Блог | Украина побеждает в войне: почему истерика польских правых на самом деле не о Героях УПА

"Когда Украина выиграет войну с Россией, то по моему мнению, будет государством для нас более опасным даже чем Россия – парадоксально. Это то, к чему надо приготовиться!" – профессор Ян Жарин. Он – многолетний идеолог польских правых в вопросах истории и исторической политики. Именно он в ноябре 2015 года придумал, "Историческую офензиву" на Украину, которую реализовывала в последующие годы партия "Право и справедливость" в Польше.

Далее текст на языке оригинала.

Ці слова – легко гугляться. Перевірте: "...gdy Ukraina wygra wojnę z Rosją, to moim zdaniem, będzie państwem dla nas niebezpieczniejszym nawet niż Rosja - paradoksalnie. To jest coś, do czego trzeba się przygotowywać"!

Давайте вже чесно визнаємо: істерика польських правих і польських нациків – це не про Героїв УПА, це про усвідомлення, що Україна перемагає у цій війні. Ми ще не виграли. Але Росія вже програла. І польські праві та нацики це бачать. І вони бояться.

Вони бояться, що із зростайочою суб'єктністю України прийдеться рахуватися.

І це – злам у польській свідомості.

Я це вперше зауважив ще в минулому році. А у вересні мій давній друг, один із лідерів польської "Солідарності" Збігнєв Буяк підтвердив це спостереження і пересказав розмову одним із своїх знайомих. Той обурювався: "Це ж Україна у випадку перемоги може стати важливішою в ЄС, ніж Польща! Ми не можемо цього допустити!" Збігнєв намагався пояснити колезі, що в союзі з Україною Польща може стати ще більш сильною, бо разом можна зробити більше.

У лютому 2022 року Україна у свідомості значної частини поляків вкладалася у кліше і стереотипи недонації та недодержави.

Для певної частини польського суспільства допомога українцям була не так актом безкорисливої допомоги, як способом підвищити внутрішню самооцінку: бачте, які ми добрі?!

А потім сталося те, що сталося: афера із путінським "Київ за три дні" провалилася, Україна вистояла і почала бити "найсильнішу армію світу".

І усвідомлення нового порядку речей в світі вдарило саме по цій частині польського суспільства, яка дбайливо плекає компекси, кліше, упередження і травми минулого, називаючи це "польським патріотизмом".

Бо єдиний випадок, коли польська державність мала подібні виклики до того, що Україна пережила в лютому 2022 року, – це був вересень 1939 року. Ані до, ані після цього Польща ніколи не мала нічого подібного у новітній історії. І де б зупинилася російська агресія сьогодні – це питання, на яке багато поляків не знають відповіді: чи б це був берег Вісли, чи берег Одри?

І усвідомлення цього лякає таких, як Ян Жарин – "як оті засрані шошони зупинили те, що ми не змогли зупинити?!" Їм страшно.

Польща – це Травмаленд. Замість опрацьовувати травми і страхи минулого вони роблять їх наріжним каменем національної ідентичності.

Тому задача України – допомогти Польщі перестати боятися та подолати постійну ретравматизацію, яка заважає спільному сильному майбутньому.

Що належить зробити?

1. Україна має запропонувати наступному президенту Польщі прибути до Києва і провести спільний молебень у Софії Київській "Прощаємо і просимо про пробачення".
2. Президент Польщі має задекларувати, що той факт, що Польща встала на шляху української незалежності у 1918-1921 роках – то було найбільшою помилкою спільної історії, яка мала трагічні наслідки: Україні союз Польщі та більшовицької Росії коштував мільйонів життів, Польщі – сотні тисяч, а в перспективі – втрату державності у 1939 році. Цього не має повторитися ніколи знову. Усі найстрашніші сторінки спільного минулого Польщі та України були наслідком ситуації, коли вони були не разом.
3. Задекларувати, що "Усі жертви спільних трагічних сторінок минулого не є польські, чи українські – вони наші, людські". Вбивства і етнічні чистки, які були здійснені у ХХ столітті по обидві сторони мають бути засуджені. Діти Сагриня нічим не гірші дітей Волі Островецької і навпаки.
4. Обов'язково! Спільне покладання квітів на меморіалах пам'яті у Сагрині та Острівках-Волі Острівецькій як прояв поваги до кожної жертви цього конфлікту. Бо жодний польський президент за більш ніж 80 років від часів завершення тих жахливих подій не спромігся на цей чин попри усі наполягання України. Це необхідно виправити: пам'ять про жертви волає до нас!
5. Публікація поіменного списку жертв польсько-українського конфлікту українською та польською мовами. Україна допоможе Польщі встановити ці імена. Необхідно пам'ятати кожну людину по імені.
6. Погодитися не погоджуватися. Польща визнає, що українські герої не є польськими. Україна визнає, що польські герої не є українськими. Ми не чіпаємо Пілсудського і Дмовського, які встали на шляху української незалежності разом із Леніним, Сталіним та Троцьким, ви не чіпаєте тих, хто боровся за незалежність України. Ми боролися за Незалежність наших країн. Ми її вибороли. Крапка.
7. Україна гарантує як країна, яка має найсильнішу армію в Європі, що завжди гарантуватиме і відстоюватиме незалежність Польщі. Польща, як важлива регіональна потуга завше допомогатиме Україні посилити її зусилля заради справедливого миру на континенті.

Україна подолала свої страхи і спроможна допомогти набути Пользі необхідної суб'єктності перед викликами майбутнього.