Про свята, вихідні і… лукавство

мімоза 8 березня

Знову доводиться повернутися до дискусії з приводу упорядкування свят та вихідних в Україні. Ті, хто з доброго дива розпочав цю справу, і влада, уповноважена вирішувати такі речі, мали б на увазі кілька моментів.

1. Перенесення вихідних на будні, якщо свята припадають на суботу чи неділю, – цю новацію запровадив уряд своєю постановою. Відміняти її законом не треба, досить відповідної постанови КМУ.

Нинішнього року, наприклад, це зменшило б кількість вихідних, здається, на три дні. Було б так, як, кажуть, в "цивілізованих" країнах.

2. Зворушує, звичайно, турбота про ефективне використання часу задля зростання ВВП. Дивно, однак, що цю турботу проявляють працівники інституту пам’яті, які до ВВП мають стосунок як споживачі, ні копійки не додаючи до збільшення і його, і бюджету.

Видео дня

Можливо їхня ревність у цьому напрямку допомогла б взагалі розв’язати проблему зайнятості? Бо кількість робочих днів можна збільшити, але ж людям роботи немає ніякої. В реальній економіці зайнято лише близько 3 млн. співвітчизників. Втричі більше їх зміцнюють ВВП і бюджети інших країн, де наші свята і вихідні нічого не означають.

3. Навіть байдужим до політичних обставин суспільного життя зрозуміло, що впорядкування вихідних – удавана турбота, лукавство тих, хто переймається іншими цілями. Йдеться про перекручування історії, перетягування її на фальшивий копил, аби в пам’яті людській не збереглося того, що було звичним у радянські часи. В часи історії, яка була реальним життям більшої частини співвітчизників. Для людей середнього і старшого покоління 8 березня, 1 травня і, особливо, 9 травня були святковими днями і вихідними. Це увійшло в традицію, при якій ніхто не згадував про Клару Цеткін, жертви першотравневих страйкуючих за океаном (ці підстави мусуються якраз ініціаторами фальшування історії, а не загалом громадянами).

Був би живим Кобзар, він би сказав своє слово лицедіям, які день його народження використовують як спекулятивний аргумент. Бо цю дату – 9 березня пам’ятати слід кожному, шанувати Т.Шевченка не "з нагоди", а тому, що він був Великим Українцем.

4. Щодо 9 травня варто було б схаменутися новітнім тлумачам і лицювальникам історії. За збереження цієї дати як Дня Великої Перемоги виступають не лише мільйони нинішніх співвітчизників, а й душі мільйонів українців, братські могили яких є в кожному селі і місті. Крутійство довкола цієї дати – святотатство, непростимий гріх. Це мали би пам’ятати і розробники законодавчої ініціативи, і ті, хто приплескує їм у високих кабінетах.

Вони – влада нинішня і минула (що однаково) – не зважають на те, що право на статус Великих Переможців – наших співвітчизників вони топчуть, поступаючись ним сусідам. Це не лише неісторично, це примітивне блюзнірство.

Якщо "лицювальникам" допомогло би щось протверезіти стосовно сприйняття Дня Перемоги, то, можливо, їм корисним було би знати, що на час підписання акту про капітуляцію Німеччини у Карлсхорсті (8 травня, 22 43), у нашій країні було вже 9 травня.

5. Новацій щодо свят, довкола яких ведуться нав’язані дискусії, яким присвячується телешоу, подається як намагання сконсолідувати суспільство. Не брешіть, лицедії! Ви раз-по-раз намагаєтесь вбити клин між людьми, поколіннями, територіями. Ви свідомо працюєте на шкоду Україні! І тим самим разом з владою намагаєтесь відвернути увагу народу від кричущих проблем людей і держави.

6. Маючи безпосереднє відношення до ухвалення Конституції України, не знаходжу в ній і натяку на те, що суб’єктом законодавчої ініціативи в Україні може бути хто-небудь, окрім суб’єктів, визначених самим Основним Законом. Отже, не може ним бути згаданий інститут.

Можливо хоч у цій частині Конституцією слід-таки керуватись?

7. Цікаво, що з приводу сказаного думає наша висока влада? Людям цікаво. Мені – ні, бо тут таємниці не бачу.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.