УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Бійці “Нахтігалю” не стільки воювали, скільки під арештом сиділи

2,0 т.
Бійці “Нахтігалю” не стільки воювали, скільки під арештом сиділи

ОБОЗ” продовжує серію публікацій за результатами наукового дослідження, яке з 1997 по 2004 провела група вітчизняних істориків під керівництвом професора Станіслава Кульчицького. Ця робота ґрунтується виключно на архівних документах та історичних фактах, а тому встановлює реальну картину тогочасних подій.

Читайте також Суд над ОУН-УПА. Вердикт істориків: не винні. Політики не чують

Співробітництво УВО і ОУН з абвером почалося ще в часи Веймарської республіки. Українські націоналісти вбачали в Німеччині союзника, тому що вона так само негативно ставилася до Версальського повоєнного устрою. Прихід Гітлера до влади залишив і навіть загострив антиверсальську спрямованість німецької зовнішньої політики.

Тривалі контакти з абвером дали перший результат: 15 серпня 1939 року з оунівців був утворений диверсійний загін під кодовою назвою «Бергбауернхільфе» (Допомога гуцулам) під командуванням полковника Романа Сушка. Загін призначався для розпалення антипольського повстання в Західній Україні перед німецьким вторгненням в Польщу. Однак через тиждень ситуація докорінно змінилася: після укладення пакту Ріббентропа-Молотова німці більше не турбувалися про Західну Україну.

Вожді ОУН сподівалися, що напередодні вже неминучої війни з Радянським Союзом Німеччина надасть їм допомогу у створенні української армії. Але до планів німців це зовсім не входило. Вони погоджувалися лише на вишкіл кількох сотень українських старшин. В лютому 1941 року на зустрічі командуючого сухопутними військами генерала фон Браухіча, начальника абверу адмірала Канаріса і керівника ОУН Степана Бандери була досягнута домовленість про вишкіл 800 кандидатів на старшин. Як сподівалися націоналісти, ці старшини мали стати ядром союзної з верхматом української армії. Що думали німці – встановити не так легко, тому що письмової угоди укладено не було. З наступного розвитку подій стає очевидним, що йшлося про звичайний диверсійний підрозділ у складі абверу.

В ході комплектування військовий відділ був поділений на дві частини. В українських документах новоутворені батальйони фігурували під абревіатурою ДУН (Дружини українських націоналістів), а в документах абверу – під кодовими назвами: спеціальний відділ “Нахтігаль” і організація “Роланд”. Сформульовані для них завдання були такими ж, як для інших подібних спецпідрозділів абверу: встановлення безпеки пересування німецьких частин по Україні, роззброєння розгромлених вермахтом частин Червоної армії, охорона ешелонів з полоненими та боєприпасами.

У червні 1941 року “Нахтігаль” був цілком укомплектований старшинським складом і налічував 330 солдат, одягнутих у польову уніформу вермахта. Дальший вишкіл здійснювався разом з першим батальйоном спецполку абвера “Бранденбург 800”. Командував батальйоном “Нахтігаль” з боку німців – командир першого батальйону спецполку, а з боку українців – сотник Роман Шухевич. Зв’язковим старшиною був оберлейтенант Оберлендер, у минулому – професор Кенігсберзького університету, спеціаліст з проблем СРСР.

В ніч на 30 червня батальйон “Нахтігаль” увійшов до покинутого Червоною армією Львова і до полудня зайняв всі стратегічні об’єкти, у тому числі радіостанцію. Заступник голови проводу ОУН(Б) Ярослав Стецько проголосив ввечері 30 червня Акт відновлення державної незалежності України і повідомив про це по львівському радіо. Ще одне повідомлення по радіо було зроблене вранці 1 липня. Негайно після цього військовослужбовці “Нахтігаля” отримали тижневу відпустку і змушені були передати всі стратегічні об’єкти міста під охорону прибулої німецької поліції.

У липні 1941 року Шухевич дізнався про арешт більшості лідерів ОУН(Б) і звернувся безпосередньо до Верховного командування вермахту з повідомленням: очолюваний ним батальйон не може далі перебувати у підпорядкуванні німецької армії. Результатом цього нечуваного демаршу стало негайне роззброєння батальйона і переведення його в столицю Генерального губернаторства* Краків.

Батальйон “Роланд” тривалий час перебував в Румунії і не брав участі в бойових діях. У серпні обидва батальйони були тимчасово інтерновані як політично ненадійні, а в жовтні об’єднані в одну частину. Всі військовослужбовці за “порадою” німецьких начальників уклали контракт на один рік служби в охоронній поліції і були переведені в Білорусію охороняти мости на ріках Березина та Двіна і вести боротьбу з партизанами. Коли пройшов рік, ніхто не підписав нового контракту, внаслідок чого батальйон розформували, а всіх військовослужбовців заарештували. Шухевичу, який перебував у відпустці, вдалося перейти на нелегальне становище.

Так виглядає коротка історія двох збройних формувань, названих Дружинами українських націоналістів. Оунівці мріяли про національну армію, а довелося спочатку охороняти мости в партизанському краї, а потім сидіти в тюрмі.

Окремо слід зупинитися на питанні про причетність “Нахтігаля” до розстрілів польських та єврейських інтелектуалів у Львові 3 – 4 липня 1941 року. Питання розглядалося на Нюрнберзькому процесі 15 лютого і 30 серпня 1946 року. Генеральний прокурор СРСР Руденко доповідав про ці події, але не зміг назвати винних поіменно. Член політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини і професор Берлінського університету Норден скористався цим, щоб у 1960 році звинуватити у злочині західнонімецького міністра Оберлендера. Оскільки останній був зв’язковим офіцером “Нахтігаля”, справцями злочину Норден зробив усіх військовослужбовців цього батальйону. В НДР швидко зібрали потрібні спогади і свідчення, надрукували книгу “Правда про Оберлендера” і заочно засудили міністра до довічного ув’язнення як воєнного злочинця. Однак західнонімецький суд визнав представлені докази непереконливими і виправдав його. У 1966 році прокуратура Гамбурга на прохання уряду ПНР провела нове слідство у справі вбивства польських громадян у Львові 3 – 4 липня 1941 року. Було встановлено, що злочин здійснив бригаденфюрер СС Шенгарт. Отже, Оберлендер, якого канцлер Конрад Аденауер все-таки відправив у відставку, а з ним і батальйон “Нахтігаль”, були реабілітовані.

* Територія Польщі, яка не була включена у 1939 р. безпосередньо в кордони Німеччини.