Білорусь очищає генофонд?

У країнах Заходу давно відмовилися від примусової стерилізації неповноправних, натомість це планують запровадити у Білорусі.

Цими днями у Білорусі обгово­рюється закон, який регламен­туватиме дітонародження у непов­ноправних, пияків, наркоманів, бомжів та інших осіб, які опинилися на суспільному дні. Їх просто... стерилізуватимуть. Насильно.

Розробляється ціла державна програма з очищення генофонду нації. Ще не прийнятий закон викликав не­однозначну оцінку в суспільстві. Як ставитися до цього з погляду моральності і гуманності? А може, це виправдано? І як бути з нашим, українським, генофон­дом? Чи не стоїмо й ми перед проблемою ось такого очищення нації?

Поділитися думками з цього приводу ми попросили викладача морального богослов'я Греко-католицької семінарії Святого Духа отця Петра Барана, голов­ного гінеколога області Ігоря Потапова і лікаря-гінеколога Зореславу Городенчук.

— Чи можна насильно проводити стерилізацію? Що ви про це ду­маєте?

Ігор Потапов:

— Насильна сте­рилізація людей — це не є щось нове. За свою тисячолітню іс­торію людство вже не раз це проходило — і в часи Римської ім­перії, і в часи серед­ньовіччя, і ближче до наших днів — маю на увазі фашистську Ні­меччину...

Зореслава Городенчук:

— Вперше у Європі на зако­нодавчому рівні було дозволено стерилізувати людей у Швеції — у період між Першою і Другою світовими війнами. Тривало це аж до 1975 року. Тепер уряд виплачує компенсацію цим лю­дям — 19 тисяч євро. Таку ком­пенсацію вже отримало 1700 чоловік.

Та хіба можна у такий спосіб компенсувати ту величезну мо­ральну школу, якої було завдано цим людям? "Гуманне" шведське суспільство при обговоренні цьо­го закону було вже близьке до того, щоб убивати розумово від­сталих дітей...

У США теж стерилізація була дозволена на законодавчому рівні — у тридцяти штатах. Про­тягом 1930 — 1970 років за цими програмами було стерилізовано понад сімдесят тисяч чоловік. Траплялися випадки, коли такі операції робили навіть 10 — 11-літнім дітям. Потім уряд США просив вибачення за ці речі, виплачував потерпілим ком­пенсацію.

В Австрії примусова стери­лізація людей з психічними ва­дами тривала аж до 90-х років. Нічим іншим, як геноцидом, це назвати не можна.

Ігор Потапов:

— З точки, зору гуманізму це відверте обмеження людей у їхніх правах. Це варварська операція, якщо вона робитьсянасиль­ницьким методом. За українсь­ким законодавством, це перед­бачає кримінальну відповідаль­ність і позбавлення волі.

Наш закон забороняє приму­сову стерилізацію, але дозволяє добровільну — як один із методів контрацепції. Наприклад, якщо у сім'ї є двоє, троє чи більше дітей, таке подружжя може звер­нутися з відповідною заявою про добро­вільну стерилізацію. На операцію може піти як чоловік, так і жінка. З медичного погляду вона досить легка, хоча кожна операція — це ризик для здоров'я.

Найчастіше до та­кого методу запобі­гання вагітності вда­ються жінки. Опе­рація проводиться лапароскопічним способом: у черевну порожнину вводиться спе­ціальний інструмент — лапароскоп і перев'язуються маткові труби. Чоловікові перев'язують сім'яні канатики. Оце й усе. Такі операції не підлягають обліку, а тому я не можу навести якихось статистичних даних. Можу ска­зати тільки одне: до таких опе­рацій вдаються переважно за­можні люди, а не ті, про кого ми зараз говоримо.

— А як до цього ставиться Церк­ва?

О. Петро Баран:

— Церква не підтримує ні до­бровільної, ні примусової стери­лізації, бо одне й друге є гріхом. Дуже гостро висловився про такі методи запобіганнявагітності Папа Пій XI. Він видав енцикліку "Чисті подруги", в якій говорив про правила чесного, чистого співжитгя у подружжі. У цій ен­цикліці серед інших способів негативної поведінки згадується і стерилізація. У папському документі чітко сказано, що дер­жава не має права вчиняти таких насильницьких дій надлюдиною.

Церква завжди нагадує, що кожна людина має свою гідність, свою свободу і певні права. У даному випадку йдеться про право людини на подружжя і наро­дження дітей. Стерилізація — це один зі способів запобігання народжуваності. Отже, це посягання на життя.

А право на життя — не засадниче право, яке по­стійно обстоює Церква, це право людини бути співпра­цівником Бога у творенні життя. Неприродний спосіб запобігання народжуваності в Божих очах завжди буде гріхом. Сюди належать і аборт, і кон­трацепція, і стерилізація.

Зореслава Городенчук:

— На продовження нашої бе­сіди додам, що це питання вихо­дить далеко за межі медицини. Люди собі якось так дуже легко уявляють: позбудемося отих асо­ціальних елементів, і всі про­блеми будуть вирішені. А на­справді так не с. Історія показує, що такі речі себе просто не виправдовують. Пригадаймо хоча б Спарту. Там хотіли мати сильну, здорову націю, проводили штуч­ний відбір — позбувалися нспов-носправних дітей, просто викидали їх у провалля. І що від них лишилося?..

— Мабуть, проблема полягає не так у бомжах, як в умовах житія тих, хто викидає їхна суспільне дно?

— Саме так. Серед неповносправних є багато людей з висо­ким інтелектуальним коефіцієн­том, чимало з них мають вищу освіту, свого часу обіймали високі посади, так що у вадах спад­ковості можна дуже сумніватися. Ті самі бомжі можуть народити дитину, а хтось виховає її собі й людям на радість.

Знаєте, якщо йти за такою аналогією, то можна докотитися й до того, щоб стерилізувати тих чоловіків, які свого часу були ліквідаторами аварії на Чорно­бильській атомній електростан­ції. Справді, у декого з них потім народжувалися кволі діти... На­сильна стерилізація — це злочин, за який мало би бути покарання, як і за зґвалтування.

0. Петро БАРАН:

— Очевидно, це дуже делікатне питання. Якщо таким некон-трольованим способом прихо­дять на світ особи і батьки пере­кидають усі турботи на плечі держави, то держава має з цим труднощі. Цими дітьми треба опікуватися, дати їм нормальні умови життя, освіту. Вони незахищені, іноді опущені.

Але християнський погляд по­лягає якраз у тому, що кожна людина, навіть якщо вона позбав­лена певних особистісних якос­тей, все одно має свої права, є цінною в Божих очах. Бо інакше ми можемо дійти до того, що виправдаємо нацистів і тих, хто каже: "Неповносправні особи, бомжі суспільству невигідні,їх треба позбуватися".

Кожна людина має свою гід­ність, у якому би стані вона небула. Ми, християни, дивимося на юди­ну передусім не з точки зору її корисності, придатності для сус­пільства, а з точки зору її осо­бистості. Звичайно, це не означає, що суспільство мас заплющити очі на цю проблему. Є способи пе­реконування, якогось іншого впливу на тих людей. Суспільство повинно знайти ті методи, які відповідають гідності людини.

Тут є ще один аспект. Якщо батьки неповносправні чи просто опущені, не ще не означає, що такими будуть їхні діти. Вони можуть стати цілком адапто­ваними і збагатити наше сус­пільство. Я знайомий з такою сім'єю, де батьки обмежені у своєму розвитку, а діти цілком нормальні.

— То міф про неконтрольоване розмноження бомжів і пияків такий самий, як і міф про перенаселений Землі?

Зореслава Городенчук:

— І сто років тому казали, що в наші дні на Землі не буде де стати, натомість маємо величезні незаселені території, спад народжу­ваності у багатьох країнах. Так само й тут. Це справді міф.

Та досить тільки заглянути у сиротинці, щоб зрозуміти, що там не тільки діти пияків, нар­команів і бомжів. Туди дуже часто віддають дітей цілком нормальні люди: дівчата, які зачали дитину через розпусту, або ті, що виїхали на заробітки. Іноді це цілком пристойні люди, які обіймають поважні посади.

— Якщо ж говорити про науково доведені факти, то вже давно досліджено, що в сім'ях, де обоє батьків геніальні, і в тих, де чоловік і жінка — на грані дебільності, народжуються приблизно однакові за інтелектуальним розвитком діти. Це справді так?

— Ні геніальність, ні дебільність спадково не передаються, все тяжіє до серединки. Якщо взяти кілька наступних поколінь, то ці діти за своїм інтелектуальним розвитком будуть подібні.

Наведу ще один цікавий факт. Американці прово­дили такий соціальний екс­перимент: спостерігали за двома групами жінок із невисоким рівнем Інте­лекту, які народили дітей. В одній групі дітей забрали в інтернат, а в другій діти вихо­вувалися при мамах. Звичайно, їм у цьому допомагали. Ті діти, які виросли в Інтернаті, відставали у розумоиому розвитку, а ті, що ви­ховувалися при матерях, були цілком адаптовані у суспільстві, навіть здобули непогану освіту.

Можна багато чого списувати на генетику, але, як бачимо, перебільшень чимало.

0. Петро Баран:

— Це дуже небезпечна ідеологія — очищати націю, бо нація за­вжди знаходить у собі здорові сили. Все-таки більшість людей приходить на світ у нормальних умовах. Невже є такий великий процент тих бомжів, щоб вони моглитак радикально погіршити націю?

Я думаю, Що не перебільшення небезпеки, і суспільна свідомість мала б противитися цьому. Най­важливіше для здоров'я нації — це почуття солідарності, мило­сердя. Здоров'я нації творить взаємна любов, а не якась гене­тична чистка.

Христос казав: "Завжди будете мати бідних між собою". Бідних не тільки в значенні матеріаль­ному, а під різними поглядами. І це також певний заклик: будьте милосердними, відкрийтеся для іншої людини.

Ігор Потапов:

— Неконтрольоване розмно­ження — цс проблема, але в Україні вона ще не стоїть так гостро. І я не думаю, що в нас дійде до обговорення і прийняття подібних законів, бо насильна стерилізація—- це геноцид. Кожна людина має право на життя і погомство, навіть якщо вона опущена чинеповноправна.

Надія ПАСТЕРНАК, «Експрес»