Блог | "Політика покори": Росія нарощує союзників?
Президент Росії Володимир Путін заявив, що спроби Заходу створити однополярний світ провалилися. "Думаю, ні для кого вже не секрет, всі і так бачать, що вже багато наших партнерів воліють самі звертатися до принципів міжнародного права, тому що баланс в світі поступово відновлюється. Ну це неминуче!" - зазначив днями російський президент.
Ця заява яскраво ілюструє те, коли сприймаєш бажане за дійсність. Слід розуміти: доки існує Європейський Союз, доти і буде єдність, незважаючи на будь-які вибори і політику окремих осіб.
Українці тривожно поставились до перемоги проросійських кандидатів на виборах у Молдові та Болгарії. Під пильним наглядом зараз перебуває і Австрія, де серед кандидатів у президенти - Александер Ван дер Беллен, який також є прихильником Росії. Обговорюючи особисті якості кандидата українці оминули увагою заяву надзвичайного і повноважного посла України в Республіці Австрія Олександра Щерби, який назвав Александера, у першу чергу, прибічником єдності ЄС. Проаналізувавши цю ситуацію стає зрозуміло, що попри особисті симпатії, порушувати загальні ідеї союзу він не буде. Аналогічна ситуація склалась і в Болгарії: істерика через "проросійську перемогу" є абсурдною хоча б тому, що їх президент має обмежені повноваження.
Читайте: Россия предала союзников и развалила саму себя
Коли ми говоримо про союзників Росії, в очі кидаються тільки ті країни, які у 2014 році голосували проти резолюції Генасамблеї ООН, яка засуджувала російську агресію в Криму. Зараз я маю на увазі ті країни СНД, які мають навіть не симпатії до Російської Федерації, а давно обумовлені прагматичні інтереси (Білорусія, Вірменія і тд). Ці країни просто економічно залежать від Росії.
Інша справа, в контексті "союзників" РФ – це Індія, Південно-Африканська Республіка і тд. Їх майбутня позиція залишається загадкою. Справа у тому, що в нинішній час часто спрацьовує правило: замість правових норм і засад світові лідери керуються політикою сили. Саме тому, дивлячись на агресивного лідера поруч, вони обирають покору. Це свідчення того, що нині у світі частково відсутня правова парадигма міжнародних відносин: деякі країни просто бояться Росію, або ж діять в рамках винятково особистих інтересів.
Приклад останнього – нещодавня заява одного з кандидатів у президенти Франції, який озвучив думку, що інтереси Росії повсякчас потрібно брати до уваги, адже у неї є багато зброї. Висловлена теза свідчить про кризу у системі моральних цінностей про яку ще писав американській політолог Френсіс Фукуяма у праці "Кінець історії і остання людина". Та, насправді, кінця історії не видно і боротьба цих тенденцій (силової, антиправової, правової-ліберальної) буде тривати ще довго. Є лише одне питання: на скільки часу вистачить сил у Заходу для того, щоб реально протидіяти агресивній політиці Кремля. Відповіді (як і впевненості у тому, що сил виставить надовго), на жаль, немає. Втім я вбачаю перспективи консолідації Заходу перед спільною загрозою. А тому прибічники Путіна у різних країнах (і ті, які при владі також) не зможуть перемогти здоровий глузд. Питання власної безпеки повинні взяти гору.
