Гуманніше постріляти всіх, хто втратив роботу у віці 50+. Щоб не мучилися

732

Не один раз чуєш від людей: "Сьогодні важкі часи!". Нікого не здивуєш високими цінами та тарифами, за якими навіть підвищена, з легкої барської руки, мінімальна заробітна плата не встигає. Прожити нині на одну середньостатистичну зарплату питання не реальне. Цього, на жаль, не розуміють наші горе-реформатори, адже ситий голодному не товариш…

Парадоксально, але в економіці праці є такі тенденції – чим більша економічна криза, тим менший рівень безробіття, жінки легше знаходять роботу, але присутня гендерна нерівність у її оплаті, прихована зайнятість спотворює показник рівня безробіття, роблячи його вищим.

У 2016 році рівень безробіття в Україні становив 9,3%, у 2015 році – 9,1%. Це навіть нижче, ніж середній показник за країнами Євросоюзу (9,4%). До речі, для тих, хто зібрався на заробітки у традиційні для українців країни, врахуйте, що там найвищий рівень офіційного безробіття серед 28 країн Євросоюзу: Іспанія - 22,1% , Італія - 11,9%, Кіпр - 15,0%, Франція - 10,4%. Тому хочеш не хочеш, а роботу прийдеться шукати в Україні.

Офіційна статистика каже, що найбільш проблемним у нас є молодіжне безробіття, а серед людей перед пенсійного віку проблем практично немає.

Дивлячись на цю статистику, хочеться звільнити з роботи всю Державну службу статистики у повному складі за викладення недостовірної ситуації про стан ринку праці України. Звісно, можна зробити поправку на те, що рівень безробіття презентовано лише за показниками, що ув’язані з офіційно зареєстрованими у Центрах зайнятості особами. Однак, наші владні мужі розробляють програми реформ, фінансування із державного бюджету та шляхи зменшення безробіття в Україні, спираючись, у більшості, на офіційні дані, що неминуче призводить до неефективності тих реформ.

Зайнятість молоді, насправді, є проблемною не за фактом її відсутності, а за фактом її не врегульованості. Такі речі, наприклад, як навчання у ВУЗах на денній формі з повноцінним відвідуванням занять далеко у минулому. Денна форма нині для більшості студентів перетворилася на вимучено-заочну за індивідуальними планами, коли студент з’являється у навчальному закладі лише під час сесії, щоб її закрити, аргументуючи свою відсутність протягом семестру активною зайнятістю на роботі. І, щоб Вас не здивувати, викладачі дружно ставлять їм оцінки, кожен із власних мотивів: хто за презенти, хто із співчуття (часи ж важкі!), хто просто розуміючи, що зменшення чисельності студентів на денній формі навчання призводить до значного зменшення кількості професорсько-викладацьких ставок на кафедрі. При цьому якість підготовки майбутніх фахівців для України стає геть сумнівною. З іншого боку студенти, що офіційно вважаються на навчанні, влаштовуються на роботу без документального оформлення, не є захищеними у своїх трудових правах і їх зайнятість не відображається в офіційній статистиці. Однак, молодь працює!

Сьогодення у питанні працевлаштування має свою особливість у вигляді ейджизму – дискримінації людини за віковою ознакою. Здавалося таке явище було присутнім завжди. Хто із пострадянської системи не виніс розуміння хто такий "салага"? Але нині світ перевернувся. Молодь є більш затребуваною на ринку праці, ніж старше покоління з купою досягнень, нагород і досвіду за плечима. Тепер доктор наук у 60 років нікому не потрібен у професійному плані, тому, що є молодий стартапер, який навіть на роботу не візьме шановного професора.

Люди у віці 50 і навіть 40 втрачають роботу. Державна політика до цього не готова. Реформи в державних структурах, окрім розставляння своїх людей на ключових посадах, мають за мету кадрове оновлення. Ніби благородна місія – замінити апріорі корумпованих службовців на людей молодої, "не зіпсованої" крові. Але чому тоді відразу у програми реформ не закласти таку гуманну позицію: розстрілювати всіх, хто підпав під скорочення у віці 50 і більше – щоб не мучилися. Адже ніхто не врахував той же ейджизм, коли люди по 25 років пропрацювавши в одній сфері, просто не готові і не вміють щось змінювати у своєму фаховому плані. Це проблема не менш важлива, ніж психологічна реабілітація до мирного життя АТОців (хоча їх реабілітацією, мусимо зазначити, теж ніхто не займається аж так потужно, як хотілося б). Тисячі скорочених міліціонерів, державних службовців та працівників бюджетної сфери лишаються викинутими за борт життя. Хто порахує чисельність розвинутого алкоголізму, збільшення захворюваності на нервовому ґрунті, глибоких, відчайдушних депресій, розлучень і розбитих сподівань? А це люди, які не те, що фізично здатні працювати, але й за законом їм до пенсії ще дожити потрібно і працювати на своє утримання!

Сьогодення вимагає постійного навчання. Старшим необхідно вчитися у молоді. Це факт, з яким варто змиритися, якщо хочеш утриматися на ринку праці. У першу чергу це має бути розуміння того, що Ви маєте вміти себе презентувати. Соціальні мережі, професійно й оригінально складені резюме, використання інтернетплатформ із сприяння працевлаштуванню, постійне удосконалення своїх знань, умінь, а головне – зміна ставлення до самого процесу пошуку роботи.

Нас завжди лякали позбавленням роботи. "Якщо Вам щось не подобається – можете йти, на Ваше місце прийде сотня інших!" - класична фраза більшості роботодавців. І ми на неї ведемося. Або велися…

Хто хоч раз ходив на співбесіду, пам’ятає те зніяковіння від статусу прохача. Бо ще із часів радянщини нам закладено у підсвідомість, що не мати роботи – соромно, радянська людина має працювати, а не заробляти гроші чи отримувати задоволення від результатів. Праця заради процесу!

Ми погоджуємося на нижчі зарплати, ніж з якими можна вести гідне життя, бо ж…можна лишитися взагалі без "шматка хліба"! Страх! Сформований десятиліттями заради того, щоб "найсильніша у світі держава – СРСР" мала найдешевшу у світі робочу силу, щоб можна було компенсувати недоліки управління та відсутність технологічного і соціального розвитку. А нині ніхто цю систему зламувати не прагне, бо роботодавцеві так вигідно. Адже філософський закон боротьби протилежностей ніхто не відміняв. І наразі, якщо держава (що сама ж і виступає найбільшим роботодавцем і опонентом найманих працівників) не хоче змінювати ситуацію, її прийдеться міняти самим.

Молодим це зробити легше. Вони народжуються з низьким рівнем отого страху втратити роботу і адаптацією до заінформованості суспільства. Вони вже, відразу гідно ведуть себе при працевлаштуванні, не дозволяють принижувати себе і свої можливості, знають як, де і яку шукати роботу. Старшим потрібно чітко зрозуміти, що роботи у цьому світі вистачить всім. Питання в іншому - визначитися Вам особисто, що Ви хочете робити, до чого у Вас є схильність, що Вам приносить задоволення – тобто мотивувати себе і… вперед. Адже, щоб досягнути гармонії і визнання, має бути сильною воля. Сильнішою за фізичний вік.

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости