До зміни політичного устрою в Україні залишилося трохи більше двох тижнів

Ну що ж, трохи відпочили, прийшли до тями після минулорічних перегонів, та ось - знову, неначе за розкладом, на нас насувається нова хвиля передвиборчих обіцянок, погроз, викриттів… Але чи не приховують ці погрози, плітки, скандали, звинувачення вони справжніх загроз, які навмисно виводяться з-під уваги суспільства вже з початку виборчих перегонів.

Якось у прямому ефірі телеканалу «Інтер» політолог Олег Медведєв, підтримуючи гасло Юлії Тимошенко про те, що березневі вибори до Верховної Ради, по суті, будуть виборами прем'єр-міністра, посилив своє припущення тезою, що за крісло голови уряду змагатимуться між собою головним чином Тимошенко та Янукович, а крісло спікера розіграють Литвин та Мороз.

Мабуть, не можна не погодитись з цим твердженням. Але що ж чекає на українську громаду в разі того чи іншого вибору? В чому прихована головна інтрига майбутніх виборів?

Спочатку пригадаємо, які конкретно зміни принесуть у систему української влади зміни до Конституції. За новою Конституцією, яка незабаром набере силу згідно з "Законом про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року, прем'єр-міністра буде призначати Верховна Рада за поданням Президента України (стаття 85, пункт 12). Причому кандидатуру майбутнього прем'єра він висуватиме не на власний розсуд, як раніше, а лише з лав коаліції депутатських фракцій більшості, або найчисельнішої депутатської фракції (стаття 114, частина третя).

Відчули, який виникає ланцюжок? Найбільша фракція або більшість висуває кандидатуру Президентові, який мусить (чи ні?) подати її на прийняття Верховною Радою, де більшість може формувати все та ж «найбільша фракція» або коаліція навколо неї. Більш того, Президент вже не матиме права призначати самостійно жодного міністра, окрім міністрів оборони та закордонних справ. Призначення міністрів стане прерогативою Верховної Ради, яка призначатиме керівників міністерств за поданням прем'єра (стаття 85, пункт 12). Таким чином, Кабінет Міністрів України фактично буде виведено з-під президентського контролю, та його підвладність голові держави стане лише номінальною. До чого тут взагалі Президент?

Але є у новій Конституції ще одна вельми цікава деталь. У разі дострокового припинення повноважень Президента України, скажімо, у разі хвороби або імпічменту(!), виконувати обов'язки керівника держави буде вже не прем'єр-міністр, а... Голова Верховної Ради (стаття 112). Причому про несумісність постів спікера та Президента ніде нічого не говориться. Лише зазначається, що у разі виконання обов’язків Президента спікер Парламенту не має права звертатися з посланнями до народу та Верховної Ради, призначати референдуму щодо змін Конституції або проводити дострокові парламентські вибори, надавати військові звання. Непогано. Та хіба ж ці обмеження суттєво зменшать колосальний вплив спікера на державу?

Тепер спробуємо поміркувати над тим, що чекає у майбутньому Юлію Володимирівну та Віктора Андрійовича, якщо усе відбудеться так, як каже пан Медведєв, і за крісла керівників уряду та Парламенту будуть змагатися головним чином Тимошенко з Януковичем та Мороз з Литвиним. Врахуємо при цьому ще й те, що блокуватися з Ющенком у майбутньому Парламенті Тимошенко збирається лише після виборів.

Отже, якби Юлія Володимирівна спромоглася провести до Верховної Ради найбільшу кількість депутатів, створити найчисельнішу фракцію та очолити уряд незалежно від позиції Віктора Андрійовича (нагадаємо, що за усіма сьогоднішніми рейтингами у неї не перша позиція), вона мала б дуже гарний шанс сформувати фактично незалежну урядову команду, та розпочати нарешті довгоочікувані усіма реформи, незважаючи на вплив на Президента його оточення. Такий поворот, до речі, може бути вигідним і самому Президенту.

Зовсім по-іншому буде виглядати ситуація, якщо уряд очолить ворожо налаштований до нової влади Віктор Янукович. Тоді помаранчевий Президент ризикує не тільки повністю втратити контроль над виконавчою гілкою влади, а ще й саму владу. І ризик цей виходить з того, що обидва головні претенденти на крісло спікера Верховної Ради – Володимир Литвин та Олександр Мороз, по суті, також ворожі по відношенню до Ющенка кандидати. Здається, у Литвина, яки найімовірніше, незважаючи на всю його передвиборну риторику та бігбордівську кампанію з «Ми», яку так дотепно продовжила народна мудрість, збере навколо себе сили старого режиму («дітей Кучми»), більше шансів бути обраним спікером, тому що саме на нього, а не на чужого для всіх за межами СПУ, непостійного та амбіційного Мороза можуть робити ставку опозиційні Регіони України, комуністи й народники.

Та навіть якщо Верховна Рада й обере своїм керівником Олександра Олександровича, це все одно не гарантує стовідсоткової безпеки Президенту, бо Мороз завжди був лише ситуативним союзником Ющенка. Пригадаємо, що на виборах 2004 року він підтримав його лише у другому турі, вже перед самою революцією, та ще й на власних умовах. При цьому він не міг не розуміти, що не має жодного реального шансу пройти у другий тур і, не визнаючи Ющенка єдиним кандидатом від опозиції, лише шкодить загальній справі перемоги над режимом Кучми. Тому не має жодної гарантії того, що він не відвернеться від Ющенка заради своїх політичних амбіцій. До речі, саме це і сталось 8 грудня минулого року, коли через підступну зраду Мороза був прийнятий нікому тоді не потрібний закон про конституційну реформу.

Тому, якщо прем’єр-міністром стане Віктор Янукович, а спікером Верховної Ради Литвин чи Мороз, Президент Ющенко цілком може опинитися у кільці ворожого оточення та в політичній ізоляції, і зможе спертись головним чином лише на дві парламентські фракції – НСНУ та БЮТ. І цілком може так статись, що з часом команда Януковича, спираючись на 112 статтю нової Конституції, повністю відсторонить Ющенка від влади, замінивши його спікером Литвиним, з яким буде значно легше домовлятися, зважаючи на його минуле, чи Морозом, якого можуть купити можливістю очолити державу після усунення Президента. Маючи лише номінальний контроль над силовими структурами (він залишається головнокомандувачем армії, але керівника МВД призначає прем’єр, а керівник СБУ та Генеральний прокурор значною мірою підпадають під контроль парламенту, який їх і призначає за поданням голови держави) Президент навряд чи зможе ефективно протидіяти цьому заколоту.

Таким чином, лише об’єднання зусиль НСНУ й БЮТ може врятувати не лише Ющенка, а й усю помаранчеву команду, яка у іншому випадку ризикує повністю зійти з політичної арени, а народу України доведеться починати усе з початку. Бо врятуванням, насамперед, буде створення могутньої противаги спікерові Ради. При цьому «противага» – прем’єр-міністр – має бути адекватною, сильною постаттю. Саме тут і криється головний конфлікт, адже потужність і популярність попереднього прем’єра стала однією з головних причин зміни уряду. Цікаво, як діятиме Президент цього разі, адже іншого вибору поки що не видно.