Блог | Яценюк не тоне, і чому це є великою проблемою Порошенка
Петро Порошенко хоча й не шахіст, але зі своїм політичним партнером Арсенієм Яценюком потрапив у ситуацію цугцвангу. Якщо ви не знаєте ігрової термінології, то уявіть собі озеро з багном і гросмейстера у ньому на самісінькій середині. До якого б берега він не вирішив плисти, усе ж таки доведеться ковтнути, так би мовити, "лиха".
Не правда, що в отой неприємний цугцванг Порошенко потрапив з власної волі, зволікаючи з відставкою Яценюка: він таки хотів звільнення прем'єра, і добивався його всіма фібрами своєї політичної душі. Але плануючи цей крок, Петро Олексійович вимушений був обирати між українським народом і Державним департаментом однієї з заокеанських країн.
Українці - за відставку глави Кабінету, і тому не дивно, що в Арсенія Петровича рекордно високий негативний рейтинг, десь порядка 70%. Решта 30% громадян, певно, не знають, прізвища прем'єра.
Проте представники заокеанської країни виявилися більшими прихильниками реформаторського курсу Арсенія Петровича і наполягали на збереженні свого ставленика на чолі Кабміну. За даними декількох моїх співрозмовників, про це Порошенкові сказав нещодавно у Мюнхені держсекретар США Джон Керрі, а також декілька заїжджих до України представників міжнародних фінансових організацій.
Знову ж таки, джерела стверджують, що Порошенко до останнього вмовляв Яценюка подати у відставку добровільно. І ота знаменита заява Президента із закликом "піти по-хорошому" була елементом прилюдного тиску на главу правлячого Кабінету. Але мегасила волі та відсутність гідності дозволили Арсенію Петровичу втриматися при посаді. За 6-7 годин до голосування щодо довіри Кабінету міністрів було відомо, що Яценюка прилюдно принизять, влаштують громадські читання на тему корупції у виконавчій владі, оголосять роботу КМУ незадовільною, але десятків зо два голосів депутатів для розпуску Кабміну не вистачить.
У підсумку маємо прем'єра без громадянської довіри, без гідності (даруйте за повтор) та без розуміння подальших кроків виходу із кризи: країна надто слабка, аби відмовитися від фінансової підтримки міжнародних фінансових донорів, хоча не зрозуміло, чи вистачить їй сили витримати правління ще рік-півтора ставленика отих донорів.
Економічні ризики - це не єдина проблема, породжена егоїстичним вчинком лідера "Народного фронту". Адже в Раді уже де-юре немає коаліції, з неї офіційно вийшла "Батьківщина". Формально, цю політичну пустоту можна заповнити радикалами, яким всього-то й треба, що спікерської посади... Чи готовий Порошенко пожертвувати своїм улюбленцем Гройсманом заради політичної стабільності. Чи мо' Гройсман вартий перевиборів, які неодмінно наступлять в разі остаточного розпаду коаліції?
Варто нагадати, що в разі, якщо з коаліції де-юре вийде і "Самопоміч", то єдиним порятунком для Арсенія Петровича буде йти в коаліцію з колишніми "регіоналами". Ще один вагомий чинник української політики - Міхеїл Ніколозович Саакашвілі. Він уже практично створив свою політичну силу і збирається розпочати всенародну антикорупційну кампанію проти Яценюка і на цій хвилі добитися проведення дострокових парламентських виборів. У блискучого публічного демагога Саакашвілі підвішений язик, рейтинг його розігрітий, тому йому не складно буде розкрутити щось на кшталт "Повстань, Україно", вивівши на вулиці сотні тисяч людей "проти засилля корупції в уряді". Поруч з ним стануть і декілька десятків депутатів із фракції БПП, які вже й нині Петра Олексійовича не дуже шанують, а тоді, в розпал кампанії, перетворять його на вразливу мішень для власної критики.
У Саакашвілі будуть чудові напарники - "Опоблок" і "Батьківщина", котрі теж мріють про позачергові вибори, а також Володимир Володимирович Путін, який, відповідно, спить і бачить поглиблення політичної кризи в Україні.
В підсумку, збанкрутілий політик Арсеній Яценюк зберіг за собою прем'єрську посаду, але відкрив ящик Пандори: звідти висипалися декілька варіантів політичної кризи, які будуть дуже складними для країни, але ще складнішими - для партії влади.
У цій всій історії криється важлива мораль. Усвідомлення власної значимості переповнює українських політиків після їхнього проникнення у владу: форма, тобто посада, набагато значиміша за зміст, тобто суть того, що вони роблять і що відбувається довкола них. Вони грають, грають і заграЮться до того, що вчорашні соратники є найбільшими ворогами, а прагнення до розширення впливу, збільшення кількості посад, особистого збагачення домінує над здоровим глуздом, не кажучи вже про затьмарення кволих голосів виборів.
У натруджених політиків тільки і є часу подумати про суть життя, коли пливеш до берега з середини озера.
