Чому мова так легко пройшла?

На жаль, ПР виконує свої передвиборчі обіцянки – чого не скажеш про так звану парламентську опозицію. Зрозуміло, що принципові у мовному питанні виборці не підтримають на наступних виборах ПР, КПУ, НП. Водночас, так само (якщо не більше) можна "подякувати" тим політсилам, які провели у ВР чимало так званих "тушок", картками яких і стало можливим голосування за скандальний мовний законопроект.

Після недавнього інциденту у Верховній Раді (голосуванням його можна назвати досить умовно) ЗМІ зарясніли списками депутатів – хто як голосував. З цього приводу доречно згадувати поіменно не тільки "тушок", а й тих депутатів від опозиції, які не були присутніми (тобто, фізично) на засіданнях 5 червня та 3 липня, коли регіонали скоропостижно внесли цей законопроект на голосування. Оскільки, бачите які вони, "принципові опозиціонери", бувають зайняті – хтось у цей час поїхав у відрядження, хтось вів якісь переговори чи просто відпочивав замість того, аби бути присутніми на своєму робочому місці. От як вони виконують свою роботу, так і ми їх "підтримаємо" на наступних виборах. Передовсім тих, хто клятвено завіряв, що не допустить ухвалення цього законопроекту, але під час його голосування виявилися відсутніми у сесійній залі, натомість після цього почали влаштовувати чергові прес-конференції та далі продовжувати піаритися на мовному питанні.

Наголошую на цьому не тільки тому, що фізична присутність у залі повного складу тих, хто допоки ще числиться опозицією, могла перешкодити голосуванням по згаданому закону. За великим рахунком більшість голосувань у ВР, у тім числі й вищезгадані, можна визнати незаконними – таке рішення прийме будь-який неупереджений суд. Адже на очах громадськості постійно відбуваються порушення закону, коли один депутат тисне кнопки за інших. Теж саме всі ми спостерігали й під час голосувань мовного законопроекту Колесниченка-Ківалова. Звісно, ці голосування можна було б визнати недійсними, аби така практика кнопкодавства за себе та своїх товаришів не була поширена серед представників усіх фракцій, у тім числі й опозиційних. Тепер, якщо апелювати з цього приводу про незаконність голосування через те, що далеко не всі депутати натискали кнопки самі за себе, то так можна цілком логічно визнати незаконною всю (за деякими рідкісними винятками майже 100-відсоткової присутності) законотворчу діяльність ВР.

А загалом все це видається гарно відрежисованим спектаклем, коли голова ВР Литвин обіцяє, що законопроект у другому читанні не внесуть на розгляд, потім десь із Томенком зникають під час засідання, даючи можливість Мартинюку зробити свою справу. Відтак, по завершенні цього "вертепу" кожне політичне угрупування постає у "гарному світлі" перед своїм електоратом. Прихильники двомовності начебто виконали свої передвиборчі обіцянки. Представники парламентських опозиційних сил постають у ролі обманутої "жертви", внаслідок чого намагаються мобілізувати втрачувану підтримку свого електорату. Тільки йому вже обридли ці трагедійні комедії…