Відео дня
Кома, бізнес під час війни та світова слава. Чим живе і який вигляд має найкрасивіша бабуся планети з України
Одеситці Світлані Гасс минулого тижня виповнилося 66 років – і в це важко повірити. Ефектна жінка живе біля моря, керує власним салоном краси, носить підбори, активно займається спортом і підкорює світові подіуми. Дивлячись на її струнку фігуру та витончену поставу на світлинах в Instagram, зазначаєш, що виглядає максимум на 40 років, але сама вона відкрито говорить про свій вік. Ба більше – пишається ним. Коли їй нагадують, що вона вже бабуся, усміхається: "Це звучить гордо".
В інтерв'ю OBOZ.UA Світлана Гасс розповіла про те, як пережила з вторгненням серйозну хворобу, зізналася, чому не боїться віку, а також – чим харчується, щоб зберігати стрункість і енергію. А ще – як стала супербабусею світу та чому, попри війну, категорично відмовляється виїжджати з України.
Кілька років тому Світлана вийшла на міжнародну сцену, взявши участь у конкурсі Mrs. Grandma Globe у Болгарії. І не просто взяла участь, а завоювала титул супербабусі світу. Незабаром була поїздка до США, де знову показала "хто тут бабуся", влаштувавши зіркові виходи на подіум в оточенні представниць зрілого віку з усього світу.
"Мені було 58 років, коли дочка сказала, що подала заявку на конкурс краси в Болгарії, – згадує той час Світлана. – Відповіла: "Молодець!". Я ж думала, що це вона збирається брати участь. А вона видала, що конкурс – для бабусь, і записала мене. Я одразу: "Ні, не поїду! Ну що ти?" Але вона наполягла: "Мамо, це твій другий шанс. Життя заграє новими фарбами, з'являться нові інтереси".
"Раніше я брала участь у різних конкурсах і заходах, але такого рівня – ніколи. У підсумку погодилася, поїхала – і виграла, – усміхається Світлана. – Після цього до мене звернулися представники американського конкурсу Ms. Transcontinental Classic. Я вирушила в Атланту і там теж стала переможницею. Це було неймовірно – нова глава життя стала для мене справжнім відкриттям. Отримала величезне задоволення від конкурсу і самої країни, побачила, як за кордоном жінки живуть і легко ставляться до віку: подорожують, розвиваються".
Згодом Світлана Гасс потрапила до Книги рекордів України в номінації – найуспішніша модель поважного віку: "Мені зателефонували організатори, потім приїхали прямо на роботу, в салон – влаштували невелику церемонію, вручили диплом. Пізніше запросили до Києва, вже офіційно вручили саму книгу. Було дуже хвилююче – тримати в руках видання, де є твоє ім'я". "Як підтримую свіжість та енергію? – замислюється. – Чарівні пігулки, пластичні операції – це не моя історія. Заняття в тренажерному залі, продуманий догляд, косметологія, правильна їжа – це так".
У свій день народження Світлана замовила кілька тортів: один принесла до спортивного залу, другий – до косметичного салону: "Виклала у свої соцмережі відео – просто, як є, живе, зняте на телефон. На святі вдома були тільки найближчі – моя донька, рідні, сімейне коло. Більше нікого. Останніми роками я святкую дні народження дуже спокійно, у вузькому колі, тому що зараз війна".
Світлана каже, що все змінилося після повномасштабного вторгнення – життя стало іншим. Крім усього, саме в ті непрості місяці вона зіткнулася з важким випробуванням – серйозними проблемами зі здоров'ям: "Усе сталося раптово. Я потрапила в лікарню з отруєнням – було сильне зневоднення, критичний стан. На жаль, під час надання реанімаційної допомоги стався компресійний перелом хребта – серйозно пошкодився у двох місцях. Деякий час я перебувала в комі. Потім майже три місяці по лікарнях, постійні спроби відновитися, проте нічого не допомагало. Вага впала до 46 кілограмів. Але лікарям вдалося привести мене до тями, хоча було дуже важко".
"Півтора місяця лежала вдома – була загроза, що не піднімуся, – продовжує Світлана. – Мені в обличчя казали, що в моєму віці відновлення – майже диво. Але диво сталося, бо не здалася. Зовсім не було сил, але тримав внутрішній стрижень. Уперше, коли змогла доповзти до балкона, вийшла на свіже повітря – прийняти сонячні ванни – і побачила, як люди спокійно ходять. У той момент подумала: "Боже, вони навіть не уявляють, як їм пощастило – мати можливість ходити". Розумієте? Коли ми здорові, це справжнє щастя. Я через багато що пройшла в житті. І вік – не перешкода, коли ти спортсменка. Напевно, саме спорт мене й витягнув. Поступово почала вставати, займатися йогою – до мене приходила подруга-тренерка".
"На милицях виходила гуляти із собакою, – продовжує Світлана. – Мій Максі, коли повернулася з лікарні, всю ніч лежав біля мене, боячись поворухнутися – так скучив. А коли ви виходили разом на вулицю – намагався триматися подалі від мене, щоб ненароком не зачепити. Я нічого не писала в той час у соцмережах. Навіть друзям і рідним особливо не розповідала – не люблю жалітися. Вважаю, що з віком ми не повинні перекладати своє життя на плечі дітей. Важливо самим зберігати здоров'я – це і є наша підтримка для дітей. Але донька все-таки наполягла і приїхала, із собакою допомагали дівчатка з роботи, продукти замовляла доставкою – вирулила. Крок за кроком повернулася до тренувань і звичного ритму життя".
Але потім сталася нова біда: "Мою маму підкосив інсульт. У лікарню не взяли: ні за гроші, ні за знайомством – 86 років, війна. Я доглядала за нею вдома, як могла, боролася, але в підсумку втратила. Це було боляче й несправедливо. Але навіть після такого – змогла підвестися. Бо коли все навколо валиться, треба триматися хоча б за думку: життя триває".
"Я прокидаюся дуже рано – за п'ятнадцять хвилин до шостої, – описує Світлана свій режим дня, який не міняється багато років. – Насамперед п'ю теплу воду. Це моя звичка протягом усього життя, без неї нікуди. Трохи пізніше – горнятко кави. Я навіть спеціально їжджу в улюблену кав'ярню, там знають, як перемелювати зерна саме під запарку, яка мені подобається. До кави беру кілька фініків, горішків, маленький шматочок сиру – всього потроху. Після цього – тренування. Завжди приходжу в зал о сьомій ранку – у цей час мене ще ніхто не може потурбувати. Ніхто не телефонує, не пише – я потрібна тільки собі і можу спокійно займатися. За життя в мене було багато хороших тренерів, і спорт став постійним супутником: гімнастика, плавання, велосипед, йога. Зараз тренуюся тричі на тиждень, а в інші дні роблю вдома зарядку. Без руху я просто не я".
"Снідаю зазвичай о 10 ранку, – продовжує Світлана. – Це може бути якась каша (я їх чергую), омлет, авокадо або якийсь смачний бутерброд, як жартую, на "порядному хлібі". Усе просто, але з душею. Обідаю між другою і третьою годинами дня. Готую щось корисне – наприклад, парові м'ясні котлети з кабачком, цибулею – без усього зайвого. Молода картопля, зелень, салат – я за просту їжу, але якісну. Перше-друге-третє – це не моє. Газовану воду не п'ю взагалі, солодке не люблю. Раніше могла побалувати себе круасаном, але зараз організм сам від цього відмовляється. Я не забороняла собі – просто не хочеться".
"Вечеряю о шостій, – ділиться Світлана. – Найчастіше це салати або щось легке: запечена риба, відварене м'ясо. Намагаюся, щоб вечірня їжа була максимально щадною і корисною. Мені подобається такий ритм. Він дає енергію, налаштовує на правильну хвилю. Я не сиджу на дієтах – просто живу так, як хочу почуватися: легко, бадьоро і з любов'ю до себе. Багато гуляю із собакою – ходимо на море, скоро почну плавати".
Про свої параметри Світлана говорить відкрито: "Зараз мені 66 років, зріст – один метр 72 сантиметри, може, трохи меншим став із віком – хребет дає про себе знати. Вага – близько 60 кілограмів, іноді трохи більше. А взагалі моя комфортна – 58".
На запитання, як забезпечує себе, Світлана відповідає: "Скажімо так, раніше все було стабільно. Мій салон краси відкрився майже 23 роки тому. Я тоді багато подорожувала, дивилася, як це влаштовано за кордоном, і думала: "А чому б і в нас не зробити так само гарно і зручно?" Там уже все було за записом, комфортно, а в нас – прийдеш у перукарню, сядеш і чекаєш годинами своєї черги. А мені хотілося дати нашим жінкам щось краще, справжню турботу про себе, рівень. Так і народилася ідея. Але з початком великої війни все змінилося. Багато хто виїхав – і клієнти, і майстри. А я в цей час ще й у лікарні лежала – розповідала вам. Пізніше ми потихеньку почали відновлюватися на роботі. Зараз я й сама працюю майстром: роблю масажі обличчя, доглядові процедури. У мене є свої постійні клієнтки. Звісно, все непросто, але тримаюся. Пенсія? Є, але невелика – яка вона може бути в нас, самі розумієте".
"Це вже друга війна – і для мене, і для доньки, – продовжує Світлана. – Колись я вийшла заміж у Грузії, ми жили в Тбілісі. Там почалася війна в 90-х, чоловік загинув. Це важка тема для мене... Ми залишилися з маленькою донькою, і не могли ні виїхати, ні полетіти – все було перекрито. Жили в страшних умовах: без світла, воду давали на годину на день. Я гріла її у величезній каструлі, щоб встигнути викупати дитину. У нас в одній кімнаті стояла буржуйка – їжу готували нашвидкуруч. Виживали як могли. Але зате я тоді навчилася готувати абсолютно все з грузинської кухні. І обожнюю її досі".
"Згодом усе-таки вдалося повернутися в Україну, – розповідає Світлана. – Але донька досі не може позбутися важких спогадів. Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона разом із своїм сином поїхала за кордон – шукати бодай якусь безпеку. Зараз живуть у Португалії. Вона маркетологиня, працювала багато років в одній компанії, знає кілька мов – розумна, здібна, але довелося все кинути. Зараз, коли приїжджає до Одеси і бачить зруйновані будинки, ридає. Каже: "Мамо, чому люди не плачуть? Як вони це витримують?" Я не знаю, звикли, напевно... Для себе вирішила однозначно: нізащо не поїду. Як би важко не було – це мій дім".
"Після того як не стало чоловіка, у моєму житті з'являлися залицяльники, – ділиться Світлана особистим. – Але в кожному я шукала чоловіка... А зараз у мене просто немає часу думати про те, щоб впустити когось у своє життя. Часто в салоні проводжу весь день. У вільний час в'яжу трохи – ось нещодавно онукові шкарпетки зв'язала. Крім цього, веду сторінки в соцмережах – інтернет допоміг, усе сама вивчала: і як знімати, і робити монтаж, і писати тексти. Люблю ділитися в соцмережах своїм життям, щоб жінки, які, можна сказати, поставили на собі хрест, задумалися і почали жити по-новому. Деякі, сорокарічні, мені пишуть: "Все, кінець, далі нічого немає".
"Піклуватися про себе потрібно в будь-якому віці. Мої тексти в Instagram – це відображення моєї душі. Ділюся з людьми позитивом, щоб у цей непростий час їм стало хоч трохи легше. А про погане майже нікому не розповідала – ви перша, кому я сьогодні так довірилася. Коли на деякий час зникла із соцмереж, мені писали: "Напевно, ти вже в Америці?" Раніше я часто бувала за кордоном і чула від подруг: "Так хочеться там жити". Я завжди відповідала: "Ви просто не розумієте, що таке Україна". Подорожувати – так, це прекрасно, але жити десь далеко я не зможу. Де б не була і як би не було добре, завжди хочу додому. Тільки в Одесу. Я люблю це місто, обожнюю море, і ніде не почуваюся так, як тут".
"Після хвороби довго відновлювалася, але зараз знову почуваюся чудово, енергія кипить. Я вважаю, що будь-яка жінка, справді будь-яка, якщо буде правильно харчуватися і стежити за собою, обов'язково побачить результат. Часто кажуть, що правильне харчування – це дорого. Але насправді можна купити броколі і їсти невеликими шматочками – кілограм же відразу не з'їси. Кілька ягід полуниці, одне ківі – розумієте? Або, наприклад, я дуже люблю йогурт із насінням чіа, навіть викладала свої сніданки в соцмережах. Нарізала туди трохи фруктів – і ось вам корисна і смачна їжа".
"Коли люди дізнаються, скільки мені років, зазвичай дивуються, не вірять своїм очам, – зізнається Світлана. – Я сама іноді дивлюся в дзеркало і думаю: "Та як так? Мені 66!" Донька іноді запитує: "Мамо, ти взагалі відчуваєш свій вік?" А я відповідаю: "Зовсім ні, більше не переживаю". Вона дивується: "Як не переживаєш? Раніше хвилювалася". А я, чесно кажучи, вже й не пам'ятаю цього. Мабуть, просто переросла. Я абсолютно спокійно зараз ставлюся до свого віку, чесно. Чого переживати? Ми всі з кожним роком дорослішаємо, і це нормально. Не бачу сенсу озиратися назад – тільки вперед, без страху і сумнівів".
Читайте також інтерв'ю з кумиром мільйонів, телеведучою Тетяною Цимбал – про золоті часи телебачення, життя після слави і фейсбучні афери.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!