Козак: дехто прямо в очі каже: «Ви вже задрали з тією Скнилівською трагедією!»

27 липня 2002-й. Скнилівський аеродром під Львовом. Авіашоу. Свято, приурочене до ювілею 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України. 10 тисяч людей, які прийшли подивитися на те, як повітряні аси виконуватимуть фігури найвищого пілотажу на винищувачах СУ-27 та МіГ-29.

Видео дня

12:45. Згодом відомий льотчик-винищувач Анатолій Кочур дійде висновку, що маневр, який намагалися виконати льочик-винищувач 1 класу Володимир Топонар і льотчик 1 класу Юрій Єгоров називається «напівбочка через спину». Експерти в один голос заявляли: під час демонстраційних показів подібні трюки не виконуються. Але це буде потім…

Увага тисяч пар очей була прикута до СУ-27. Мить – і вигуки захоплення змінюються криками жаху: винищувач пролітає надто низько над землею, зачіплюючи крилом огорожу, дерева, людей. В мирний час військовий винищувач забрав 77 життів. Що далі – відомо. Секунди, які видаються вічністю. Шок…

Під час авіашоу, на Скнилівському аеродромі несли чергування 20 бригад «швидкої», які зразу прибули на місце страшної трагедії. Завдяки цьому було врятовано десятки людських життів. Щоправда, для того, аби люди в білих халатах розпочали надавати першу допомогу, потрібно було створити оточення. Люди, які опинилися відрізаними від місця трагедії, намагалися прорватися крізь загороджувальну смугу – там були їх діти, рідні та близькі…

Згодом стане відомо, що це свято було явно не по кишені українській армії: організатори економили на паливі, а в Скнилові не було проведено жодного тренувального польоту. 27 липня 2002 - день найкривавішого авіашоу в світовій історії. Покарання за «чорне» шоу понесли лише пілоти, котрі катапультувалися в останньої миті. В 2005-му суд виніс вирок 6 льотчикам. Проте покарання відбуває лише головний пілот – Володимир Топонар.

Родичі загиблих вимагали посадити на лаву підсудних чотирьох генералів, причетних до організації шоу. Запитань до вищих військових чинів було чимало. Зокрема: «Чому глядачів розмістили в смузі пілотування, чому на Скнилівському аеродромі не було проведено жодного тренувального польоту?». Але в кінцевому підсумку українська Феміда визнала організаторів шоу невинними.

Минає час, але біль рідних і близьких загиблих у той страшний день, не вщухає. Щороку, 27 липня, вони збираються в невеличкій капличці біля аеропорту, щоб згадати своїх батьків, чоловіків, дружин, дітей, братів, сестер…

Напередодні 9 річниці «Обозреватель» поспілкувався з організатором громадської організації «Скнилівська трагедія» Стефаном Козаком, котрий тієї «чорної» суботи втратив сина.

-Пане Стефане, як ви загалом оцінюєте роботу держави в цьому болючому питанні? Чи отримана в повному обсязі матеріальна, моральна компенсація?

-Що я можу сказати? В Україні немає умов для того, аби почувати себе громадянином. Все направлено на те, щоб принизити честь і гідність громадянина. Більш того, держава дискредитує своїх громадян відносно інших. Згадаймо збитий над Чорним морем літак, коли громадянам Росії, Ізраїлю було виплачено по 200 тисяч доларів компенсації за заподіяну моральну шкоду. Це було зроблено без суду, без слідства, просто згідно із міждержавною угодою.

Це, звичайно, нас обурює, тому що ми пройшли всі митарства в суді, де розглядалося питання відшкодувань за заподіяну моральну шкоду. Нас принижували всі, кому не лінь, починаючи з головуючого у суді. Та й преса провладна була налаштована проти нас… Врешті-решт, ми від України отримали по 20 тисяч доларів.

-На одну родину?

-В перерахунку за одного загиблого. Ну, і в еквіваленті 5-10 тисяч отримали ті, хто дістав інвалідність I групи. Можете собі уявити, який цинізм?! Держава навіть не взяла на себе опіку, реабілітацію, допомогу при поновленні протезів і т.д., і т.п. Все це спонукало понад 120 осіб звернутися до Європейського суду.

-Сформулюйте коротко ваші ключові вимоги в позові до Європейського суду.

-Одна з головних вимог полягає в тому, що наших рідних було позбавлено права на життя. Друге. Суд був упереджений, строки розгляду справи затягувалися. Третє. Вчинили злочин військові, розслідували військові, засудили військові. Але крук крукові ока не виїсть. Більш того, їм навіть залишили військові звання. А потім… Потім ця ганебна справа генералів, яка просто безславно була захована під сукно, а їх - виправдали.

Хотів би акцентувати вашу увагу також на наступному моменті. Практика боротьби за заподіяну моральну шкоду в Україні дуже плачевна, ганебна, принизлива. Потерпілим бути в нашій країні дуже образливо. Попри те, що ти втратив найріднішого, тебе ще й принижують, переводячи все виключно в площину грошей.

Знаєте, навіть по сьогоднішній день, коли мене зустрічають бюджетники, дехто прямо в очі каже: «Та ви вже всі задрали з тією Скнилівською трагедією!». Ви можете собі уявити, які ідіоти? Бачте, поперек горла ми їм стоїмо. Але, якщо згадати, це єдина резонансна справа, яка мала логічне продовження.

-Скажіть, а коли ви звернулися до Європейського суду?

-У вересні 2006 року.

-І поки що, ніяких рухів, повна тиша?

-Ні, рухів немає. Ми пробували просити Карпачову, але, напевно, вона також не має впливу. Там, я так розумію, односторонній зв'язок. А знаєте, що я ще думаю? Думаю, що у суддів цього Європейського суду волосся стає сторчаком від цієї справи, адже 120 осіб виступають проти України, висловлюючи вагомі аргументи.

Я знаю, що представник Європейського суду звертався до президента, голови Верховної Ради з тим, щоб вони навели лад в судочинстві. Загалом, думаю, розгляд справи дещо відтерміновують, оскільки бояться наслідків. А наслідки – це величезний резонанс плюс величезні кошти, які повинна буде сплатити Україна. Але, на жаль, це єдиний шлях боротьби. Ми ж не можемо взяти пасочка, зняти штани з України і по задниці відлупцювати.

Найрозумніший, найпрогресивніший метод для України - прийняття закону, який би гарантував статус потерпілого, його права і обов’язки держави відносно нього. На сьогоднішній день це питання неврегульоване. В кого міцна горлянка, той щось добивається. Хто соромиться, не може говорити вголос, той принижений. Такого не може бути, адже це не базар.

Держава причинила нам злу біль… Ми мусимо мати з державою відносини, врегульовані законом, а його на сьогоднішній день не має. Але ж, на превеликий жаль, катастрофи, трагедії, катаклізми у світі будуть, тому питання це потребує уваги законодавців.

-Яким чином у 2011-му вшановуватимете загиблих?

-27 липня об 11 годині в капличці відбудеться екуменічна молитва. (У 2003 році до першої річниці трагедії при вході до Скнилівського літовища була споруджена каплиця всіх Святих українського народу. Біля каплиці встановлено 77 каменів, що символізують жертв катастрофи. У першу річницю трагедії каплицю освячено священиками УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП. Щорічно у день катастрофи тут відбуваються екуменічні богослужіння – Ред.)

-Ви очолюєте громадську організацію «Скнилівська трагедія». Чи працюючою є ця структура? Запитую, бо, відвідавши ваш сайт, не помітила там ознак інформаційного життя.

-Для того, аби щось організовувати, для того щоб вивішувати на сайт новини, потрібно мати гроші. А їх немає.

-А між собою члени цієї організації контактують?

-Ви знаєте, це окрема розмова. За весь час існування організації, на рахунок поступило 52 грн. членських внесків. Не має про що говорити… Людські відносини закінчилися тоді, коли закінчилися виплати. Коли виплати закінчилися, вони почали до мене риком-криком…

Але чому дивуватися…Галичани - це хруні, тобто борови без чоловічих придатків. Так завжди виходить: чим більше доброго робиш для людей, тим гірше для себе...