, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

Полон в АТО: як вояки переходять на бік ворога

46.7т

В СБУ повідомили, що майже 20 українських військовополонених були завербовані до лав "ДНР" і "ЛНР". Це наштовхнуло суспільство на роздуми: чи можна називати цих людей зрадниками? Чи все-таки їх перехід на сторону ворога можна виправдати тим, що вони пережили страшні тортури?

У всьому світі діє загальнопоширена практика утримання військовополонених. Якщо солдат потрапив у полон противника і його допитують, він повинен розповісти все, що знає для того, аби уникнути побиття і тортур, які загрожують його життю і безпеці. Та рядовому солдату армія й не довіряє багато секретної інформації, позаяк під час військових дій полон передбачений.

Саме тому у разі потрапляння військовослужбовця в руки противника, головнокомандування зобов’язане негайно змінити всі позивні, коди, паролі. Тобто, захистити всю ту інформацію, якою б міг володіти цей військовослужбовець (все те, про що він міг знати і до чого мав доступ). Хоча у звичайних солдатах ворог не дуже зацікавлений, його цікавлять військові вищих посад, які знають набагато більше.

Пам’ятаю випадок, коли однією з наших операцій керував комбат одного з відомих батальйонів ЗСУ. Прикро, але він загинув у перші секунди бою. Рівень закритості інформації був таким високим, що нам довелося повністю згорнути всю операцію, позаяк кінцеве завдання знав тільки він. Ця розповідь ілюструє те, наскільки засекречена інформація під час війни. Часто бійці до останнього моменту не знають кінцеву мету завдання чи місце розташування бою. Власне, ця практика правильна.

Саме тому повідомляти під час допиту інформацію можна. Тим паче, солдат навряд чи "здасть" ворогу дані, які могли б змінити хід війни. Більше того, часто з профілю у Facebook про бійця можна дізнатися більше, аніж від нього особисто.

Інша річ – коли солдат зголошується на співпрацю з ворогом, аби його відпустили. Якщо слабкодуха людина потрапила у полон і її зламали (а ламають усіх, правда, по-різному), то є ризик того, що вона свідомо, з метою збереження свого життя, погодиться працювати на ворога. Тоді такий боєць повертається до рідної армії, аби знайти, а потім "здати" дані, які стосуються бойових дій його побратимів. Останнє неприпустиме. Це справедливо можна назвати зрадою.

Саме тому слід прискіпливо ставитися до кожної ситуації, яка стосується військовополонених і зрадників серед них. Це тільки у Радянському Союзі без слідства усіх називали зрадниками. У нинішній час треба вимагати беззаперечних доказів того, чи іншого звинувачення. Адже завдяки цій системі дуже легко "прибрати" того, хто, умовно кажучи, "заважає".

Та якщо СБУ нині повідомило лише про 20 осіб, яких завербували російські найманці, то це свідчить про те, що у наших військових високий рівень свідомості. Насправді наші солдати і добровольці проходять шалені моральні і фізичні випробування. Останні настільки нестерпні, що іноді українські вояки самі себе вбивають, аби тільки не потрапити в полон.

Мій знайомий і його дружина пережили полон і вижили. Це дуже показова історія, адже ці двоє – цивільні. Чоловіка і дружину катували, у них стріляли… але вони не здалися. Це приклад того, як людина може вийти з будь-якої ситуації гідно і при тому зберегти здоровий глузд.

Читайте все новости по теме "АТО на Донбассе" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги