Михайло Бродський, Дмитро Корчинський

1,0 т.
Михайло Бродський, Дмитро Корчинський

9 квітня на «Обозревателе» відбулась прес-конференція на тему: «Громадський контроль за банками в умовах фінансової кризи».

У прес-конференції взяли участь:

- голова об’єднання громадян «Захист ошуканих вкладників» Михайло Бродський;

-член Ради об’єднання Дмитро Корчинський.

Михаил Бродский: Имея большой опыт работы с вкладами, вкладчиками, мы видим, что в стране готовится очередной Сбербанк. Это будет большой Сбербанк, из которого не Россия выведет активы, а собственники банков, и вкладчики останутся один на один с банками, в которых не будет никаких денег.

Видео дня

Сегодня у части собственников банков возникла идея эти долги перевести на государство: вкладчики – против государства, после этого рассрочка опять лет на сто, и второй Сбербанк. Большой Сбербанк, только в этот раз уже современной Украины, в котором есть вкладчики, а вкладов нет.

Что сегодня происходит? Банки за деньги, используя свои связи, решают вопросы о назначении так называемых управляющих от государства, которые на самом деле являются людьми этих банков и помогают им выводить активы из банков за границу, давать фиктивные кредиты. Ни один из олигархов, которые владеют банками, не собирается продавать ни свои самолеты, ни вертолеты, ни Майбахи, ни дачи на Гавайях и возвращать вклады вкладчикам.

Мы считаем, что вкладчики должны контролировать процесс назначения всех этих управляющих, контролировать процесс так называемой рекапитализации банков за счет бюджетных денег, потому что на самом деле, кроме тех трех-пяти банкиров, которые нашли подходы к правительству и Нацбанку, я думаю, через коррупционные схемы или политическое влияние, есть еще огромное количество банков, которые нуждаются в той же самой рекапитализации.

Рекапитализация – т.е. переход этих банков в собственность государства, - на самом деле – это последняя стадия. Первая стадия – это продажа тех активов, которые есть на сегодняшний день – это личная собственность владельцев. Я уверен, что если все распродать, на сегодняшний день можно спокойно обеспечить эти деньги.

Плюс ко всему есть так называемые кредиты, которые, с одной стороны, призывают не возвращать, с другой стороны, из чего же эти кредиты брались? Конечно же, из вкладов. Эти вклады превратились в кредиты. Там, где «живые» кредиты, взятые под реальные вещи, которые обеспечены, - мне кажется, государство должно помочь их реструктуризировать и выступить гарантом перед вкладчиками, чтобы и вкладчики тоже пошли на некую реструктуризацию своих вкладов.

Но самое главное – это, конечно же, доверие людей к банкам, которое окончательно подорвано, доверие вкладчиков, и доверие самому государству. По сути, в стране полностью отсутствует легитимная власть. Власть пользуется сегодня поддержкой 10% украинского народа. Это тоже проблема вкладчиков, потому что без доверия никто никогда не сохранит эти вклады и никто никогда не будет возвращать кредиты, потому что кредиторы рассчитывают, что все рухнет и можно будет не возвращать, что курс будет не 7-8, а 25, осталось чуть-чуть потерпеть… Это специально нагнетается кредиторами, которые не хотят возвращать.

На самом деле, мы считаем, что сегодня государство ничего не делает в пользу вкладчиков для того, чтобы их защитить. Во всем мире национальные банки пошли на понижение ставки рефинансирования. На сегодняшний день во многих странах она равна 0-1%. Наш Национальный банк дает банкам рефинансирование под 16%. А под сколько же процентов дальше они дают кредиты? Разве мы не знаем, что кредиты, взятые под 25-30% - уже невозвратные? Разве мы не понимаем, что банк сегодня не может обеспечить доходность 16%? И тем не менее, Нацбанк продолжает эту политику. Т.е. по сути выданные, рефинансированные кредиты Нацбанка – это тоже уже невозвратные кредиты. И они идут не на то, чтобы возвращать деньги вкладчикам или стабилизировать ситуацию с кредиторами, понижая им проценты и давая им возможность платить проценты, застраховывая эти кредиты. На самом деле эти денежки просто превращаются в валюту и вывозятся в оффшорные зоны – опять воруются.

Не удивлюсь, если окажется, что все банкиры так называемых рефинансированных банков окажутся в следующих списках парламентских партий, потому что у них точно найдутся 5 миллионов, чтобы купить себе место в этих списках.

Когда мы создавали всю эту организацию, возникла идея привлечь Дмитрия Корчинского, потому что мы считаем, что без массовых акций ничего не получится, нас не услышат. Мы будем проводить серьезные, массовые акции. Мы приглашаем комитеты обманутых вкладчиков со всех банков, которые не возвращают сегодня вклады. Во всех банках, в которые уже назначены так называемые государственные управляющие. Приходите к нам – контактные телефоны мы опубликуем на сайтах. Обращайтесь к нам, мы все это постараемся систематизировать и организовать в правильном русле для того, чтобы защитить людей.

Я уверен, что хватит сегодня и сил, и знаний, и способностей, и ответственности для того, чтобы защитить сегодня наших граждан, которые так успешно поверили в современных политиков.

Я думаю, в массовых акциях лучше, чем Дмитрий Корчинский, нам никто не поможет.

Дмитро Корчинський: Чому мені здається ця ініціатива Михайла Бродського дуже важливою? Існують групи депозитників, існують групи кредитників, вони групуються по банках. Існують громадські організації – зареєстровані, незареєстровані, - які намагаються захищати права вкладників банків або права боржників. Вся їхня діяльність є неуспішною. Весь досвід їхньої діяльності є негативним досвідом, результативних акція ми за останні півроку не бачили.

Більше того, трапляється дивовижна річ: ми весь час закликаємо українців об’єднуватися для того, щоб захищати власні права, і спостерігаємо, що як тільки вони об’єднуються, їхня готовність до протесту одразу падає. Виділяється якесь керівництво, коноводи, які вже відчувають свою відповідальність. Люди, які стоять на чолі тих чи інших маленьких групок вкладників чи боржників розглядають це як трамплін в якусь суспільну, а, можливо, у політичну діяльність. Вони не хочуть скомпрометувати себе якимось занадто різкими діями.

Ініціатива Михайла Бродського важлива в тому смислі, що об’єднуються люди, які не бояться цих речей, яки мають великий досвід боротьби і потенціал. Ми вже знаємо, чого треба боятися, а чого не потрібно боятися. Ми вважаємо, що тільки через серйозну боротьбу за допомогою справді масових акцій, за допомогою об’єднання, через боротьбу, підкріплену серйозною інформаційною політикою, правовою діяльністю, інтелектуальну можна чого-небудь досягнути.

Я не знаю, чи буде успіх у нас. Але я точно знаю, що без нас жодного успіху у цієї діяльності не буде. Населення буде «кинуте» уже далеко не в перший раз. Вклади Ощадбанку зникли і ніхто не піднявся на боротьбу, нічого не зміг вибити. Грабіжницька приватизація – люди виявилися «кинутими», ніхто нічого не одержав, ніяких акцій протесту це не викликало. Трастові піраміди – ніхто по-серйозному не зміг захистити свої права. Людей «кинули» на обіцянки, які роздавалися на помаранчевому Майдані. Людей «кинули» на курсі гривні. Зараз людей «кинули» на депозити, і ніякої результативної боротьби знову ж таки немає.

Для того, щоб перервати цю порочну послідовність, потрібно що-небудь, нарешті, зробити. Можливо, вдасться зробити щось нам спільними зусиллями. Я вважаю, що це важливо.

Михаил Бродский: Я думаю, наконец-то кто-то должен ответить, а не так, что сейчас выведут все деньги, сами удерут и опять не будет ответственных. Если какие-то банки не будут возвращать деньги, однозначно собственники должны отвечать. С другой стороны, реальное правление этого банка, те, кто выдавал невозвратные кредиты, однозначно должны нести ответственность. Я думаю, что их дом – тюрьма. И никак иначе.

Ну а Национальный банк… Мы попробуем сначала с ними по-хорошему – предложим сотрудничество. Если не получится, я думаю, мы найдем возможность влиять и заставить все-таки услышать людей. А покамест мы призываем всех объединяться – выходите на контактные телефоны, давайте работать вместе.

Запитання : Ви будете захищати тільки ошуканих українських вкладників чи також і вкладників Ощадбанку Радянського Союзу?

Михайло Бродський: На сьогоднішній день ми ініціюємо діяльність в тій ситуації, яка склалась. До нас вже зверталося об’єднання вкладників Ощадбанку. Воно вже існує десять років, вони пропонували об’єднатися. Мені пропонували очолити це. Я думаю, що, якщо вони приєднаються, ми також будемо з ними співпрацювати. Але там люди вже звиклися з тим, що тих грошей немає, бо Союзу немає. Україна є, і Україна брала на себе зобов’язання перед людьми. Люди, які несли гроші в банки, повірили, в першу чергу, Україні. Тому держава повинна захистити їх. На мою думку, грошей в банках немає. Повернути кредити теж багато людей не може. Це треба визнати і займатися державною політикою.

На сьогоднішній день немає жодних ідей уряду з приводу антикризових дій. В Америці всім, у кого були кредити до 30 тисяч доларів, запропонували внести половину, а іншу половину держава взяла на себе. Я думаю, якщо б на сьогоднішній день уряд запропонував, що всі, хто мають споживчі кредити до 3 тисяч доларів – «половину внесіть, а половину ми візьмемо на себе, розуміючи ту кризову ситуацію, яка сталася», - я думаю, це дуже допомогло б мільйонам і мільйонам людей з боку кредиторів, а також допомогло б вкладникам. Це був би двосторонній рух. І зменшення відсотків по кредитах – теж. Якщо б Нацбанк давав рефінансування не під 16%, а під 1%, і кредити, які сьогодні під 12%, зменшити ставку до 5-6%, як це робиться в усьому світі. Ми кажемо: «Україна на самому дні». Так. Тому що ніде у світі немає таких відсотків за кредити. В нормальному, цивілізованому світі. Ми повинні бути цивілізованою державою, цивілізованими людьми. Не можна сплачувати такі високі відсотки, розуміючи – а як же заробити ці гроші?

Тому у нас, в першу чергу, криза влади. криза влади, яка не має ідей, немає рухів і кроків, щоб захистити людей.

Запитання: Юлія Тимошенко минулого року видавала по тисячі гривень. Зараз ці гроші закладені у бюджет, але нічого не відбувається. Більшість з тих, хто брав кредити останнім часом або вкладав гроші на депозити, - люди, які можуть працювати. А ті, хто залишився без грошей з вкладами Ощадбанку, вже старі.

Михайло Бродський: Я згоден з вами. Але тисяча гривень – це смішно. І Тимошенко не видала всім тим, кому вона обіцяла, це теж був черговий обман. Я можу сказати так: з одного боку, змирилися, з іншого боку повертати треба, тому що це державний борг. Але щоб повертати, треба щоб хтось їх заробив, ці гроші треба десь взяти. Не можна з повітря повертати – так, як це робила Тимошенко. І та інфляція, яку ми побачили минулого року, якраз і є наслідком того, що вона в одних взяла, а іншим віддала. Це неправильно. Треба зробити таким чином, щоб ми всі заробили, а потім уже віддавати. Віддавати, може, не грішми, а якимись цінними паперами, які потім можуть стати грішми. А може, віддавати якимись послугами і таке інше. Треба мати ідеї і брати на себе відповідальність за владу. Влада не для того, щоб її використовувати для корупційних дій, а для того, щоб поліпшувати життя людей. А у нас такого немає – я не бачу. І не бачу вже сімнадцять років. І сімнадцять років я в опозиції. Я допомагав трохи Ющенку, я допомагав трохи Тимошенко, але коли вони приходили до влади, я бачив, що вони проходять вирішувати свої особисті питання.

Поки що є тільки надія, що все ж таки прийдуть люди, які прийдуть не заради корупційних дій, а для того, щоби покращити життя людей. Тому що будь-яка влада – це аморальна річ – чи в побуті, чи в державному варіанті. Тому що люди народилися вільними, і повинні бути вільними. Я в цьому впевнений.

Дмитро Корчинський: Мені теж не подобається молдавський шлях. Я ніколи не думав, що доживу до того часу, коли буду заздрити молдаванам. Панас Мирний написав непогану повість: «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Здавалося б, це хороша метафора, тому що, як відомо, віл – це кастрований бик. Але з’ясувалося, що наші кастровані бички мовчать навіть при порожніх яслах – теж ніхто не реве.

Ми маємо в Україні найбільш покірний народ у світі, який готовий терпіти все, що завгодно. Насправді, вивести людей на акцію є величезна проблема. Це важко. Це не вдається нікому. Я не знаю, що в них треба забрать. У них забрали депозити, вони вже розуміють, що депозити їм не повернуть – все одно вони не хочуть виходити. Їх «кинули» на курсі гривні – не хочуть виходити. Це публіка, на жаль, жалюгідна.

На жаль, молдавські гастарбайтери не тримали депозити в українських банках, інакше справу було б полегшено. На жаль, це українці тримали.

І тут мова йде про те, щоб якось стягнути з тих десятків мільйонів людей кілька тисяч більш-менш буйної публіки, яка веде себе не так, як всі інші. Які не відносяться до гордої породи кастрованих биків.

Можливо, все-таки вдасться стягнути тих людей, які здатні обурюватися і таки їх вивести. Поки що це нікому не вдавалося. Ми будемо сподіватися. Ми будемо сподіватися, що таке чудо відбудеться.

У мене була велика спокуса почати захищати права банкірів, тому що банкіри насправді кращі – вони здатні воювати за власні гроші, вони здатні об’єднатися і пролобіювати свої питання у Верховній Раді. Тобто це люди більш солідарні і більш сміливі, ніж вкладники. По своїм моральним якостям банкіри, звичайно, кращі, ніж депозитники. Але позаяк ми не банкіри, то доводиться захищати…

Михаил Бродский: В очередной раз мы решили попробовать защитить людей. все эти рассказы, что депозиты есть, и вам вернут, и переносится на полгода, а потом еще на полгода – это все брехня. Деньги украдены. Банально денег нет. Их украли. Они все в земле, которая ничего сегодня не стоит, они все в недостроенных зданиях, в реконструированных заводах, продукция которых никому не нужна.

Это серьезный вопрос, и без вкладчиков его решить нельзя, потому что эти люди – собственники денег. И мы постараемся их объединить. Мы берем на себя такую функцию – объединить этих людей и организовать. Попробуем. Я думаю, нашего опыта с Димой хватит. Думаем, это ответственная общественная работа – не политическая.