуються. Я сам і моя дружина належимо до дітей війни. Знаємо про тяжку долю багатьох з тих, хто виріс у ті грозові часи. Але чи всім треба давати ті гроші? Може, надавати їх адресно, тільки тим, хто є найбіднішим з тих дітей війни? Якщо дати всім по 100 гривень, то на рік набіжить чи не дванадцять мільярдів гривень. А це - десята частина бюджету. Нічого, аби соціалістам це пішло на користь перед виборами.

А становище з Нікопольським феросплавним? Це ж вже чотири місяці пані Семенюк грається з переходом акцій з рук Пінчука у власність держави. Вона чітко знає, що НЗФ одразу будуть готувати до продажу. А по-друге, того балагану з відпуском металу з «Криворіжсталі» в перехідний період на НЗФ не допустять. Я не думаю звинувачувати ані білясоціалістичні структури, ані фірми, близькі до кінаховського ПППУ, в цих оборудках. Але у тому, що хтось-таки руки добре нагрів за цей час, я впевнений.

Варто придивитись до того виборчого списку СПУ. В ньому всі міністри і всі губернатори з соціалістичною генеалогією. Але щось не побігли брати відпустки або полишати посади, як того вимагає Президент. Чи, може, у соціалістів «собственная гордость, на буржуев смотрят свысока»? Невже вони такі вже золоті, що їм ці президентські витребеньки стосовно адмінресурсу нічого не вартують?

Хоча одного соціалістичного високопосадовця я таки забув. Того, що з головних польових командирів Майдану, діджея №2 після Томенка - Юрка Луценка. Не пішов до списку. Якщо він вже так слухає свою совість і пана зверхника, то на з’їзді йому теж було бути ні до чого. Тим більше виступати з певними заявами на підтримку чи навпаки.

А ось тут ми і переходимо до самого цікавого і симптоматичного на цьому з’їзді. Враження таке, що пан Мороз со товариші думає обезголовити ряд промислових підприємств. Причому, дуже різних форм власності. Тут і голова наглядової ради заводу Ілліча Бойко. Уявляю собі, щоб голова наглядової ради якоїсь потужної – та, хай би навіть не потужної - фірми на Заході потрапив до парламенту. Може. Але тоді він на кілометр не підійде до своєї фірми. До виборів - можна. Після закінчення каденції в парламенті - теж можна. Під час – ні. А у нас все може бути. Ви чули, щоб Бойко сказав хоч слово з питання, яке не інтересує колективно приватизоване підприємство імені давно забутого вождя? - Ніколи. А під 25-м номером Сергій Матвієнков. Теж зовсім не остання людина на цьому підприємстві.

А інші? Керівник Сіверськодонецького об’єднання «Азот» Сергій Купченко. Це ж взагалі капіталістичне підприємство. До чого тут соціалісти? А голова правління Східно-Європейського банку Михайло Гончаров? Харківський гендиректор «Турбоатому» Анатолій Бугаєць, гендиректор Полтавського ГЗК з Комсомольську-на-Дніпрі Володимир Бадагов, директор КМК з виробництва Ігор Сміяненко? Що буде робити ця когорта у Верховній Раді, мені не відомо.

Проте, вони добре знають, як захищати інтереси своїх підприємств. Так-так, своїх, а не наших. Навіть росіяни від цього спектаклю з переодяганням відійшли. А ми ніяк не можемо від цього сумісництва позбавитися. А головне, з якого такого дива вони стали такими ревними соціалістами? Що то їх подвигнуло? Чи, може, вже то СПУ не традиційна, а така собі ревізіоністська? Соціалістично-капіталістична.

Та, здається, є все ж таки певні зміни на цьому напрямку. Брати Ярославські та їх партнер Галієв таки зробили вірні висновки. Кожен має займатись своєю справою. Бізнесмен – бізнесом, парламентар – законами. Соціалісти ж цю каденцію, видно, вирішили не пропускати. Більше того. Якщо раніше тільки полум’яного трибуна Рудьковського злі язики намагалися звинуватити у прикритті бізнесу, то тепер бачите, яка команда соціалістична встала на захист чиїхось корпоративних інтересів. А одночасно - особистих. То може, це і соціалізм зовсім не той. А звичайнісінький лобізм, та ще й такий неприкритий, відвертий до неподобства. За старим-старим принципом: «Що добре для Крука, то добре для Німеччини».

Одне добре. Співаків, футболістів, навіть футбольних тренерів у списку СПУ не побачимо. Але є ще цікаві фігури. Насамперед, це торкається дев’ятого номеру списку – Андрія Деркача. Так, безперечно. Він був на Майдані. Індульгенцію має. Його «Ера» і «Киевский телеграфъ» під час виборів почали потроху вирулювати на нейтральні позиції. Але ж до цього першим Ющенка у фашистській формі, тільки без знаків розрізнення, надрукував саме той «Телеграфъ».

Спершу за часів Кучми відсунули у тінь Леоніда Деркача. А потім і самого Андрія. Відлучили його від «Енергоатому». Взагалі, дали зрозуміти, що він - чужий на тому кучмівському святі життя. І Янукович теж не помічав його. «Куда податься бедному крестьянину?» Ось і подався він до помаранчевих. «Наша Україна», БЮТ, ПРП, попри всі його намагання, не палали бажанням взяти Андрія до себе на борт, а тим більше - у капітанську рубку.

Пішов «вичавлювати по краплині із себе кучмізм». Пройнявся спонтанно соціалістичними ідеями. До такого ступеню за ті декілька днів після вступу до СПУ, що аж на дев’яту сходинку у списку його поставили. БЮТ все-таки не взяла Олександра Михайловича Волкова. Багаті, видно, і горді. Ну, нічого, соціалісти - не такі вибагливі. Їм кожен багнет до справи знадобиться. Та ще й із шматком ЗМІ, товстелезною газетою. На додачу - з особистим патроном мого земляка-подолянина. Митрополита Володимира з Московського патріархату.

Одне не второпаю: чомусь не було на з’їзді російського побратима СПУ Дмитра Рогозіна. І про пригнічену російську мову у нас в Україні не говорилося. Видно, щось з-за того клятого газу не склалося.

А так - все до ладу. Це на Заході в парламенті сидять юристи, економісти. Нам ці буржуазні пережитки ні до чого. У нас все більше бувші партійні керівники. Хоча зараз навіть їх поменшало. Комсомольці прийшли до керма. І директори. І трохи журналісти. А юристи з економістами хай знають своє місце. У консультантах-помічниках.