Полуниці з зіпсованими вершками
Сумно і гидко. Ні, не від того, що Олімпіада для України розпочалася з втрачених нагород і вибулих спортменів. Бо ж насправді нічого екстраординарного не відбулося. Лучники перемогою над британцями справді довели, що претендентами на медалі їх вважали заслужено. Але ту Корею, з майже сліпим рекордсменом, перемогти складно. Пістолетник Олег Омельчук, як і чотири роки тому, програв медаль одним з останніх пострілів. Врешті – Георгій Зантарая. Його поразка вразила найболючіше. Особливо тих, хто в тонкощі дзюдо сильно не вникав й не збирається цього робити в принципі. Їм, бачте, здалося, що Георгій – розбещена, розпіарена зірка. Решта – нецікаві нюанси. Італієць Еліо Верде, виявляється, взагалі не суперник. Тільки тому, що так вирішили ті, хто ніколи не бачив не те що дзюдо, а справжнього татамі. Зате знає теорію й розклади.
Зрештою, Зантарая не з тих, кого образиш. На відміну від футбольних "страусів", він після програшу не сховав голови в пісок, а вийшов і публічно вибачився. Сказав, що недопрацював. То між рядками можна прочитати, що причини поразки приховуються у виснаженні організму постійною згонкою ваги. І дійсно, впродовж останніх років півтора Георгій не демонстрував притаманної собі легкості. Точніше, вона проявлялася лише епізодично. Бо гірше всього, коли тренувальна робота перетворюється в рутину.
По-чоловічому поступив й молодий боксер Павло Іщенко. Програвши американцеві Джозефу Діасу, він ховав сльози від журналістів, але чесно визнав, що поступився, "бо здох". Знов-таки, через те, що вирішив боксувати в легшій ваговій категорії, тій, де ще була нагода взяти олімпійську ліцензію. Але в чому дорікати Іщенка? В тому, що він нехай і програв, але проявив характер і дав бій супернику, який здатен бути чемпіоном? То нехай кожен має такий менталітет, а не заявляє після кожної наступної ганебної поразки про нерівні з суперником сили або зводить побрехеньки на суддів.
За цих хлопців не має бути соромно. А ось за країну, яка сприймає своїх справжніх героїв, як щось другосортне, сумно. Точніше, не за країну, а за тих блазнів, які навіть маючи для того всі умови, намагаються не стільки спрезентувати красу непопсового спорту, скільки позначити свою до нього причетність. Бо як інакше сприймати ту пародію на олімпійські трансляції, яку спостерігаємо на "Першому національному"? Нам обіцяли по 16 годин прямих репортажів з Лондона щодоби. Натомість у стартовий же день Олімпіади "Перший національний" спершу подбав не про трансляції з поєдинків лучників і того ж Зантараї, а про добру репрезентацію чергового перебування на вкраїнській землі "священного й рівноапостольного". Лише потім, після тривалої реклами ювелірних виробів й сторінки неперевершеного гумору від бородатого оратора, офіційні транслятори Ігор-2012 згадали про свою обіцянку.
Згадали спецефічно. Ввімкнувшись якраз після поразки Зантараї в широко розрекламованій студії "Олімпійських пристрастей", режисери дійства не стали видумувати нічого нового, а зашурували в ефір запланований заздалегідь фільм про нашу олімпійську надію в дзюдо. Всі ці розповіді про бажання стати першим в Україні дзюдоїстом, котрий виграв чемпіонати світу, Європи й Олімпійські ігри, виглядали не інакше, як танці на кістках.
Тим часом, поки пересічному глядачеві доходило до тями, що насправді він втратив після поразки Зантараї, в Лондоні китайська майстриня кульової стрільби Сілінь Ї ставала першою чемпіонкою 30-х літніх Ігор. Проте хвилюватися не варто! Через півгодини після події в студії з’явився Сашко Гливинський з "гарячими новинами" і повідомив, що "перший комплект медалей розіграний"! Як мовиться, "солдат спить – служба іде". Й лише через півтори години після студійних теревенів глядач нарешті дочекався першого включення з Лондона з обрубками тих подій, про які в Інтернеті й на інших телеканалах давно проспівали горобці.
Хоча вершина, звісно, – то вечірня студія "Олімпійських пристрастей". Вона не залишила байдужих ще з часу першої своєї появи – напередодні й під час церемонії відкриття Олімпіади. То була дурість на межі з хамством, коли названа "всесвітньовідомою" широко відома в вузьких колах модельєрка висміювала ексклюзивний, зшитий спеціально до події, одяг від знаменитих брендів, малорос з прізвищем Паперник вибачався, що перейшов на державну мову, а постановник вбогої шароварщини на відкриттях НСК "Олімпійський" і "Арени Львів" називав Денні Бойла своїм колегою. Бурхливу реакцію в присутніх викликали здогадки про призначення посудини, котру під час параду учасників несли поруч з кожним національним стягом. Благо, хвору уяву "дискутантів" трохи втихомирив перший олімпійський чемпіон незалежної України в літніх видах спорту В’ячеслав Олійник, спокійно пояснивши, що то чаша, в якій запалюють вогонь поруч з прапором. Звісно, не могла збочена уява "естетів" оминути колір одягу німецької делегації: "Мальчікі в голубом, дєвушкі в розовом… Розово-голубиє" (всі дружно регочуть. –Авт.).
Вершиною маразму було кепкування над Королевою Єлизаветою ІІ, яку запідозрили в дрімотному стані. Зате поява російської делегації й особливо лик Дмітрія Мєдвєдєва на екрані декого довів ледь не до екстазу. Звучало це приблизно так: "О-ооооо… М-м-м-мєдвєдєв!" Марш української збірної, в свою чергу, окрім підлабузницьких епітетів для вбрання, супроводжувався ще й дурнуватими алегоріями про "колоска, який колись був на гербі СССР й вважався символом багатства й благополуччя". Люди, котрим випало нещастя жити на нашій землі в 1932-33-му й у перші повоєнні роки, мабуть, були з цією вайлуватою панянкою солідарні…
Зрештою, нічого дивного не сталося. В грудні минулого року, щойно президент НОК Сергій Назарович Бубка підписав договір з "Першим національним" й відбулася пафосна прес-конференція про перший в українській історії олімпійський телеканал, "Обозреватель" приблизно реалізацію того блага спроектував. Хіба що прогрузлої в боротьбі з даїшниками пані Розинської для повного щастя не вистачає. Таке враження, що головний натхненник "Олімпійських пристрастей" ставить собі за мету не ввести пересічного українця в глибинну сутність невідомих для більшості видів спорту, а банально красується на фоні олімпійських кілець. Й, щоб ніхто цьому самолюбуванню не заважав, співведучі підбираються з числа тих, хто за рівнем розуміння специфіки діяльності з роботодавцем не порівнюються й близько.
Дарма, що в цій студії є авторитетні гості, спроможні згадати, пояснити й навіть показати. Напрям розмови обирається найбанальніший, такий, що не виходить з-за меж розуміння головного ведучого. Запрошені на питання, звісно, відповідають, й створюється ілюзія насиченості. Але чи хтось з тих телеглядачів, які дивилися олімпійську студію вчора ввечері, зрозумів, чому не проявили себе сповна в командній першості українські лучники й чому приреченим виглядає Майкл Фелпс? Теми найближчого в стартовий змагальний день до медалі українця Омельчука, причин його олімпійських драм не підіймав взагалі ніхто. Спроба ж, мабуть, найдосвідченішого з сучасних спортивних журналістів, високоповажного інтелектуала Євгена Карельського перевести дискусію в конструктивне русло завершилася тим, що Савікова співведуча Олена Говорова його нетактовно перебила. Надалі ж цьому гостеві слова вже не давали…