УкрРус

Подвійне громадянство: чи існує проблема у "фікції"?

9.9т

Днями тема подвійного громадянства неабияк збурила суспільство, а наявність у деяких можновладців двох, а то й декількох! паспортів інших держав викликала шквал невдоволення і палких суперечок. У соцмережах і ЗМІ стосовно інституту подвійного громадянства в Україні розгорілася активна дискусія, під час якої погляди громадськості і політиків на цю проблематику різнилися, а часом були і кардинально протилежними - дозволити не можна заборонити…Безумовно, ця назріла проблема є актуальною і потребує вирішення не дискусіями в соцмережах чи коментарями, а шляхом правового регулювання як на національному, так і міжнародному рівні.

Розглянемо актуальність цієї проблеми з правової точки зору та передусім необхідності захисту національних інтересів.

Закон визначає громадянство як певний правовий зв’язок між особою та державою без зазначення її етнічного походження. Тобто відносини, з огляду на які між сторонами виникають взаємні права та обов'язки, а також відповідальність у разі невиконання останніх.

Кожній особі надається право мати статус громадянина, підстави і способи набуття якого залежать від законодавчих норм конкретної держави. Хочу акцентувати на двох основних принципах, за якими встановлюється громадянство, а саме: принцип "права ґрунту" (тобто за місцем народження) та принцип "права крові" (за походженням батьків). Також громадянство може набуватися у зв'язку з укладенням шлюбу, внаслідок усиновлення, встановлення опіки або за власним бажанням особи.

Оскільки тема подвійного громадянства значно підвищила градус напруги в суспільстві, поглянемо, як питання "додаткового" паспорта вирішували інші країни?

Існування в різних країнах власних підходів зумовлює появу певної колізії між законодавчими нормами. І як наслідок, в однієї особи може виникнути правовий зв'язок із декількома країнами одночасно, що в юридичній площині прийнято називати "множинне" або "подвійне" громадянство.

У багатьох країнах світу – а це понад 100 - аномальність такого явища є доволі прийнятною та цілком допустимою. Зокрема, можливість існування інституту подвійного громадянства передбачена в Австралії, Бельгії, Канаді, Угорщині тощо. Литва, приміром, дозволила своїм громадянам, які мають особливі заслуги перед країною – а мається на увазі діяльність, що сприяла зміцненню державності Литви та підвищенню її авторитету у світі - зберегти паспорт Литовської Республіки у разі прийняття громадянства іншої держави.

Низка країн, навпаки, вбачають у цьому безпосередню загрозу національній безпеці та причину породження міждержавних конфліктів. Такі держави вдаються до радикальних методів боротьби з подвійним громадянством, встановлюючи жорстокі умови набуття та втрати статусу громадянина (наприклад, Швейцарія, Японія, Філіппіни, ПАР тощо).

В українському законодавстві діють норми єдиного громадянства, закріплені в Основному Законі – Конституції. Нагадаю, "Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України". І головне - добровільне набуття громадянства іншої держави є однією з підстав для припинення громадянства України.

Так тлумачить закон. А тепер подивимося, як це питання у нашій країні вирішується у практичній площині.

Передусім зазначу, що в Україні, по-перше, відсутня будь-яка відповідальність за набуття іноземного громадянства та неповідомлення про це компетентних органів державної влади; по-друге, не визначено процедуру декларування набутого громадянства іншої країни; і по-третє, доведення факту наявності подвійного громадянства є майже неможливим, оскільки між Україною та іноземними держави відсутня налагоджена співпраця щодо обміну інформацією про осіб, які прийняли громадянство інших країн.

Отже, де-юре для громадян України забороняється подвійне громадянство, проте де-факто - це жодним чином не санкціонується і не створює будь-яких негативних наслідків для особи. Як то кажуть, маємо те, що маємо.

Глава держави вирішив остаточно врегулювати проблему "зайвих" паспортів і вніс на розгляд парламенту законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" щодо реалізації права змінити громадянство" (№ 6175) (невідкладність і нагальність ухвалення якого пришвидшили й нещодавні скандали з "колекціонерами" паспортів). Документом передбачається автоматично позбавляти громадянства України кожну особу, що добровільно набула громадянство іншої держави. Зокрема, такий громадянин зобов'язаний протягом 2 років з моменту набуття іноземного громадянства подати у паспортний стіл України виданого іноземною державою документа про припинення іноземного громадянства, або, в іншому ж випадку, його громадянство України підлягатиме скасуванню. Здавалося б, усе чітко та ясно.

Спала на думку ситуація з чиновниками-іноземцями, коли, порушуючи усі норми вітчизняного законодавства, за лічені години надавалося підданство України, що засвідчило нівелювання інституту громадянства у нашій державі на вищому рівні. До того ж, як не прикро, марно…

Окремо хочу нагадати, що чинний Закон України "Про громадянство" передбачає випадки, коли набуття громадянства не вважається добровільним і відповідно не є підставами для його припинення (наприклад, унаслідок усиновлення або одруження з іноземцем). Президентський законопроект пропонує встановити умову, що у разі, якщо особа скористалась виборчим правом чи виконала обов'язки, зумовлені іноземним громадянством, або скористалася паспортом іноземної держави на території України, виключення щодо "добровільного" набуття громадянства не застосовуються.

Висловлю припущення, що навряд чи парламент наважиться сам собі "підcунути свиню" й ухвалити зміни до законодавства в частині подвійного громадянства. Адже під час останніх подій "за участю" державних службовців і парламентаріїв спливли відомості, та й самі народні обранці уже відкрито заявляють, що багато їх колег є власниками паспортів інших країн. Сумнівно, щоб депутати запровадили самі собі відповідальність. А без політичної волі далеко в цьому питанні не просунешся.

Задля запобігання виникненню випадків "додаткових" паспортів пропонується вдосконалити механізм припинення громадянства України у разі набуття підданства іншої держави. З одного боку, це своєрідний стимул для українців зберегти своє громадянство та утвердити зв'язок з державою, особливо зараз, в умовах фактичної війни з сусідньою державою-агресором, яка твердо налаштована на політику переманювання сусідів, а потім і використання у власних цілях нових громадян. З іншого боку, здавалось би, усуваються можливі ризики, пов’язані з наданням дипломатичного захисту, військовою та державною службою, сплатою податків тощо.

Та ефективність цього механізму уже викликає сумнів. Обґрунтую: по-перше, в сьогоднішніх реаліях можливість автоматичного позбавлення громадянства для деяких осіб нагадує байку про щуку, яку "кинули у річку", тобто є досить прийнятним і вигідним рішенням, оскільки таким чином особа уникає будь-якої відповідальності та обов'язків перед державою. Особливо це стосується державних діячів, які, до того ж, позабули й про існування такого важливого поняття як "етика". На мою думку, наявність подвійного громадянства у осіб, що репрезентують державу, в будь-якому випадку є неприйнятним та недопустимим, оскільки це особи, що мають бути громадянами лише тієї країни, у якій вони живуть та служать своєю "вірою та правдою". По-друге, держава повинна зосередитися не на радикальних методах боротьби із "додатковими" паспортами, а облаштуванні гідних умов для життя, праці і розвитку своїх громадян. Коли кожен – від пересічного громадянина до Президента країни – буде гордитися тим, що він українець і тут його коріння, тут прах його дідів-прадідів, коли кожен усвідомить, що на цій землі жити нашим дітям і внукам…питання подвійного громадянства вирішиться само собою.

Присоединяйтесь к группам "Обозреватель Блоги" на Facebook и VKontakte, следите за обновлениями!

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Наши блоги