Блог | Ти дивишся на мене, як моя мама....
"Мальва"....
Такий псевдо має ця тендітна дівчина Ганна Комар. Вона народилася в родині медиків на Закарпатті, в 1995 році. Після закінчення середньої школи вступила до Ужгородського університету і в подальшому планувала стати фізиком. Але в плани патріотичної бандерівки втрутилася війна.
З настанням військової агресії росії на сході України в 2014 році, покинула університет та вступила добровольцем - медиком в лави батальйону "Карпатська Січ", так як постійно захоплювалася медициною та закінчила курси екстреної медичної допомоги. Батьки не знали що їх 19 річна донька вирушила на Схід України боронити свою Батьківщину. Їм вона сказала що поїхала до м. Київ та підробляє журналістом.
Але одного разу в район Пєсок приїхала знімальна група телеканалу ICTV та взяли коментар відважної дівчини медика. Саме це інтерв’ю в вечірніх новинах побачила її мати. Через деякий час вона передзвонила доньки і дізналася від неї правду, що весь цей час вона знаходиться на війні… Батьки Ганни хоча і були проти цього вчинку, схвалили та підтримали свою "Мальву".
За 2 роки війни "Мальва" виконувала бойові завдання з побратимами-добровольцями в районі Добропілля, Водєне, Пєски та інш… Без статусу та пільг, без грошового забезпечення та страховки, головне для неї було і остається – це боротьба з ворогом та допомога пораненим та хворим бійцям.
Перший обстріл згадує з усмішкою, коли з побратимом в Пєсках пішла по воду та неподалік вибухнула міна. Вона впала на коліна і не одразу зрозуміла що трапилося. Але отямившись, швидко кинулася в укриття і тільки там вже побачила свої здерті як в дитинстві коліна. В цей час вона каже все відбувалося як в уповільненому відео, десяток метрів до бліндажу здався вічністю. Потім пішли перші поранені побратими, але найбільше вона пам’ятає важкопораненого бійця Василя, у якого була артеріальна кровотеча. Після надання першої допомоги він разом з Ганною на кареті швидкої прямував до м. Дніпра. В той момент коли боєць прийшов до тями і попросив води, він сказав слова які вона запам’ятала на все життя: "Ти дивишся на мене як моя мама", після цього спогаду на очах Ганни виступають сльози та ми на деякий час перериваємо спілкування. Василя довезли до лікарні ім. Мєчникова та врятували життя, але велика заслуга була в діях цієї тендітної маленької дівчинки з великими гарними оченятами. Нажаль були і ті яких не в змозі було врятувати… Про це Ганна мовчить і каже що це її біль і з нею їй жити все життя.
Про свій головний страх на війні вона каже єдине, це страх того, що не встигне сказати батькам те що хоче, так як рідко в минулому казала матусі слово – люблю тебе…. Але наразі з посмішкою каже, що вже виправилася та постійно каже як любить своїх батьків.
В травні 2016 року Ганна підписала контракт та проходить службу в 2 мінометній батареї 53 ОМБр, де намагається кожного разу передати свій досвід іншим бійцям які тільки прийшли до лав Збройних Сил України.
Дома на свого бійця чекають батьки, сестра та 4 річний братик, який каже що буде солдатом як і його сестра.
На питання особистого життя відповіла коротко, що поки війна немає часу на ці "штучки".
В 1 день після закінчення війни мріє одягнути гарне плаття та туфлі на високих підборах за якими дуже скучила. А ще мріє зустріти своє кохання та народити 2 хлопчиків та дівчинку.
Безліч мрій та історій…….
