ГлавнаяБлоги

В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Вакарчук - президент України: реальність чи міф?

437Читать новость на украинском

В українському суспільстві вже з добрий тиждень точиться дискусія щодо недавньої лекції Вакарчука в Могилянці та її мети. Частина експертів вважає, що він повноцінно готується до передвиборчої кампанії і може приміряє на собі образ народного месії. Інші ж заявляють, що Вакарчук планує брати участь у виборах в ролі суто технічного кандидата. Треті – взагалі відкидають гіпотези як перших, так і інших. Така різноманітність експертних та громадських поглядів та думок щодо ролі Святослава в українській політиці змусила мене проаналізувати причину цих суперечок – саму лекцію Вакарчука.

Про що свідчить виступ лідера «ОЕ»

Незважаючи на моє скептичне ставлення до Святослава в ролі ймовірного політика, його лекція мені видалася абсолютно адекватною, ба більше, дуже своєчасною та потрібною. І для цього є декілька причин:

1. Вакарчук заповнює ціннісний вакуум в українському суспільстві й долає довготривалу кризу ідентичності українців.

Якщо поглянути на соціологічні опитування, то для нас, як і 30 років тому, найважливішими цінностями залишаються виживання, самоствердження, підвищення власного матеріального становища та соціального статусу. Святослав же пропонує принципово нові ідеї – духовні, демократичні та прогресивні. У своєму виступі він багато казав про дорослішання нації, пошук свого унікального шляху, необхідність еволюційного розвитку та потребу відповідності загально-людським цінностям. І, погодьтеся, в Україні ці ідеї мають право на життя, потрібне лише правильне їх висвітлення та підтримка.

2. Він розвиває інтерес молоді до політики, тоді коли для більшості українських політиків це абсолютно нецікава робота.

За останніми дослідженнями GFK Ukraine, 87% української молоді не цікавиться політикою взагалі. 74% не довіряє політикам і лише 4% молоді готова йти працювати в політичні структури. Однак, Вакарчук своєю активністю надихає людей (в першу чергу молодь) задуматися над реальними шансами зміни політичної ситуації в країні своїми силами. Цьому сприяє і харизма Святослава, і його вміння захоплювати слухачів.

3. Вже зовсім скоро цільова аудиторія Вакарчука, яка слухала його в Могилянці і в принципі по всій країні – стане основною електоральною групою України, а частина з них прийде до влади.

Тому робота з молоддю є дуже перспективною з точки зору розбудови громадянського суспільства і соціалізації громадян. А ці дії, в свою чергу, здатні приносити гарні результати в майбутньому.

Чи братиме Вакарчук участь в президентських виборах?

Що стосується ймовірної участі Вакарчука у найближчих президентських виборах, то відповідь на це питання, скоріше за все, не знайшов ще і сам співак, про що свідчать його неоднозначні заяви: «Не в прізвищі справа і точно не в моїх владних амбіціях – їх немає і не існує… Але колись давно, ще до Майдану, я собі сказав, а Майдан це підтвердив, що я ніколи не буду стояти осторонь тих речей, які відбуваються в державі. Не буде цього і сьогодні… Найбільш ефективним способом, яким я зможу змінювати свою країну, я буду робити. І ніхто мене в цьому не зупинить».

З одного боку, він усвідомлює свій вплив на громадську думку, має достатньо розуму й харизми для того, аби скласти конкуренцію іншим кандидатам. З іншого ж, роль народного месії, духовного лідера й поп-ікони скоріш за все обрушиться вже в перші місяці його діяльності на посту глави держави. Зважаючи на це, з‘являється питання: чи варто втрачати свій роками набутий іміджевий капітал заради примарної можливості прийти до влади?

Значно ймовірнішою виглядає участь лідера «ОЕ» у виборах 2023 року. Адже за цей час він має змогу значно покращити власні позиції в амплуа політика, знайти серйозну підтримку в молодої частини населення та провести солідну передвиборчу кампанію.

Позаяк, в жодному разі не варто виключати можливості перемоги такого «екзотичного» кандидата і на найближчих виборах. Адже історія знає досить багато випадків, коли до влади найдемократичніших країн приходили позасистемні люди. Згадайте хоча б перемогу актора Рейгана на президентських виборах в США 1981-го року чи призначення Прем‘єр-Міністром Британії журналіста Вінстона Черчилля. Та й українська політика, яка ніколи особливо не вирізнялася своїм технократизмом, нерідко приймала у свої ряди митців, акторів, співаків чи спортсменів. Зважаючи на це, скидати з шальків терезів Вакарчука зарано.

Так чи інакше, всі крапки над і будуть розставлені ближче до дня Незалежності України, де за чутками, Вакарчук має заявити про початок передвиборчої кампанії.

Наши блоги