Мій переїзд до Естонії
Вітаю! Вже скоро рік, як я приїхав в Таллінн, тож хочу поділитись своїм досвідом та враженнями від життя в Естонії.
Переїзд звалився на мене несподівано. Компанія, куди раніше потрапив мій товариш, шукала розробників. Так склалось, що вони розробляють бекенд на тій же екзотичній мові, якою я прогав стартап за невелику зарплатню вперемішку з ентузіазмом. А ви кажете, що Go не потрібний, хехе. Спочатку я сподівався дочекатись, доки стартап хоч трошки взлетить, але потім махнув рукою і надіслав резюме, пише Юрый Гавриленко для dou.ua.
Я працюю в компанії DataCradle, що розробляє хитре хмарне сховище, що об’єднує купу дата-центрів в щось кшталт raid-масиву. Проект молодий, команда маленька, тож доводиться потроху займатись всім, починаючи від системного адміністрування, закінчуючи дизайном фронтенду. Робочий графік гнучкий: я інколи приходжу о дев’ятій, хтось об одинадцятій, а то і пізніше. Офіс в центрі, в десяти хвилинах від спортзалу та в двадцяти — від дому. Команда складається переважно з українців. Розмовляємо російською, бо всі її розуміють.
Куди я потрапив
Естонія — невелика північна країна, все населення якої можна поселить на правому березі Києва. Вона здобула першу незалежність від імперії разом з Україною, але згодом прибігли більшовики та приєднали назад. Вирвавшись з радянського союзу під час перебудови, вона, не вагаючись, дременула до цивілізації й менше, ніж за десять років, увійшла до НАТО та Європейського Союзу.
Хоча Естонія починала навіть в гірших умовах, ніж Україна, проте за два десятиріччя перетворилась на сучасну європейську державу. Перший час по приїзду мене не залишало враження, що я потрапив в кращу версію України. Особливо це враження сильне після прогулянки в спальних районах: здається, що потрапив кудись на Троєщину, але будинки більш охайні та якась тарабарщина на вуличних знаках.
В Таллінні живе біля 400 тисяч людей, третина населення країни. А за розмірами він навіть менший за Маріуполь. Тут все близько. Людно буває лише в туристичних місцях. В спальних районах інколи здається, що життя взагалі згасло. Від СРСР тут залишилось купа панельних будинків. Маніакальної забудови свічками, як в Києві, нема навіть в згадці, новобудові красиві та невисокі. Є старе місто з старовинними церквами та баштами, діловий центр з трьома з половиною хмарочосами. В самому центрі є багато дерев’яних будинків, що часто співіснують на одній вулиці з дітищами постмодернізму.
Атмосфера тут спокійна. Навіть свята протікають в якомусь неспішному темпі. Проте, не дивлячись на це, котре розвіюю стереотип: естонці не тормози. А естонською шпарять так швидко, що спробуй розбери. Сам народ привітний, хоч і місцями інтровертний. До понаїхавших українців ставляться нормально.
Робота
Айтішника сюди привезти легко. Достатньо оформить його як "спеціаліста найвищого класу". Єдине підтвердження цього статусу — зарплата, більша за певний рівень. Зараз це ~2000 € брутто. На досвід роботи не дивляться, як і на диплом — я подавав документи, будучи лише бакалавром з прикладної фізики.
З зарплатні платиться податок на дохід, 21%. Також працедавець окремо зі своїх коштів вносить 33% в державні служби страхування. Середня зарплата чистими по країні — біля 700 €. Для IT трохи більше, ніж 1500 €.
Варто зазначить, що податки тут не осідають в кишенях чиновників, а дійсно потрапляють куди треба. Тому розлучатись з п’ятою частиною доходу хоч і сумно, але не виникає відчуття, що мене пограбували.
На відміну від України, на місцевому ринку домінують продуктові компанії, такі як TransferWise, Playtech, Microsoft, а також стартапи. Вони з радістю релокують українських айтішників. Стосовно аутсорсу-аутстафу, я чув лише мрачняк про одну людину-бодішоп, що затягує сюди розробників, а потім здає їх в оренду іншим конторам.
Вид на проживання та громадянство
Тимчасовий вид на проживання видається на кілька років, його можна поновлювати. Він прив’язаний до роботи. У випадку звільнення дається деякий час, щоб влаштуватись на нове місце.
Щоб його отримати, треба один раз завітати в поліцію з анкетами та документами. Якщо до вас питань не виникне, через два місяці максимум можна забирати id-картку. Деяким її роблять за кілька тижнів. Моє ж очікування розтягнулось на три місяці, бо компанія забула надіслать якісь там папери.
Після п’яти років перебування в Естонії та складання мовного іспиту на B1 можна подаватись на постійний вид на проживання. Окрім всього іншого, він дає право голосувать у виборах в муніципалітет (місто або волость), якщо іноземець прожив на його території все ті ж п’ять років.
Щоб стать громадянином, треба прожити в країні 8 років і пройти іспити з мови та знання конституції. Також доведеться вийти з підданства України. Цікаво, що лише корінні естонці можуть бути громадянами кількох країн одночасно, бо позбавить їх громадянства Естонії за конституцією неможливо.
Мовні курси тут платні, але недорогі. Якщо вдало скласти іспит, держава повертає до 320 €, цього достатньо щоб покрить вартість навчання.
Клімат
В Таллінні холодно та волого. Зими зазвичай довгі, сніжні та темні: сонце заходить о третій, а встає о восьмій. Весна настає аж в кінці травня. Коли в Києві вже відцвіло, листя тут лише починає розпускатись. Літо помірне, температура тримається біля 25°C. Київська спека тут щось з розряду фантастики. Температура в морі рідко перевищує 20°C. Як місцеві умудряються купатись — не розумію.
Проте зміни клімату потроху досягають й Естонії. Осінь видалась такою ж теплою, як в Києві. В минулі роки, за словами місцевих, температури на початку грудня сягали −10°C. Минулої зими, на думку естонців, взагалі не було. Ця видалась сніжною, але не морозною.
Я б не сказав, що холод тут якось особливо дошкуляє. До місцевого клімату я звик дуже швидко, й взагалі перестав помічать, що на вулиці холодніше, аніж звично. Врешті-решт, від холоду можна врятуватись, одягнувшись тепліше. А от від спеки ніяк не втечеш.
