Блог | Солодощі vs металобрухт: кілька слів про переговори по ЗВТ між Україною і Туречччиною
Під час візиту до Туреччини прем’єр-міністра Володимира Гройсмана в чергове підняли тему укладення угоди про вільну торгівлю між нашими країнами. На порядку денному обох країн це питання стоїть вже більше 10 років. Чому досі країни не підписали угоду про ЗВТ? Як показала переговорна практика, вкрай важливо і важко узгодити умови доступу до ринків товарів обох країн.
Варто нагадати, що рівень тарифного захисту Туреччини в рази перевищує український - середньоарифметична ставка діючого ввізного мита Туреччини становить 10,8% (агро - 42,7%; промислові товари – 3,7%), в той час, як в Україні аналогічні показники становлять 4,5% (агро – 9,2%; промислові товари 5,5%). Також, згідно зобов’язань Туреччини в рамках СОТ, 50,3% тарифних ставок є не зв’язаними. Тобто, на хвилинку, - можуть підвищуватись в односторонньому порядку без обмежень.
На додачу по багатьох товарних позиціях Туреччина застосовує так звані заборонні ставки ввізного мити на рівні 50, 100 і навіть 225% митної вартості! І це стосується переважною мірою переробленої продукції. Звідси і сировинна структура українського експорту до Туреччини і актуальність питання укладення угоди про вільну торгівлю.
Проте, турецька делегація професійно та наполегливо відстоює максимальний рівень тарифного захисту в рамках майбутньої Угоди про вільну торгівлю. Турки надають лише незначні поступки на окремі товарні позиції, наприклад скорочення ввізного мита на 25 або 50 % протягом трьох, п’яти або 10 років. Відверто кажучи, навіть якщо Туреччина наддасть миттєве скорочення ввізного мита на 20% наприклад на м'ясо та м’ясні продукти (діюча - 114,3%), навряд чи вітчизняний виробник буде експортувати продукцію, яка обкладатиметься митом в 91,3%. І таких прикладів близько тисячі.
За таких умов марно і мріяти про диверсифікацію структури експорту до Туреччини. Навіть в межах так званої угоди про вільну торгівлю. Щодо сировини – Welcome! Нуль й одразу, ще для збільшення обсягів торгівлі (дуже актуальний підхід) наполегливо вимагається від України для цілей угоди про вільну торгівлю скасувати експортні мита на брухт чорних та кольорових металів, насіння соняшника тощо, а також максимально знизити ввізні мита. Бажано до нуля.
І робить це турецька делегація професійно та високоякісно! Реально є чому повчитись.
Звідси і стурбованість, що нинішній топ-менеджмент переговорної команди продасть доступ до ринку України за турецькі солодощі та невеличкий проект технічної допомоги, як це відбулось з Канадою. Але Канада далеко, та й обсяг двосторонньої торгівлі є незначним.
Натомість Туреччина традиційно входила до трійки країн за обсягами зовнішньої торгівлі України. Крім цього в цій країні широко застосовується різноманітна державна підтримка як виробництва, так і експорту. І за таким з сценарієм наш виробник навряд чи виживе.
Звичайно є й альтернативний сценарій розвитку переговорного процесу. Він передбачає досягнення компромісу в першу чергу на рівні бізнесу. Але для цього потребується неабияка робота. Проте й результат заслуговує на увагу, адже збалансований доступ до ринку товарів обох країн може забезпечити зростання двосторонньої торгівлі у середньостроковій перспективі до 14 млрд. доларів США. І це не критична межа, адже Туреччина може слугувати трампліном на інші ринки Близького Сходу.
