Блог | Пам'ятай та шануй тих, хто не повернувся додому навіть мертвим
Наразі звітую перед громадою про ще одну заплановану та реалізовану нами добру справу.
Головна мета того, що ми зробили – це привернення уваги суспільства та діючої влади до проблеми ідентифікації так званих "тимчасово не встановлених захисників України".
Якщо це сказати людською мовою, а не так як пишуть у документах, то це люди, які встали до бою з ворогом і втратили не тільки життя, а ще й своє ім’я.
Більшість їх понівечених до невпізнання тіл вивезли такі ж добровольці...непрофесійні військові...
Вивезли з полів боїв, з уже окупованих росіянами територій. У тому числі, наша пошукова група, яка з початку вересня 2014 року працювала у найгарячіших локаціях – Іловайськ, Дебальцеве, ДАП, Широкіне.
Цим тілам присвоювали номери та ховали, на терміново створених окремих, так званих військових секторах, кладовищ у Дніпрі, Запоріжжі та Старобільську.
Вони, у буквальному сенсі, пройшли через наші руки та душу.
Ідентифікація триває, але дуже повільно.Цьому є багато причин, перераховувати їх тут немає сенсу. Краще побачити проблему, скласти план, як її вирішити та реалізувати його. Але коли такі плани у кожного відомства свої, то воно, так як зараз,буде й далі.
Військових цікавлять тільки ті, хто за особовою справою вважається військовослужбовцем.
Слідчі МВС та СБУ можуть запросто не переслати родині ідентифікованого загиблого підтвердження збігу ДНК, бо не бажають негативного спілкування.
Родини зниклих безвісти відверто воюють з усіма, хто задіяний у сьогоднішньому процесі ідентифікації тимчасово невстановлених захисників України, починаючи зі слідчого та закінчуючи судово-медичним експертом.
Мабуть так виглядає пекло...
Але, на жаль, це наша реальність.
А ці люди без імен? Фактично, вони нікому не потрібні. Родина зниклого безвісти чекає його повернення живим.
Слідчі силових структур та військові працюють у "рамках діючого законодавства".
Червоний Хрест проводить зустрічі одних з іншими.
А вони...?
ВОНИ ЧЕКАЮТЬ!
Хто ходить до тих могил?
Практично ніхто. Такі акції на кладовищах, де замість імен номери, можна за ці шість років порахувати на пальцях однієї руки.
Ми вклоняємося тим людям, хто ставив прапори, хто приносив квіти та ставив свічки тим, у кого немає імен.
Ці кладовища страшніші за братські могили. Ці кладовища-місця СИЛИ.
Хто хоч раз там був,той зміниться назавжди.
Від усіх дякую Святославу Крижевичу за допомогу у закупівлі потрібної кількості свічок та за оплату дороги від Києва до Дніпра та Запоріжжя.
Від усіх дякуємо родинам полеглих у російсько-українській війні запоріжців.
Николай Говоруха Галина Ревуцкая.
Хоч пару годин, прийняти душ, поїсти та заснути у волонтерському центрі "Солдатський Привал" - це не оцінити грішми, люди!!!
Дякую Денису Шинкаренку, що погодився неочікувано та незаплановано відкласти усі особисті справи та поїхати з нами. Ми домовлялися з іншою людиною.
Дякую,ДРУЖЕ Євгене Роженюк, за частку життя, яку ти витратив не на діючу Армію України... а на тих, у кого навіть імен немає!
Але якщо не ми, то хто?
Ми спочатку працювали на Михайлівській площі. Саме від Стіни Пам’яті поїхали до Дніпра, потім до Запоріжжя, потім в зворотньому напрямку.
У Максим Роєнко, який крутив гайки на Михайлівській, а потім дві доби кермо авто, від напруги пішла кров носом. Я це дізнався потім випадково.
А хвора мама та купа проблем по роботі, а ще записи відео для Стіни Пам’яті на неділю? Але Yuliia Bartle поїхала з нами, бо інакше не можна.
Nika Sokol, як завжди, поряд...Ці довгі роки війни ...Щодня!
Ми це зробили!
Я пишаюся цим!
МИ хочемо і закликаємо,щоб 29-го серпня хтось зробив так само!
Пам'ятай та шануй тих, хто не повернувся додому навіть мертвим.
