Украина 2022. Как не упустить свой шанс стать сильным государством: важные шаги

Украина 2022. Как не упустить свой шанс стать сильным государством: важные шаги

24 лютого 2022 року – це не лише новий масштабніший етап українсько-російської війни, що триває століттями, а і початок європейського цивілізаційного зламу.

Масові вбивства, нелюдські безчинства, мародерства, зруйновані міста, села, історичні пам’ятки та національні символи, скалічені долі тисяч людей російськими окупантами – це трагедія кожного українця. Проте ця війна залишить відбиток не лише у нашій колективній національній пам’яті, а і вплине на розвиток усього цивілізованого світу. І лише від нас залежить, яким буде цей новий світ і яке наше місце в ньому.

Видео дня

Ця війна лежить у багатьох площинах та часових вимірах, проте досі не має загальновизнаного значення. Це не війна за економічне зростання переможця, не війна через внутрішні розбіжності чи будь-які інші внутрішні проблеми, не війна Путіна і Зеленського – це війна свободи проти рабства, безпеки проти постійної загрози, розвитку проти занепаду, минулого проти майбутнього. Переможець значно вплине на світовий порядок, задасть характер та цінності нового світу. Так історично склалося, що зіткнення двох кардинально протилежних ціннісних вимірів у 21 сторіччі відбувається саме на кордоні між Україною та Росією, між країною великого потенціалу та забальзамованого минулого. Війна між ними ­– це війна за нову архітектуру Європи і світу.

Україна зробила свій цивілізаційний вибір на користь демократії, пройшовши нелегкий шлях, як це свого часу зробили усі європейські країни. Незалежна Україна ніколи не брала участь у збройних конфліктах на інших територіях у якості агресора, а лише захищала себе. Сьогодні вона захищає усю Європу, будучи єдиною країною у світі, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї. Країна, що відмовилась від головної гарантії своєї безпеки, має сусіда, який живе реаліями 20 сторіччя та вважає за норму погрожувати, порушувати, анексувати, нищити, вбивати. Як би жорстоко це не звучало, проте увесь цивілізаційний світ не відчуває цього на собі, лише тому що існує наша країна та наші люди, з чітким відчуттям колективної власності, історичної справедливості та віри у правильність обраного шляху розвитку. Сьогодні українці віддають життя не тільки заради захисту території, а фізично захищають те, що духовно сповідує увесь цивілізований світ.

Історія циклічна, і світ приречений зіштовхуватися не лише із масштабними загрозами природного характеру, а і загрозами, які будуть нести країни, що свідомо обирають шлях деградації та знищення, ідеології, в яких немає місця гуманності та свободі. Саме тому питання захисту та відновлення України – це не лише питання можливого стратегічного інтересу окремих держав, а і вибір кожної окремої країни зробити вагомий внесок у розвиток нової архітектури безпеки світу, де немає місця тому жаху, який чинить наразі Росія.

Свого часу "План Маршалла" був також про вагомий історичний вклад у нову архітектуру світу, яка визначила шлях його розвитку на 80 років. Наразі відбувається новий епохальний злам, де відверте зло зняло маски та проявило себе наповну. Хто стане на бік добра? Ще не усі країни зайняли чітку позицію у цій війні.

Звісно, не зважаючи на нашу героїчну боротьбу, перед Україною також все ще стоїть незліченна кількість викликів, які потрібно подолати. Ми маємо змінити систему управління держави, що не вдалось зробити у 1991, 2004 та 2014 роках. Ми маємо створити потужну економіку, адже спроби відбудови економіки 20 сторіччя, на яких ми паразитували протягом останніх 30 років, провалилися. Ми маємо стати повноцінним стратегічним гравцем на геополітичній арені, тому що за роки незалежності ми так і не стали суб’єктом міжнародних відносин.

Так, ми зробили важливий ціннісний вибір, але не створили механізми, які дають рухатись державі вперед. Зараз перед нами відкрите велике вікно можливостей. Наразі шлях лише один: зробити рішучий стрибок у економіку 21 сторіччя, створити чітку стратегію зовнішньої політики і зрештою – перемогти "смерть" та "темряву".

Резюме доповіді

Сценарії закінчення війни

Нинішня воєнна ситуація має чотири великих сценарії закінчення (призупинення) війни.

Після "великої битви" на Донбасі, яка не виявила переможця, сторони переходять до позиційної війни. Водночас Україна, де-факто, залишається в межах своїх кордонів. В цьому варіанті ні про яке заморожування конфлікту мова не йде. Тривалість активної фази 3-6 місяців.

Після "великої битви" на Донбасі РФ закріплюється на певних заново завойованих територіях укладається певна угода, і війна переходить в позиційну чи навіть заморожену фазу (тривалість 2-6 місяців).

Після "великої битви" на Донбасі РФ намагається захопити територію України по Дніпру і створити сухопутний коридор до Молдови (тривалість 6-18 місяців).

Після "великої битви" на Донбасі РФ намагається захопити територію всієї України і встановити свій маріонетковий уряд (тривалість кілька років).

Зараз росіяни не мають чіткого плану, що робити з окупованими територіями: створення квазіреспублік, створення квазіреспублік з подальшим приєднанням до РФ чи об‘єднання цих квазіреспублік в певну конфедерацію.

Водночас активна фаза війни в Україні створила передумови для перезавантаження не лише влади, а й глибших процесів — трансформації суспільних відносин. Війна стала шоком для суспільства, але зокрема послугувала мобілізаційним фактором.

Реакція на виклики окремих осіб та груп дозволяє:

– провести "зачистку" політичних еліт, позбавившись тих осіб, хто не виправдав очікувань або просто виявив боягузтво, нездатність діяти ефективно. Такі заходи будуть підтримані суспільством після завершення активної фази війни.

– дії Президента Зеленського дали результат у вигляді зростання підтримки у суспільстві. Цей процес зберігатиметься як мінімум перші повоєнні місяці. Проте не більше року. Тобто на прийняття базових рішень є час до 12 місяців.

– економіка, побудована на базі "договоряка" кількох олігархічних груп фактично знищена. Її відновлення у старому форматі (навіть зразка 2021 року) надто ресурсозатратне. Це дозволяє перезавантажити відносини влади та великого бізнесу, запропонувавши нову систему взаємодії. Тобто провести деолігархізацію.

– повернення до повної демократії в перші повоєнні місяці неможливе без перехідного періоду. Більше того, такі кроки призведуть до часткового колапсу системи державної влади та економіки. Таким чином, країна (заради виживання) змушена буде виходити на перехідний період.

Аналогічні виклики стояли перед Де Голлем у 1946-1959 роках (закінчилися оформленням V республіки), Лі Куан Ю – в часи першого етапу модернізації у 1965-1975 роках, Пак Чон Хі при перезавантаженні політичної системи Південної Кореї (1963-1979 роки).

Відповідно доцільно скористуватися частиною механізмів, що були використані в згаданих вище випадках. Ключовими є:

визначення пріоритетів на тлі нестачі ресурсів;

мобілізація суспільства та концентрація на питаннях керованості процесами;

вирішення питання кадрів та перезавантаження системи рекрутингу громадян у владу.

Тож на певний час логічно залишити систему концентрації владних повноважень для ефективної реакції на зовнішні та внутрішні виклики. Це можливо зробити через перехід країни з режиму воєнного стану до режиму надзвичайного стану. Правові основи та логіка рішення в цьому є – масштаб завдань повоєнного відновлення.

Проте задля запобігання створення "авторитарного режиму" варто одразу визначити, що надзвичайний стан має закінчитися ДО календарної дати наступних виборів до ВР — до осені 2023 року.

До того ж, суспільству варто донести вичерпний перелік обмежень, що стосуються політичних прав. А саме:

Часткова відмова від режиму "загальнонаціонального інформаційного марафону". Проте із захованням обмежень для ЗМІ: обмеження власників в можливостях впливу на інформаційні ресурси, можливість введення зовнішнього керування на час НС.

Обмеження в діяльності політичних партій, а саме заборона на проведення роботи зі створення нових партій, заховання режиму призупинення діяльності ПП, що несуть загрозу національним інтересам, обмеження в проведенні масових політичних заходів.

Можливість введення зовнішнього керування ОТГ у разі, коли місцева влада не спроможна реалізувати державну програму відновлення (з наявними ресурсами на реалізацію).

Ключове рішення на даному етапі — у Раді необхідно ухвалити поправку до Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" щодо режиму його продовження, більш ніж на 30 днів. А також внести обмеження що стосуються ЗМІ та політичних партій за ст. 18 (НС при загрозі громадському порядку) до ст. 16 та 17.

Загалом, режим НС має працювати за принципом: максимальна концентрація повноважень на загальнодержавному рівні, жорстке управління в сферах визначених пріоритетних напрямів і одночасно з тим – максимальна свобода на місцевому рівні на свобода бізнесу.

Ключові особливості режиму НС:

Визначення пріоритетів спрямування ресурсів. Серед таких варто визначити:

◦ а) Трансформація системи аналізу державних ресурсів: ключова зміна системи управління

Створення на основі Рахункової палати (точніше її масштабування) структури, що має повну та вичерпну інформацію про реальний стан справ: ресурсна база, людський потенціал, ефективність управлінських рішень, оперативний аналіз та статистика.

◦ б) Посилення силового блоку. Це відновлення підприємств ВПК, забезпечення силових структур, реформування системи управління, з огляду на досвід активних бойових дій.

◦ в) Відновлення критичної інфраструктури (дороги, електропостачання, газ, вода).

◦ г) Забезпечення продовольчої та паливної безпеки. З одного боку, імпорт критично важливих товарів, з іншого – запровадження спеціального режиму для бізнесів, готових створити виробництва на території України. Гарантії пільг щонайменше на 10 років.

◦ д) Відновлення та будівництво житла, промислових об’єктів (людям треба давати роботу, економіку треба відновлювати).

◦ е) Стимулювання та підтримка експорту.

Збереження обмежень у політичній сфері. У тому числі, режим призупинення та ліквідації партій та рухів, що несуть небезпеку інтересам України.

Збереження контролю над інформаційним полем. Частково можливе послаблення сьогодення "єдиного марафону". Проте контроль за медіа залишається. Власники обмежені у прийнятті управлінських рішень.

Вихід на реальну деолігархізацію. Власникам найбільших ФПГ пропонується нова система співпраці з владою. Держава гарантує:

◦ підтримку експорту;

◦ захист інтересів великого українського бізнесу на зовнішніх майданчиках;

◦ режим підтримки під час створення нових (технологічно насичених) виробництв та залучення технологій до країни;

◦ прийняття закону про лобізм, який стане інструментом впливу (легального!) ФПГ на прийняття політичних рішень.

Натомість держава вимагає:

◦ відхід ФПГ (і великого бізнесу загалом) від спроб створення політичних проєктів та тіньового лобізму (гроші мають піти з Ради);

◦ виведення найбільших ЗМІ з-під впливу ФПГ. Можливий законодавчий поділ, який обмежує власників ЗМІ у політичній активності;

Концентрація зовнішньої допомоги на кількох державних програмах (згаданих у п.1), а також на програмі підтримки регіонів, що постраждали від війни. Зовнішні кошти, що надходять централізовано, контролюють Київ. Водночас місцева влада не обмежується (а навпаки стимулюється) до пошуку та отримання додаткових коштів на свій розвиток;

У разі провалу термінів реалізації держпрограм (профінансованих) у регіонах (або галузях, конкретних підприємствах) передбачається запровадження зовнішнього управління — створення оперативних штабів (є у Законі) чи тимчасового управлінця;

Максимальне стимулювання ділової активності громадян, роботи малого та середнього бізнесу – зменшення податкового навантаження, кількості та обсягу адміністративних процедур.

Контури нової системи після перехідного періоду (12-24 місяці після війни)

Україна – президентська республіка із сильною концентрацією влади в руках Президента. За аналогією з періодом правління Де Голля (1959-1969 роки) у Франції або з часом правління Пак Чон Хі в Південній Кореї.

Рахункова палата як ключовий орган, що має вичерпну інформацію про стан справ у країні, стає ключовим державним органом.

Створений у перехідний період режим "договорів із великим бізнесом" – законодавчо оформлений. Держава підтримує великий бізнес. А той, своєю чергою, дистанціюється від безпосередньої участі у політиці.

Максимальна лібералізація економіки, стимулювання малого та середнього бізнесу. Створення особливих умов приходу технологічних інвесторів.

Зменшення кількості політичних партій (ПП), збільшення порогу кількості членів для створення ПП, норма про ліквідацію ПП за відсутності діяльності або порушення правил фінансування.

Максимальні повноваження (у межах системи президентської республіки) місцевого самоврядування. Адміністративна реформа та впровадження інституту префектів.

Збереження практики реалізації державних програм. У контактах із зовнішніми партнерами підтримка практики жорсткої риторики. Зовнішня допомога (на рівні держав) йде на програми, визначені українською (!) владою як пріоритет. Або йде "за російським кораблем". Виняток – програми регіонального співробітництва, що належать до сфери повноважень місцевого самоврядування.

Зовнішня політика

Серед короткотермінових і негайних завдань, які постануть після війни, будуть наступні:

Домовленості щодо гарантій безпеки і нейтрального статусу.

Судове переслідування Росії і притягнення до відповідальності винних у цій війні.

Пошук і залучення ресурсів для післявоєнної відбудови.

Адаптація санкційної політики.

Налаштування зв’язку із закордонними діаспорами та повернення біженців.

Якщо ми приймаємо за основу ті загальні домовленості, які стали результатом Стамбульських мирних переговорів 29 березня, ми виходимо з того, що Україна відмовляється від вступу до НАТО і приймає ту чи іншу форму нейтралітету під зовнішні гарантії безпеки. Насправді, немає значення, як саме назвати цей статус. Позаблоковість або нейтралітет є цілком прийнятними за умови, якщо будуть відповіді на ключові для нас питання:

Чи передбачатиме цей статус обмеження на розвиток власного ВПК та Збройних сил? Якщо так, він суперечитиме державним інтересам. Україні необхідно першим же кроком запобігти появі будь-яких пунктів у мирних домовленостях з РФ, які б накладали на нас подібні обмеження. Більше того, у якості компенсації за відмову від західної "парасольки безпеки" та як складової політики нейтралітету, Україна має наполягати на зобов’язаннях США, Британії, Німеччини, Франції, Японії та інших країн НАТО та їхніх партнерів щодо створення на території України промислових об’єктів для виробництва критичної елементної бази для ВПК.

Які саме гарантії безпеки нададуть зовнішні гравці і як буде виписаний гарантійний механізм? Якщо це буде повторення "Будапештського меморандуму", така угода вважатиметься слабкою і безсилою перед потенційною новою агресією Росії. Відтак, важливою буде робота над тим, щоб міжнародні гарантії безпеки були виписані максимально чітко, мали юридичну силу для підписантів і включали військові зобов’язання по захисту України. Лише це стане альтернативою "парасольці безпеки" НАТО.

Чи передбачатиме цей статус обмеження у зовнішній політиці? Якщо в ньому будуть пункти, що обмежують право України здійснювати зовнішню політику або мати зв’язки з певними країнами, такий договір є неприйнятним для України. Нейтральний статус не має обмежувати право держави на самооборону або здійснення зовнішньої політики, навпаки: він має розширювати ці можливості.

Україні варто поставити в центр зовнішньої політики Принцип "Свободи" — здатності мислити самостійно, приймати рішення самостійно, усвідомлювати свою самостійність і незалежність, свободу від чужих концептів або наративів. Це дасть змогу опитимізувати зовнішньополітичні ресурси, виставити пріоритет у співпраці з країнами, визначити критерії оцінки успішності зовнішньої політики, а також визначати, наскільки взаємозалежність з іншими країнами \ регіонами є критичною або не критичною з погляду державних інтересів.

"Свобода" – це політична свобода, економічна свобода, військова свобода, інформаційна свобода.

Також, крім свободи, головними принципами нашої зовнішньої політики є:

Принцип "Прагматизму"

На жаль, Україна дуже часто приймала рішення, виходячи не з прагматичних державних інтересів, а радше з ситуативних політичних вигод, намірів "тут і зараз" щось зробити або необхідності реагувати на вже кризову ситуацію у "режимі пожежної команди". Для виправлення цього, Україні необхідно поставити примат державних інтересів над приватними та політичними, що й визначає прагматизм у зовнішній політиці. При цьому, прагматизм — не тотожний цинізму.

Принцип "Інтеграції"

Цей принцип не має відношення до інтеграції у різноманітні інституції або структури. Він радше про інформаційно-аналітичну інтеграцію України до світового порядку, участь України у формуванні, корегуванні або спрямуванні міжнародного порядку денного замість того, щоб просто бути пасивним спостерігачем і очікувати на новини із зовнішнього світу.

Принцип "Мобільності"

Враховуючи нинішні глобальні тенденції, світовий порядок поступово змінюється. Домінування країн Заходу підходить до кінця. Війна в Україні прискорила процес переходу системи до нової "біполярності" між КНР і США, під якою будуть формуватися не довгострокові ціннісно-орієнтовані коаліції на кшталт НАТО, а ситуативні, гнучкі регіональні альянси, зосереджені на досягненні конкретних задач, взаємовигідних для сторін. Україна має робити ставку на мобільну, гнучку, адаптивну зовнішню політику, а не зациклюватися на одних ідеях протягом десятків років. Постійний рух, регулярний перегляд тактичних цілей і рухів, постійний моніторинг міжнародної ситуації мають бути пріоритетом під час здійснення зовнішньополітичної діяльності. Не варто боятися змін.

Повернення російських грошей, заморожених країнами Заходу і отримання допомоги на відбудову

Світ досі не стикався з подібною ситуацією і вона є безпрецедентною. Єдиний випадок, який є дещо схожим на наш – це ситуація із замороженими резервами ЦБ Афганістану на території США, які Вашингтон вирішив не віддавати талібам, а розділити на дві частини: одну перевести у траст, який потім має направити ці гроші ($ 3,5 млрд) на гуманітарну допомогу афганцям), а другу половину віддати жертвам 11 вересня за судовими позовами. Це рішення безпрецедентне, і навіть у США викликало гарячі дебати серед юристів.

Ми можемо виділити три способи, як можна претендувати на заарештовані активи РФ:

Через підписання з РФ договору, у якому буде пункт про репарації, але навряд чи Москва на це піде. Зазвичай, репарації в мирних угодах прописували в умовах капітуляції та повної поразки (Німеччина, 1945 рік та Ірак, 1990 рік).

У судовому порядку в окремих країнах, але ці держави мають самі придумати спосіб, як юридично оформити таку процедуру, щоб не порушувати власні закони і Конституцію. Україні можна працювати з державами індивідуально, подаючи скарги у місцеві суди, обґрунтовуючи конфіскацію активів та їхню передачу Україні.

Через отримання вердикту Міжнародного суду ООН, який визнає Росію винною і призначить компенсацію. Із цим рішенням Україна теоретично зможе претендувати на стягнення такої компенсації з активів і майна РФ, заарештованого в інших юрисдикціях.

Щодо майна та активів олігархів – тут має бути судове рішення по окремим кейсам, навряд чи можна довести прямий зв’язок участі олігархів у підготовці та веденні війни РФ в Україні. Але в будь-якому разі, лише у судовому порядку, що затягнеться на роки.

Кожен з цих варіантів потребує:

Окремої спеціальної робочої групи під кураторством МЗС \ Мінюсту, які будуть 2-7-10 років займатися лише цим питанням: пошуком активів, обґрунтуванням претензій України, подачею скарг в суди, судовою тяганиною тощо.

Інвентаризації шкоди, завданої Росією Україні під час війни, а відповідно і чіткої цифри компенсації, на яку ми претендуємо. Бажано долучити незалежних експертів, щоб ці цифри мали легітимність і були обґрунтовані, а не "зі стелі".

3.Тривалий час. Стягнути російські заморожені резерви швидко дуже складно, і навряд чи вдасться це зробити, щоб використати ці кошти для відбудови. Найімовірніше, весь процес затягнеться на період від 2 до 7 років.

У питаннях післявоєнної відбудови нагальним питанням стане пошук і залучення ресурсів для відновлення економіки, інфраструктури, промисловості. Головними джерелами таких ресурсів очевидно стануть здебільшого довгострокові кредити, меншою мірою гранти, від західних держав, а також фінансова допомога через фонди міжнародних організацій, зокрема ООН, але на цільові програми, пов’язані з гуманітарною допомогою, розмінуванням та відновленням населених пунктів.

Основними завданнями на цей період стануть:

Формування єдиного підсумкового документу, в якому будуть визначені масштаби втрат, обсяги допомоги, яка необхідна від інших країн, пріоритетність відновлення за секторами економіки (з конкретними цифрами, а не загальними фразами);

Найбільш очевидними джерелами залучення коштів можуть бути МВФ, Світовий банк, ЄБРР, кредитні та грантові програми окремих держав.

На деякі цільові національні програми можна залучати окремі держави, пропонуючи вигідні умови для інвестування, залежно від їхніх інтересів. Наприклад, у питаннях продовольчої безпеки звертатися до Китаю, Саудівської Аравії, Тунісу, Єгипту, Алжиру. У питаннях відродження ВПК — до Туреччини, Ірану, ОАЕ, Катару, Оману, у питаннях енергетичної інфраструктури — до ЄС та США тощо.

Створення Міжнародного стабілізаційного фонду, у який країни перераховуватимуть кошти для післявоєнної відбудови. Дуже важливо, щоб цей фонд координував допомогу Україні, і Україна мала до нього доступ.

Запуск переговорів з окремими країнами із претензією на щонайменше частину коштів РФ, заблокованих в іноземних юрисдикціях. Але не варто сподіватися, що ці гроші нам так легко віддадуть, адже це складно з юридичного погляду, і може розтягнутися на роки, будучи прив’язаним до вищезгаданих судових позовів.

Дуже важливою є координація санкційної політики. Україна не має сподіватися на те, що санкції, запроваджені після 24 лютого, залишаться незмінними протягом наступних десятиліть. Навпаки, знаючи, що вони будуть поступово корегуватися (через зміну ситуації, лобістські зусилля РФ та європейського бізнесу, політичні та інші інтереси), нам варто самим зробити з санкцій предмет торгу з Росією.

Повна версія доповіді тут.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...