"Дехто радить: "Не кажіть, скільки вам років!" Зіркова дієтологиня Оксана Скиталінська – про свої 60, гастрофашизм і рецепти життя у війну

У свої 60 вона стрибає на батуті, мріє про подіум, має десятеро котів і шалене почуття гумору. Дієтологиня Оксана Скиталінська – постійна експертка популярних телепрограм, веде соцмережі з багатотисячною аудиторією, консультує клієнтів, серед яких чимало відомих і публічних людей.

Відео дня

В інтерв’ю OBOZ.UA Оксана Скиталінська відверто розповіла про вік, страхи, перезапуск кар’єри після 45 років. А ще – про силу звичних речей, що нічого не коштують, і про те, чому смажена картопля – це не катастрофа.

– Оксано, коли вас запитують, скільки вам років, чи приємно вам здивувати людину, яка не знає точної цифри?

– По-перше, я не вважаю себе якоюсь унікальною, навіть вважаю, що можна було б краще, якщо йдеться про зовнішність (сміється). Проте моя зовнішність принаймні натуральна. Хоча часом можна прочитати про мене щось на кшталт: "У неї просто дуже дорогий пластичний хірург". Ні, такого немає. Окрім усього іншого, після таких втручань потрібен час на відновлення, а з моїм шаленим графіком його знайти досить проблематично. Хоча, треба сказати, я позитивно ставлюся до сучасних методів омолодження.

Спокійно приймаю свій вік, бо ми живемо в час, коли це вже не те, чого варто соромитися. Наприклад, у нас досі десь можна зустріти упереджене ставлення, дискримінацію або нерівне поводження через вік. Відмова в працевлаштуванні, стереотипи й таке інше. Але поступово ситуація змінюється. Окрім того, самі люди стали спокійніше ставитися до віку, бо зараз існує багато можливостей мати кращий вигляд, почуватися добре. У мене є об’єкт захоплення: дуже подобається акторка Джоан Коллінз, їй 92 роки. Зайдіть на її Instagram і подивіться на цю жінку! Передусім неймовірне почуття гумору – це те, що рятує нас у цьому житті.

– А ще – значно молодший чоловік.

– Так, майже на 30 років. І вона так гарно реагує, коли її запитують про різницю у віці. Коли вкотре поцікавилися, віджартувалася: "Ну, помре так помре". Ми не знаємо, як проходить кожен її день. Безумовно, щось їй болить, щось заважає жити. Але на люди виносить винятково неймовірний позитив. Вона збирає букети з квіточок, може випити келих вина, одягає розкішні капелюхи.

Говорити про свій вік зараз – це абсолютно нормально. Дехто мені радить: "Не кажіть, скільки вам років!" Але чому? Дуже приємно, що ти у свої роки можеш стрибати, бігати, сміятися. Робити такі речі, які в уявленні багатьох людей більш характерні для молодих. Звісно, з віком з’являються певні зміни: десь може щось там поболіти. Знаєте, як в анекдоті: коли вам за 40 років і, прокинувшись, відчуваєте, що нічого не болить, може, ви вмерли? Десь щось може турбувати. Але якщо є регулярна фізична активність, то все гаразд. Це номер один, на мій погляд, якщо дотримуватися здорового способу життя, навіть не харчування. Причому регулярні рухові навантаження мають бути різними. Ну і плюс, звісно, правильна їжа. А ще добре дивитися на життя з почуттям гумору. Тому що, знаєте, ну що таке 60 років? Це ж дурниця, не 80 чи 90, правда ж?

Моє життєве кредо: ніколи в житті нічого не можна боятися, варто постійно пробувати щось нове. Маєш мрію – не відмовляйся від неї. Ось я, наприклад, зараз хочу записатися на сучасні танці – їздити двічі на тиждень, а то й тричі. Що таке динамічні сучасні танці? Там і шпагат, і стрибки, і дуже активні рухи. Маю ще одну ідею – можливо, не зараз, але згодом – вийти на подіум. Не для того, щоб когось здивувати, а для себе. Бо ніколи не пізно почати щось нове. Коли я перейшла з хірургії в дієтологію, мені було 45. Я почала з нуля, в абсолютно новій сфері.

– А чому виникла потреба так кардинально змінити напрям діяльності?

– Хірургія – це, безумовно, цікаво. Але виникли певні обставини: в мене травмована спина, і з роками біль давався взнаки, тому треба було щось думати. Гастроентерологія мене не особливо приваблювала, хоча це теж глибока й важлива наука. Але працювати терапевтом у поліклініці, навіть у приватному центрі, – якось не моє. Бракувало драйву, відчуття руху вперед. Дієтологія – це цікавіше. Коли я йшла в цю сферу, здавалося, що знаю чимало про правильне харчування. Але швидко зрозуміла: це величезне поле для ґрунтовного вивчення. Що таке амінокислоти, як вони працюють в організмі? Яка справжня роль вітамінів? Коли починаєш глибоко вивчати процеси, тебе вже не можна здурити якимось рекламними обіцянками. Знаєте, у стилі: "Ой, Петре, чого ти такий понурий?" – "Та сил зовсім нема". – "Випий оце – завтра літатимеш!". Не будеш літати, Петре. Бо треба почати з простого: регулярної фізичної активності, маленькими кроками. І тільки тоді, за потреби, можна додати вітаміни чи добавки.

– Прошу, підкажіть: які звички допомагають мати кращий вигляд, але нічого не коштують? Часто можна почути: "Хочу змінитися, але це дорого" – тренажерний зал, органічні продукти, консультації спеціалістів... І справді, це вимагає витрат. Але ж напевно існують прості, доступні кожному щоденні дії, які допомагають бути здоровішим.

– Дивіться, почнемо з ранку – моменту, коли прокидаємося. Ми є частиною природи і, як усе живе – квіти, дерева, рослини, потребуємо сонячного світла. Людина, яка проводить увесь день у приміщенні, не отримує й тисячної частини благотворних впливів природного освітлення, які мають величезне значення для обміну речовин. Це поступово спричиняє серйозні збої в роботі організму. Але варто лише вийти зранку на денне світло – запускаються складні біологічні процеси. Активується певна структура мозку, що відповідає за регуляцію добового ритму, і наші органи починають працювати злагоджено. Це дає заряд енергії на день – допомагає мислити чітко, працювати ефективно. Недаремно кажуть: "Ранок вечора мудріший". Тож перше, що варто зробити для покращення самопочуття, – вийти на денне світло. І найприємніше – це абсолютно безкоштовно.

Не обов’язково вирушати в парк чи в ліс: достатньо вийти хоча б на балкон, у двір або навіть просто відчинити вікно й підставити обличчя промінню. Колись, за часів совка, всюди висіли плакати на кшталт "На зарядку ставай!". І десь у дворі завжди був ентузіаст – у майці, сімейних труселях, – що активно крутив руками з гантельками під радіо. Воно-то смішно зараз, але це насправді дієво. Тоді ще мікробіологи не писали популярних статей про біологічний годинник. Але інтуїтивно було зрозуміло: ранок – це момент, коли найкраще накопичується бадьорість. Світло, рух і повітря – ось три прості інструменти, що запускають внутрішній мотор.

Поробити якісь розминочки, вправи – максимум 10-15 хвилин. Є можливість більше – добре. Лише ходьби недостатньо, потрібні відтискання, підтягування, махи ногами, присідання, вправи зі спиранням на руки. Така активність не вимагає спеціального обладнання чи абонемента в спортзал – усе це можна робити вдома або на вулиці. Чому це так важливо? Бо з віком (а іноді й раніше) ми починаємо втрачати м’язову масу – і якщо її не підтримувати, наслідки відчуваються швидко: слабкість, зниження витривалості, постійна втома. Прекрасний і водночас доступний спосіб активізувати м’язи – стрибки на скакалці. Я дуже раджу звернути увагу на сторінку в Instagram однієї неймовірної жінки – американки на ім’я Енні Джудіс. Їй уже за 80, а вона демонструє такі трюки зі скакалкою, що просто дух захоплює. Дивлячись на неї, я й собі надумала купити невеликий батут, щоб розвантажити суглоби й просто відчути цю дитячу радість від руху.

Далі – п’ємо склянку теплої води. Що тільки не пишуть про це блогери, одні – що мало не чудодійний засіб, інші – що обман і маніпуляція. А правда, як завжди, посередині. Вода – це просто вода. Але якщо ми випиваємо її натщесерце, вона швидко всмоктується в організм і потрапляє в кров. А це дуже важливо, бо за ніч ми втрачаємо вологу – через дихання, піт, сечовипускання, коли ходимо до туалету. Кров стає густішою, і склянка води допомагає їй знову набути нормальної текучості. Крім того, це стимулює жовчовиділення. Жовчний міхур починає наповнюватися активніше, і це сприяє нормалізації складу жовчі. А якщо говорити просто – зменшується ризик утворення каменів. Вода вранці запускає легке природне "промивання" системи – м’яко й без втручання ззовні. І знову ж таки – це нічого не коштує.

Далі – про ще один надзвичайно важливий ефект руху. Фізична активність сприяє зниженню запальних процесів. З віком в організмі людини починає вироблятися більше так званих запальних молекул. Особливо активними в цьому сенсі є жирові відкладення в ділянці живота. І мова не тільки про той "жирок", який можна взяти в руку, а про вісцеральний жир – той, що оточує внутрішні органи. Його часто видно зовні як випуклий, твердий животик – такий собі "барабанчик". Це особливо характерно для чоловіків, а також для жінок після менопаузи. Чому це проблема? Клітини цього глибокого жиру виділяють цілий коктейль запальних речовин, які буквально "плавають" у крові, потрапляють в органи та тканини, провокуючи так зване стерильне запалення – без бактерій чи вірусів, але з постійним внутрішнім напруженням для імунної системи. А вже на цьому тлі починають розвиватися різні "поломки" в організмі. І ось тут рух, навіть помірний, відіграє роль природного протизапального засобу.

Я завжди за будь-яку активність. Якщо спортзал далеко – займайтеся вдома. В інтернеті безліч безкоштовних відеоуроків – на будь-який рівень підготовки та смак. Особисто я живу в лісі, і кожна поїздка – це довго, тому мій вибір – домашні тренування. Наш дім – у кооперативі неподалік від Києва. Сусіди є, але трохи далеко, ми більше самі по собі. Побудували кілька будиночків – для себе, гостей. І майже кожні вихідні хтось у нас живе. Я за те, щоби підтримувати соціальні зв’язки. Хтось скаже: "Ой, гості – це треба їх нагодувати, постелити, витрати…" – ну так. Але живе спілкування, емоції, відчуття близькості – це те, що живить наш організм не гірше за правильне харчування. А ще ми перестаємо почуватися самотніми. А самотність, як показують дослідження, – один із ключових факторів ризику для здоров’я.

Поясню на такому прикладі. Відомо, що у світі є так звані блакитні зони – регіони, де зафіксовано найбільшу концентрацію довгожителів. Цей термін запровадив дослідник і журналіст Ден Бюттнер. На першому місці – Окінава в Японії. Далі – Сардинія в Італії, Нікоя на Коста-Риці, Ікарія в Греції, Лома-Лінда – це Каліфорнія у США. Секрет довголіття цих людей у простих речах: чисте повітря, фізична активність, натуральна їжа і – сильні соціальні зв’язки. Вони не самотні, мають "своїх людей" поруч. І ми теж можемо так.

Відверто скажу: за натурою я інтровертка. Не соціофоб, ні, але мені справді краще думається, працюється, концентрується на чомусь у тиші. Проте свідомо вчуся виходити зі свого кокона, бо розумію, що спілкування – це вітамін для психіки. У мене є чудові друзі, і ми регулярно бачимося. Дехто з них – публічні особистості, дуже офіційні на людях. Але варто нам зібратися – і все, жартуємо, іноді навіть дуркуємо, як діти. А подивіться на європейських бабусь. Такі веселенькі, доглянуті, з купою яскравої біжутерії – регочуть собі в компанії десь у кав’ярні. І не відчувають самотності. Вони – частина соціуму. А в нас старенькі часто самотні, а звідси купа болячок, депресія. Так вони і живуть, слухаючи про себе: ці старі буркотливі, незадоволені всім, докучливі. А чому? Тому що самотні. Тому завжди раджу: тримайте зв’язок із близькими та рідними. Звісно, бувають і конфлікти, і непорозуміння, але рідна кров – то рідна. Все одно всі помиримося. Я, наприклад, щодня на зв’язку з донькою, мамою, сестрою.

– З вашої розповіді ми трохи дізналися про родину. А як щодо чоловіка – в публічному просторі немає про це жодної інформації.

– Я в другому шлюбі. Багато хто думає, що Скиталінська – це прізвище мого теперішнього чоловіка, але це не так. Це прізвище першого. Другий зовсім не любить публічності. Ми народилися в один день – 20 липня, але він молодший від мене. Не хочу казати на скільки, не думаю, що це потрібно афішувати. Разом ми вже 27 років.

Донька Катруся зробила блискучу кар’єру. Колись вона шукала для себе якісну освіту – закінчила два факультети в Києво-Могилянській академії, здобула ступінь магістра за кордоном. Згодом стала експерткою з міжнародної освіти, працювала регіональною директоркою однієї з провідних міжнародних бізнес-шкіл. Та, попри високу зарплатню, зізнавалася: рутина затягує. Зараз займається науковими стартапами. А я завжди кажу: "Поки ти молодий – роби те, що справді хочеш. Не бійся! Мрієш жити в Америці – житимеш, хочеш навчатися в Гарварді – так і буде, прагнеш відкрити власну справу – відкриєш. Навіть полетіти в космос – це можливо!"

– У цьому контексті згадалася історія, яку розповідав телепродюсер Ігор Кондратюк в інтерв’ю нашому виданню. На якусь річницю програми "Караоке на Майдані" колеги подарували йому телескоп. Щовечора він разом із донькою спостерігав у нього зоряне небо – вони багато про це говорили, дивилися документальні фільми. А цьогоріч вона стала дипломованою фахівчинею з космічної інженерії у США.

– Підтримувати дітей на шляху до їхніх мрій – це дуже важливо. Але не менш важливо дати їм установку: ніхто особливо допомагати не буде. Якщо виявиться інакше – будеш безмежно вдячний. Та зазвичай, коли ми озираємося назад на своє життя, хто нам допомагав? Ми самі собі. Все, що маєш, – це результат того, що в якийсь важливий момент зробив певний крок. Потім – ще один. Тому не бійтеся! Зараз таке життя, що ти не помреш з голоду й не спатимеш на вокзалі. Не ті часи! Тож ризикуй, пробуй нове, бо це справжній кайф.

Нещодавно мені виповнилося 60 років. Хтось може подумати: "Ще трошки – і вона помре" (сміється). Хто таке сказав? Поки у мене є руки й ноги, я буду стрибати і танцювати по цьому життю. Сьогодні трохи прихворіла, навіть думала перенести наше інтерв’ю, але зібралася. Нехай і з трохи підвищеною температурою. Але в мене класний чоловік, який подає мені воду, каву в ліжко – це приємно. Так хворіти – комфортно.

– Цікаво, що зазвичай на вашій тарілці щодня? Які продукти є для вас незамінними, а яких принципово уникаєте?

– На першому місці – зелень. Її не потрібно багато: достатньо кількох гілочок різної – трохи тієї, трохи іншої. Часто буває капуста – вона надзвичайно низькокалорійна, багата на клітковину, наповнює шлунок і добре насичує. Причому як у свіжому вигляді, так і тушкована чи варена. Смачна, хрумка, соковита, а якщо ще й трохи приправити – вже повноцінна страва. До того ж капуста має протизапальні властивості та сприяє омолодженню на клітинному рівні. Загалом усі хрестоцвітні – броколі, цвітна, білокачанна й червонокачанна капуста, брюссельська, савойська, ріпа, редис, редька, хрін, гірчиця, крес-салат, рукола – дуже корисні. Вони чудово підтримують роботу печінки. А здорова печінка – це здоровий мозок. Далі – ягоди. Особливо ті, що мають яскравий насичений колір. Лохина – гарна ягода, але більш сучасна. Корисніша лісова чорниця, яка повністю темна і всередині. Саме в таких ягодах найбільше антоціанів, що підтримують зір, судини й нервову систему. Ще – два-три горішки, кисломолочний десерт із насінням льону.

І головне правило: уникайте продуктів тривалої обробки. Якщо немає часу готувати й купуєте щось готове – нехай це будуть котлети з нормального фаршу, але не паніровані й не заморожені. Мій чоловік інколи жартує: "Вимикай свій гастрофашизм – насмажимо сьогодні картопельки". Чому б і ні? Один раз поїли – нічого страшного. Але загалом смаженого краще уникати – це джерело великої кількості запальних молекул.

– Як виспатися, коли щоночі над головами – сирени, вибухи, ракети й "шахеди"? Як у таких умовах хоч трохи зняти напруженість?

– У нинішніх реаліях повноцінний сон став розкішшю, але організму все одно потрібно відновлюватися. Спробуйте вкладатися спати раніше. Наприклад, близько 22:00. Це дає шанс пройти хоча б один повний цикл сну до опівночі – адже саме після 12-ї зазвичай починається активність "шахедів" і ракет. Один цикл сну триває приблизно 90 хвилин, і протягом ночі їх має бути 5-6. Навіть один якісний цикл до перших вибухів – уже внесок у відновлення. Друге важливе правило – лягати спати щодня приблизно в той самий час. Це допомагає вашому біологічному годиннику не збиватися, навіть у хаотичних умовах.

Якщо є можливість десь трішечки поспати вдень – не нехтуйте цим. Проте це не має бути довгий сон, досить 10-15 хвилин. Поставте будильник, знайдіть тихе місце, просто заплющте очі й дозвольте мозку відпочити. Навіть якщо вам здається, що ви не спали, – фаза поверхневого сну могла настати, і вона вже дала користь. Такий "мікросон" – це суперкорисна практика. Важливо не перетягувати: якщо перейти в глибший сон, потім буде важко прокинутися й відчуття млявості лише посилиться. Фаза поверхневого сну дасть вам чимало енергії, фаза глибокого – це вже для ночі.

– Коли навколо стільки болю, втрат і невизначеності, що вас тримає? Що дає радість, сенс чи хоча б коротку мить спокою?

– Мої коти – їх у мене десятеро. Всі дуже різні. Було дев’ять, але якось ми поїхали відпочити на Закарпаття, і там знайшовся ще один, мікроскопічний, смугастенький. Йдемо вулицею – біжить за нами, не відстає. Занесли його до будинку, який орендували, – запитали в жінки, що прибирала: "Може, візьмете?". Відмовилася. Пішли по сусідах – те саме. У мене в машині завжди є корм – відгодовую бездомних "хвостиків". Він поїв, заснув у нас на ліжку. Ну що було робити? Повезли додому. Проїхав тисячу кілометрів. Коли побачив інших котів – стояв набурмосений, але з часом звик.

А почалося все давно: спершу підібрали одного котика, потім – другого, десь у лісі. І пішло-поїхало. Є Чубі (повне ім’я – Чубака), чорні брат і сестра – Джунько і Нюнька. Два інших брати – Люйко (повне ім’я Луї) та Кузя. Є Маруся, Михасіна (вона ж Циган, залежно від ситуації) і, звісно, Паралончик. Одна кішка народила, потім – інша. Ми ж не знали, що вони вагітні! Я вечорами плакала: "Що ж із цим усім буде?". Частину вдалося прилаштувати в добрі руки. Інакше їх було б уже двадцять п’ять.

Окрема історія – наша киця Паня. Я привезла її з притулку, де сталася пожежа. Поїхала на Троєщину, забрала. Її тіло було все обпечене, втратила око. Я мазала її пантенолом, тому назвали Панькою. Зараз вона така товста, що уявити важко. Животом підмітає підлогу, але літає по хаті й надворі, як ракета! До нас дуже лагідна, але іншим дає прикурити. У мене їх стільки не тому, що я просто обожнюю котиків. Просто кожен із них був приречений. Не скажу, що я дуже релігійна людина, але намагаюся допомагати тим, хто потребує. Навіть через мурах переступаю у дворі, бо це теж живе, мені шкода.

Коли тепло, всі мої коти – на терасі. Заходять у дім тільки поїсти. Окупували всі садові меблі – по два-три на кожному кріслі. А от узимку трохи складніше: всі переселяються в будинок. Розселяються по всій хаті: хтось на дивані, хтось – на стільчику, у коморі, хтось – у нашому ліжку. Але в хаті чисто – робот-пилосмок працює щодня. Вони дуже виховані: ніколи голосно не просять їсти. Просто підходять – усі десятеро – і мовчки дивляться на тебе. Я даю одному – всі терпляче чекають, і так по черзі. У кожного своя миска, в чужу не лізуть. Поїли, пооблизувалися – і спати. Отак і тримаємося.

Також читайте на OBOZ.UA, чим живе та який вигляд має найкрасивіша бабуся планети з України.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!