УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

За відключення тепла і світла - Гаазький трибунал

За відключення тепла і світла - Гаазький трибунал

Україною у ці дні котяться дві хвилі. Перша – холодів, не надто приємних після того, як усі призвичаїлися до такої теплої зими. І друга – відключень газу, електроенергії та центрального опалення, ще менш приємних для тих, кому відключають, особливо разом з холодами.

Скажімо, інформаційна служба ЛІГА повідомила, що теплопостачальні організації Херсона якраз почали відмикати будинки від опалення. Від тепломережі станом на початок цього тижня вже відрізані 27 житлових будівель, сумарна заборгованість мешканців яких досягла суми в один мільйон гривень. Голова правління ВАТ “Херсонгаз” Альберт Зангієв підкреслив, що відключення торкнуться передусім міських котелень Херсона, оскільки рівень розрахунків за послуги, надані ним городянам з початку опалювального сезону, не перевищує 40%. “Загальний борг населення Херсона перед підприємствами за останні роки склав 36 мільйонів 102,9 тисячі гривень”, - заявив пан Зангієв.

Зверніть увагу на термінологію: сумарна заборгованість, загальний борг, рівень розрахунків населення, житлові будівлі, які мають борги, і таке інше.

Тобто щось на взірець середньої температури по лікарні – у одних гарячка, другі клацають зубами в холодному поті, а в результаті – щось таке, що не характеризує стан жодного з конкретних пацієнтів. Але ж ніхто не призначає лікування згідно з такою середньою температурою, і того, хто б зробив щось подібне, відправили до божевільні.

А от тих, хто відключає багатоквартирні житлові будинки, де одні мешканці регулярно й повністю сплачують за тепло, електроенергію й газ, а інші накопичують багаторічні борги, не забирає психіатрична допомога, ба більше – вони справно одержують великі зарплати і просуваються службовою драбиною. Тоді як ідеться не просто про алогічні, м‘яко кажучи, дії, а про щось значно більш вагоме. Таке, що заслуговує на розгляд не у Печерському районному суді Києва, а у міжнародному Гаазькому трибуналі.

Яку маємо схему у цих відключеннях? Групу осіб, котра має нещастя волею долі або ще радянського виконкому мешкати в одному багатоквартирному будинку, відключають узимку від частини благ цивілізації. Усі вони (в тому числі – діти, літні люди, хворі, інваліди) незалежно від рівня проплати послуг будуть страждати від холоду, і не лише від нього. Їхнє здоров‘я, а часом і безпосередньо життя буде поставлене під загрозу. Сенс такої акції – в тому, щоб нажахані холодом та темнотою мешканці терміново сплатили за теплопостачання, електрику, газ, причому щоб ті, хто регулярно оплачує послуги, “натиснули” на хронічних неплатників задля максимально можливого покриття боргів. Тоді блага повернуться до споживачів – найшвидше, до наступної зими, де все повториться. Можливо, не з тими самими будинками, але з сусідніми.

А тепер – увага! – Кримінальний кодекс України:

Стаття 123-1. Захоплення заложників

Захоплення або тримання особи як заложника, поєднані з погрозою вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень або дальшим триманням цієї особи, з метою спонукання держави, міжнародної організації, фізичної або юридичної особи чи групи осіб вчинити або утриматися від вчинення якої-небудь дії як умови звільнення заложника, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до десять років.

Ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої”.

І ще одна дефініція – з “Юридичного словника” в Інтернеті: “Заручниками називаються особи, захоплені чи утримувані, в тому числі під загрозою смерті чи заподіяння ушкодження, з метою змусити третю сторону здійснити або утриматися від здійснення будь-якого акту як прямої чи непрямої умови звільнення цих осіб”.

Утримує, скажімо, ВАТ “Херсонгаз” усіх мешканців багатоквартирного будинку, в якому взимку, напередодні хвилі холодів відключене опалення, під загрозою смерті чи заподіяння ушкоджень? Утримує. Бо подітися цим людям нікуди. Ставиться на меті вплив на третіх осіб, щоб звільнити цих людей? Ставиться. Причому в подвійному сенсі. Як треті особи можуть бути розцінені ті, хто платить за опалення і живе в цих будинках, - вони мусять “натиснути” на тих, хто не платить; і ті, чиї родичі живуть у відключених будинках, але не мають грошей сплатити борги, - вони мусять позичити ці гроші чи ще якимось чином допомогти їх добути.

Ну, а відключення взимку опалення квартири, в якій є немовля, нічим іншим, як спробою умисного убивства, не назвеш.

Проте справа навіть не у цьому – припустимо на якийсь момент, що за умов вільного ринку ті, хто не здатен прогодувати себе і сім‘ю, узагалі не мають право на життя і повинні вимерти як клас. Припустимо, що це так: плати або здохни. Але навіть у такому разі – чому начебто вільний ринок дає можливість ВАТ “Херсонгаз” і подібним до нього структурам не забезпечувати послугами тих, хто за них справно платить?

Скажете, індивідуальне відключення опалення не передбачене конструкцією мережі? А це вже проблема не клієнтів, а постачальників та міської влади. Не можете – не беріться, нешановні теплопостачальники. Станьте на вуха, а вигадайте інші способи, без узяття заручників. А міська влада, яка представляє інтереси маси виборців (а зовсім не ВАТ “Херсонгаз” та подібних організацій, як виходить на практиці), повинна суворо проконтролювати негайну відмову від колективних санкцій. Бо ж в іншому разі дії (чи бездіяльність) міської влади також потрапляють під один дуже цікавий документ, а саме –“Міжнародну конвенцію про боротьбу із захопленням заручників” від 1979 року.

Отож цитую офіційний український переклад Конвенції:

1. Будь-яка особа, яка захоплює або утримує іншу особу й погрожує вбити, завдати пошкодження або продовжувати утримувати іншу особу (далі називається “заручник”), для того, щоб примусити третю сторону, а саме: державу, міжнародну міжурядову організацію, будь-яку фізичну, юридичну особу або групу осіб, - здійснити чи утриматись від здійснення будь-якого акту як прямої, так і опосередкованої умови для звільнення заручника, вчиняє, відповідно до змісту цієї Конвенції, злочин захоплення заручників.

2. Будь-яка особа, яка:

a) намагається здійснити акт захоплення заручників; чи

b) бере участь як співучасник будь-якої особи, яка здійснює чи намагається здійснити акт захоплення заручників, також здійснює злочин проти мети даної Конвенції”.

Між іншим, ця Конвенція ратифікована Україною, отже, є складовою її внутрішнього законодавства, отже, застосовується напряму.

Ясна річ, ніхто у світі не міг додуматися до того, що за умов мовчазного нейтралітету держави та органів місцевого самоврядування структури-монополісти, які забезпечують елементарні життєві умови населення стануть використовувати небезпечні для здоров‘я та життя громадян погодні чинники для одержання економічного зиску, причому об‘єктом такого тиску стануть і ті, хто має якісь фінансові гріхи, і ті (передусім!), хто їх не має (стосовно природи цих гріхів питання окреме, бо тут іще невідомо, хто кому насправді заборгував: прості люди прихватизаторам, а чи прихватизатори державного і громадського майна – рядовим громадянам). Але у нас, як бачимо, терор проти населення і своєрідні воєнні дії проти нього – це норма життя.

Утім, якраз сто років тому у Гаазі були ухвалені міжнародні конвенції стосовно правил ведення воєн, і от у Конвенції про правила і звичаї сухопутної війни стаття 50 фіксувала таку норму: “Жодне спільне стягнення, грошове чи інше, не може бути покладене на все населення за ті діяння поодиноких осіб, в яких не може мати місця солідарна відповідальність населення”.

Отож, навіть якщо наразі справді точиться війна між народом і тепло-газо-електропостачальниками, поясніть мені: якщо кожен сам заробляє гроші і самостійно платить (чи не платить) за послуги, якою тут може бути солідарна відповідальність?

Між іншим, за порушення цих норм кількох німецьких генералів судили вже після Першої світової війни. А був же ще й Нюрнберг після Другої світової, де одним із головних злочинів нацистів вважалося взяття заручників і покладання на населення колективної відповідальності за чиїсь індивідуальні дії. Отож справді – чи не час українським громадянам звернутися до Гаазького трибуналу?