Видео дня
Блог | Откуда берется равнодушие или злорадство у детей и взрослых: о развитии эмпатии и естественных реакциях во время войны
О постепенном развитии эмпатии, границах дозволенной жестокости и "расчеловечивании". У детей и взрослых. Получился не пост, а целое пособие, но надеюсь, практическое.
Далее текст на языке оригинала.
У нормотипової дитини емпатія "розвивається" разом з розвитком самої дитини. Ми можемо умовно виділити етапи:
- Сенсорна — автоматичний емоційний відгук.
- Емоційна — усвідомлення емоцій іншого.
- Когнітивна — розуміння причин емоцій та прогнозування стану інших.
До 2 років емпатія у дитини переважно "сенсорна", без розуміння стану.
* Якщо поруч інша дитина заплаче, чи мама (близький дорослий) дитини засмучена, малюк теж може заплакати. Але ще не тому, що співпереживає, а, тому що "заразився" емоцією.
Це автоматична, дзеркальна реакція у відповідь на емоцію іншого.
* Дитина може вкусити, вдарити дорослого – і поки не побачить реакцію, не розуміє, що зробила боляче.
* Дитина може регулювати емоцію завдяки дорослому, через контакт з ним.
Що потрібно для розвитку: Надійна емоційна присутність батьків. Контакт, взаємодія з дорослим.
Що заважає в розвитку: Хронічний стрес або емоційна відсутність батьків.
2–3 роки - З’являється розуміння: "я та інший" і цей інший може відчувати інше, і цьому іншому може бути боляче. * Дитина може більш усвідомлено мати бажання допомогти, заспокоїти, дати іграшку, погладити, підтримати.
Але контроль імпульсів ще зовсім слабкий, і дитина може одночасно вдарити, штовхнути чи вкусити, а потім пожаліти, а потім знов вкусити того, хто поруч.
Що потрібно:
– Моделі поведінки дорослих, які пояснюють емоції, дії, наслідки ("Він\вона плаче, бо боляче").
– Дорослі проявляють емпатію. Дають відчуття підтримки.
– Показують, як вони самі заспокоюються
– рольові ігри
Що заважає:
– Емоційна нестабільність дорослих,
– неузгодженість в їх реакціях та правилах, відсутність взаємодії,
– ігнорування та нечутливість до стану та емоцій дитини.
3–5 років – Емпатія стає більш усвідомленою.
* В цьому віці дитина може експерименти з "живим" ("а що буде, якщо я?"), іноді може нашкодити комахам чи іграшці – це лякає дорослих, але це в цьому віці є варіантом норми.
* Імпульси в цьому віці сильніші за усвідомлення. Це закономірно, але потребує реакції дорослого: пояснити, зупинити, дати інший спосіб дослідити. Дитина має зупинятися, якщо ці експерименти завдають болю рослині, комасі, тварині або людині.
* З’являються перші чіткі моральні уявлення: "це добре", "це погано". Формуються уявлення про справедливість.
* Поки дитина не здатна витримати амбівалентні емоції.
* Починає розуміти причинно-наслідковий зв’язок: "Я зробив – іншому боляче". У неї виникає почуття провини чи радості від допомоги. Розуміє, що її дії впливають на стан іншого.
Що потрібно:
– пояснювати свої дії та дії інших,
– пояснювати і називати емоції, показувати приклад їх регулювання,
– давати можливість спостерігати за іншими, пояснювати, чому людина може плакати, радіти чи злитися.
– Грати в рольові ігри.
– Проявляти емпатію та коментувати приклади підтримки та емпатії.
– Відмічати прояви турботи самої дитини.
* Особливо в цьому віці важливо – Ставити чіткі межі. Дитина має бачити – всі дії мають наслідки.
Що заважає:
– байдужість до почуттів дитини, відчутність емоційної підтримки, жорстокість,
– Саме в цьому віці дитина може зафіксувати: мій\чужий біль не має значення.
6–10 років – розвиток когнітивної емпатії
* Дитина може усвідомлювати та називати свої емоції, розрізняє емоції інших. Здатна вибачитися щиро.
* Вже напрацьований контроль. Дитина може самостійно зупинитися, якщо зрозуміла, що завдала болю чи шкоди. Може передбачити наслідки своїх дій.
* З’являється усвідомлена здатність до співчуття, співпереживання. Розуміння, які слова чи дії можуть ранити. Чого слід, чого не слід говорити.
* Формується чи сформована здатність ставити себе на місце іншого. Навіть уявляти, як може почуватись хтось, хто навіть зараз відсутній.
* Вчиться самостійно регулювати емоції. Пояснювати свої вибори та дії. Брати відповідальність.
* Усвідомлення, що інші можуть мати інші погляди та емоції.
* Зародження власних моральних правил – не тільки таких, які прийняті. І не тільки тому, що так сказали старші чи авторитетні.
* Дитина може починати конфронтувати з правилами старших.
Може сказати – я так відчуваю. Я так вирішив.
Що потрібно:
– Приклади емпатії. Уважність до почуттів дитини.
– Пояснення емоцій та ситуацій.
– Приклад регулювання емоцій.
– Читання та обговорення історій, книг, мультфільмів.
– Рольові ігри,
– початок обговорення етичних дилем.
Що заважає:
– Недостатня соціальна взаємодія.
– Досвід ігнорування, одинокості, відчуженості, насильства — емпатія приглушується, як механізм виживання.
Виживання в будь-якому віці важливіше за співпереживання.
11–16 років – Здатність аналізувати мотиви, потреби й емоції інших. Усвідомлення, що емоції можуть бути складними, багатошаровими.
* Можливість витримати амбівалентні емоції.
* Глибше розуміння власних мотивів, емоцій, здатність до альтруїзму.
* Вміння усвідомлено обирати, як реагувати на стан іншого.
* Здатність до рефлексій.
* Можливість відповісти собі: "Що я можу зробити, щоб допомогти?" чи "Чому я не хочу допомогти?".
* Формується власна система моральних цінностей та переконань, яка може відрізнятися від батьківської.
* Поява критичного ставлення до соціальних норм та правил.
Але:
* гормональні зміни впливають на сприйняття емоцій, своїх та чужих
* підліток може відмовлятися від "емпатійної взаємодії", думаючи, що виглядатиме слабаком, чи міркувати, що це доводить його дорослість чи незалежність
* прояви емпатії можуть залежати від норм групи
* підлітки можуть експериментувати з різними соціальними ролями – іноді це призводить до дистанціювання від емоцій інших
* доступ до соцмереж, стрічки новин – постійний потік інформації та зображень чужого болю може призвести до емпатичного дистресу. Вигорання.
Що потрібно:
– можливість безпечно обговорювати власні страхи, сумніви та конфлікти.
– Волонтерство, спільні проєкти.
– Спонукання до рефлексій, написання есе, обговорення етичних питань, дискусії.
– Повага та приклад емпатії.
Що заважає:
– відсутність довіри та надійних дорослих поруч, самотність.
– Відсутність чи неможливість соціальної взаємодії.
– булінг, тиск,
– травматичний досвід,
– відсутність прикладів турботи.
Звідки ж береться байдужість чи зловтіха
Ми бачили, що в нормі в дитинстві емпатія поступово зростає
Ми спостерігаємо брак емпатії:
* Якщо дитина не отримує прикладів турботи, чи сама постійно зазнає болю. Щоб вижити, психіка відключає чутливість до чужого болю.
* Якщо в сім’ї був досвід насильства.
* Якщо був досвід непокараної агресії: коли жорстокість давала винагороду чи владу.
* Коли включається захисний механізм: "Я не відчуваю чужого болю, бо тоді я починаю знов відчувати свій".
* Коли людина жила в досвіді "культури сили": наприклад в концепції "виживає сильніший", має працювати "природний відбір", навіщо нам слабаки.
* Коли змушуючи іншого страждати, людина відчуває владу там, де раніше була безсилою.
* У людей із певними рисами (наприклад, психопатичними) інший біологічний механізм – можуть активуватись зони задоволення, якщо інший страждає і це дає відчуття контролю чи переваги.
Природні реакції під час війни
1. Дійсно, ми можемо переживати стан емпатійного дистресу – це емоційне перевантаження, яке виникає, коли людина дуже довго та інтенсивно переживає біль або страждання інших.
І вже не має достатніх ресурсів, щоб з ним впоратися. Вона може відсторонюватися, уникати ситуації і контакту з тим, що викликає сильні емоції. Чи знецінювати емоції та переживання інших.
2. Емпатія повністю не зникає, вона може спрямуватись виключно на "своїх". У стані загрози психіка працює за принципом "свої – чужі". Це еволюційний механізм виживання: щоб зберегти ресурси, людина може співчувати лише близьким, не ворогам.
3. Зловтіха у ставленні до ворога не каже про те, що ми втратили можливість емпатувати. сміх і зловтіха зменшують відчуття безсилля, це форма психологічної розрядки, хоч мінімальна компенсація за завдані страждання.
4. Якщо людина взагалі втратила здатність співчувати навіть своїм – тоді можна пропонувати гіпотезу про притуплення емпатії.
Якщо зловтіха спрямована лише на ворога, який продовжує чинити зло і це зло поки не компенсоване, не покарано – це нормальна реакція психіки.
Емпатія починається з того, що хтось може витримати наші емоції.
Іноді – назвати їх для нас. Іноді – побути мовчки поруч. Іноді – запропонувати допомогу.
Але в будь-якому випадку – прийняти нас без засудження.
Нам потрібні "свої".
Обіймаю, Родино як хочу Перемоги!
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...