І самоспалення, і атентат ставлять метою привернення уваги до певної проблеми.

5 листопада 1968 року на знак протесту проти політики русифікації на Хрещатику у Києві здійснив акт самоспалення Василь Макух, а 21 січня 1978 року на Чернечій Горі у Каневі цей мужній вчинок повторив Олекса Гірник. Ці вчинки мали певний позитив у вигляді привернення уваги світової громадськості. Але був і негатив: мінімум інформації в Україні, сестра Василя Макуха незабаром померла від побоїв отриманих в КГБ, дружину вигнали з роботи і щоб прокормити малих дітей вона розпродувала речі. Та головне – це те, що на двох українців стало менше і при цьому кількість ворогів не зменшилася. Можливо навіть навпаки: далеко не кожен хоче бути частиною нації-жертви. Тож звільнення українцями життєвого простору для ворогів шляхом самоспалення є неприйнятним методом боротьби і популяризація таких вчинків серед українців не є корисною. Краще хай себе спалюють воріженьки (як роса на сонці).

Інша річ атентат. З німецької мови – це "замах на вбивство". Застосовувався атентат як українцями (вбивства польських шовіністів і зрадників) так і щодо українців (убивства Коновальця і Бандери). Убивства декількох русолюбів, шкільного куратора-шовініста, комісара львівської поліції, міністра внутрішніх справ і колишнього офіцера УГА, який почав здавати поліції учнів гімназії в якій працював директором – це однозначний позитив. Адже територія очищалася від ворогів і в нації підтримувалася віра в можливість опору окупанту і справедливість. А вбивство совєтського дипломата привернуло увагу світової громадськості до голодомору в підконтрольній Росії частині України і стало хоч якимось компенсатором мільйонів жертв.

Та був і серйозний "прокол" організований Шухевичем - убивство Тадеуша Голувка, який був творцем концепції визволення націй СССР (тому це вбивство було вигідно рускім), виступав за порозуміння поляків з українцями і за надання українцям Польщі культурної автономії (тому це вбивство було вигідне полякам). Особливо сильно це вбивство нагадило при розгляді Лігою Націй підтриманих світовою громадськістю скарг українців на проведену поляками акцію пацифікації (13 убитих, більше 40 зґвалтованих, декілька тисяч побитих і близько тисячі засуджених). Нагадаю, що Ліга Націй офіційно передала Східну Галичину до складу Польщі з умовою надання українцям Польщі автономії. Тож можливе отримання прихильної до українців резолюції Ліги Націй відкривало перед українцями Польщі певні перспективи політичної боротьби. Але в часі розгляду Лігою Націй питання пацифікації відбувся "дуже вчасний" сплеск терористичної активності ОУН і польські дипломати використали цю обставину, зокрема вбивство Голувка, на 100%: резолюція Ліги Націй поклала відповідальність за пацифікацію на українців.

У сучасній Україні мовна ситуація відрізняється від періоду відкритого польсько-руского панування наявністю ширми незалежності за якою українофоби продовжують проводити політику асиміляції. Спектр українофобів надзвичайно широкий: від міністрів до продавців. Та чи не найбільшої шкоди завдають громадські організації, які послуговуються терміном "захист української мови" підміняючи ним принципово основоположне право людини на спілкування українською мовою. Тож атентат є стосовно кого здійснювати. Інша річ, що добратися до міністра чи власника телеканала або мережі АЗС з метою провокації не зможе навіть ФСБ. І тому "крайніми" можуть бути, приміром, розробники українофобського законопроекта про освіту чи касир АЗС.

Отже, з наявністю кандидатів для атентату проблем нема. Є проблема з тим, що сучасний цивілізований світ різко негативно ставиться до тероризма, яким і є атентат. Та на допомогу, як не дивно, прийшли самі українофоби. У театрі Дніпра руска шовіністка ударила по голові бійця АТО молотком, а в сумочці у неї був ще й кухонний ніж. Поліція це кваліфікувала як умисне нанесення тілесних ушкоджень. Це надзвичайно цінний приклад вартий падражанія. Виходить так, що в Лугандонії українофоби стріляють і це кваліфікується як тероризм і тому там антитерористична операція, а на решті території України терористів нема бо вони користуються молотками, кухонними ножами і законотворчістю.

Згадана щойно законотворчість, як метод "тихого атентату", для українців у силу зрозумілих обставин є недоступною. Для непосвячених пояснюю. У ВР, в КМ, профільних міністерствах і громадських організаціях засилля українофобів і українців-"корисних ідіотів" нездатних усвідомити пріоритетність захисту мовних прав перед захистом мови. Два приклади.

Перший. Розроблений Головатим-Ситник законопроект альтернативний закону Ківалова-Колісниченка своєю антиукраїнськістю перевершив творіння "поганих українофобів". Лише означення в прямому ефірі авторів альтернативного законопроекта як "хороших українофобів" призвело до згадки в преамбулі документа абсолютно проукраїнської Рамкової конвенції про захист національних меншин. Хоча суті документа це не змінило. Довідка для допитливого читача: з допомогою закону Ківалова-Колісниченка Анатолій Ільченко в суді добився рішення про видачу йому паспорта оформленого виключно українською мовою (чому досі не отримав – це іншим разом); такого рішення не могло бути на старій законодавчій базі; такого рішення не буде і у випадку прийняття існуючого варіанту альтернативного законопроекта.

Другий. Громадські активісти з гордістю відзвітували про внесення змін в українофобський проект Закону про освіту. Хтось з них навіть згадав про Рамкову конвенцію про захист національних меншин і ця обставина мене надзвичайно потішила. Але, враховуючи 68% випускників державних (цікаво якої держави) шкіл з угорською мовою навчання, які не володіють українською мовою, ст. 14 дає право ставити питання про припинення вивчення угорської поки угорці не вивчать українську. На таке в громадських активістів не вистачило чи то клепок, чи то хоробрості. Чи може сценарій не передбачає чогось іншого?

Тепер стосовно доцільності застосування молотків і кухонних ножів задля захисту мовних прав українців. Українофобів, наприклад рівня чиновників з міносвіти, залишаємо в покої – їх ліквідує ФСБ для створення певної ситуації. Щодо корисних ідіотів з числа "захисників мови" теж ситуація неоднозначна бо можна повторити помилку Шухевича. Залишається подумати щодо контингенту дрібних адептів рускава міра з числа касирів магазинів і водіїв маршруток. Головна мета – привернути увагу до порушення мовних прав українців і не нагадити.

П.C. Забув про поліцаїв, суддів і прокурорів.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги