Блог | Навроцкий — это случайное и мимолетное явление в Польше, а отношения между нашими странами вечны
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
Какие выводы сделал я лично из истории с Орденом Белого Орла и другими польскими наградами, которые украинские президенты и чиновники начали массово возвращать в ответ на демонстративное лишение Владимира Зеленского этой высшей государственной награды?
Далее текст на языке оригинала
В нашому українському домі не знайшлося дорослих, які б дозволили собі піти проти течії та суспільної думки і закликали всіх дослухатися до здорового глузду. Ні мудрості, ні стратегічного мислення, ні дипломатії. Це імпульсивні та емоційні рішення, що потурають гіпертрофованій інфантильності нинішнього гаранта, але ніяк не зменшують напруги у польсько-українських стосунках і не наближають нас до вирішення конфлікту.
Хоч у кожному окремому випадку українські кавалери польських нагород і акцентували свою увагу на тому, що свої вчинки вони ніяк не повʼязують зі зневагою польського народу, а лише роблять це на знак протесту проти абсурдного вчинку нинішнього президента Навроцького, але мимоволі вони солідаризують проти нас усе польське суспільство.
Точніше, вони змусять виступати єдиним фронтом з махровим популістом та ідіотом при владі тих, хто завжди був прихильним до України і намагався знайти порозуміння в гострих історичних та сучасних політико-економічних питаннях.
Кожен політик у Польщі, що ставить під сумнів вчинок Навроцького нині виглядатиме в очах суспільства точно так же, як би виглядав рандомний Порошенко, Ющенко чи Тарасюк з Гройсманом в нас, якби не повівся на перфоменси челяді з Банкової. Мені ж вам не треба пояснювати, що Сибіга, Бондар чи Буданов відмовлялися від власних орденів не тому, що так працює дипломатія, а тому, що намагалися вислужитися і заспокоїти ображеного Зеленського?!
І ось тепер у Польщі складається ситуація, коли українофоби та популісти при владі можуть сміливо і безперешкодно піднімати градус і робити нові ставки на розкол в україно-польських стосунках. А ми знову будемо змушені на це реагувати. До чого це може призвести? Що далі? Виклик на килим послів, обмін нотами протесту, розірвання дипломатичних стосунків?
Поки триває увесь цей парад абсурду, наші спільні вороги московити лише потирають руки та непомітно для обох країн підкидають хмизу у багаття конфлікту під назвою "Волинська різня".
Вони, до речі, спекулювали на цій історії, аби сварити Україну з Польщею ще у вікопомні часи Януковича. Чого варта лише однойменна виставка в Українському домі в далекому 2010 році, організована рашистським агентом Гадіком КАлЄсніченкАм?! Тоді на протесті проти цього перфоменсу ще не реформована українська міліція пакувала мене з багатьма іншими свободівцями-націоналістами. Країна президента-зрадника захищала антидержавну провокацію.
Московитам вже тоді не до вподоби було порозуміння між українцями і поляками щодо подій на Волині 1943 року, якого досягли між собою президенти Ющенко та Качинський. Тому вони активно хитали ситуацію, фінансуючи корисних ідіотів по різні боки наших кордонів.
Зараз ця історія набуває нових обертів завдяки тому, що до влади у Польщі дорвалися українофоби-шовіністи на чолі з Навроцьким. І саме тому, що Навроцький - це явище в Польщі випадкове та швидкоплинне, а стосунки між нашими країнами вічні, я вважаю масову демонстративну відмову від польських нагород хибною і такою, що може тільки загострити стосунки, а не повернути нас до порозуміння.
Ну і за всім цим інформаційним шумом про відмову від нагород нашого західного сусіда, з яким ми приречені відбудовувати дружні стосунки, на жаль наш президент(і не лише він) не зробив головної заяви: "Наша земля - наші Герої"!
Ніхто не має права за нас оцінювати роль тих, чи інших історичних персон в державотворенні України. Питання УПА, Бандери, Петлюри, Мазепи та будь-кого іншого з-поміж великих українців є внутрішнім і подібно до польських історій з Армією Крайовою, Пілсудський, Пєрацьким не підлягає зовнішній ревізії та не може бути предметом шантажу партнерів на шляху до співпраці та європейської інтеграції. Про це треба гучно нагадувати, бо мовчання завжди дає підстави сумніватися у твердості нашої позиції щодо гострих історичних питань і провокує на абсурдні ультиматуми.
