Блог | Бог по вызову: мы снова встречаемся с отказом от морали в пользу власти и денег

В сериале Бригада, которым восхищались постсоветские бизнесмены конца 1990-х, мне запомнилась только одна сцена. Главный герой ленты направляет "на переговоры" к такому же бандиту, как он сам, собственного юриста – и прекрасно при этом осознает, что посылает человека почти на верную смерть. Но судьба оказалась "щедрой": юриста не убили, а только искалечили. И когда к главному герою приходит мать его бывшего сотрудника, теперь инвалида, он искренне не понимает ее претензий. Я ведь вам заплатил грубые деньги! – отвечает он несчастной женщине.

Далее текст на языке оригинала.

Для мене цей епізод був насамперед демонстрацію моральної нерозбірливості, ба більше – смерті моралі в критичні моменти історії, пише Віталій Портников для видання "Збруч". Але я про нього, напевно, забув би, якби не сніданок із двома знайомими, пострадянськими бізнесменами високого рівня, "справжніми" мільярдерами з усіх можливих списків і рейтингів. Як часто буває на зустрічах людей, досить далеких за інтересами, заговорили про суспільні хвороби, зміни у 1990-х, мораль. Тут я на свою голову і пригадав епізод з "Бригади", щиро впевнений, що такі поважні люди аж ніяк не будуть публічно асоціювати себе з гопником із часів своєї молодості.

– Так він же заплатив гроші! – здивовано сказав один із моїх співрозмовників.

– Він же їм допоміг! – підтримав його інший. – Які взагалі можуть бути претензії?

Про аморальність самого рішення дати людині смертельне доручення, не намагаючись пояснити його наслідки і не переймаючись долею посланця, вони навіть і не згадували. Що, своєю чергою, переконало мене в абсолютній недоцільності подальшої дискусії. Вимір моральності грошима є абсолютно іншою етичною категорією, через яку ти не можеш прорватися. Ми підсвідомо вважаємо, що живемо в світі декалогу – тобто у світі, де люди розуміють невідворотність розплати за зло. Але до світу декалогу був зовсім інший світ, у якому люди розраховувалися за зло зовсім в іншому, буквальному розумінні цього слова – грошима або майном. Або, можливо, власною свободою, рабством, але тільки не страхом перед підлим вчинком – який, звичайно, можна було б назвати страхом перед Богом, але назвімо його сумлінням. Якщо ти знаєш, що просто заплатиш за зло, то думаєш не про сумління, а про кількість грошей. Приблизно так у Трампа бажають домовитися із Путіним: припини війну – й у нас будуть привілейовані економічні взаємини. І ніхто не згадуватиме, що ти когось там убив чи покалічив, якщо в нас буде спільний бізнес.

Так що сьогодні ми опинилися в головних серіях "Бригади", коли герої навіть не намагаються приховати, хто вони, ба більше – пишаються тим, що гроші дозволяють робити все, що заманеться. Парадокс ситуації в тому, що головні герої "нашого" серіалу оголошують свою релігійність майже не головною чеснотою – аж до молитов перед початком засідання уряду.

Але їхній Бог – це Бог за викликом, вони не бояться його гніву, а намагаються використати його – і чужу віру в нього – для досягнення власних інтересів, суто меркантильних. Це теж абсолютно не нова історична ситуація, через яку проходила не одна релігія (і християнство серед них) у минулих сторіччях. Аллах іранських аятол чи ватажків ХАМАСу також не є Богом, у якого вірять, але Богом, якого використовують. Тому що віра в Бога закінчується там, де закінчується готовність відповідати його заповідям – навіть якщо ти при цьому проводиш тижні в пості й молитвах. При цьому такі люди щиро не усвідомлюють, що жодні апеляції до Бога не замінять доброї справи, що Бог – це не ритуал, Бог – це повага до життя іншого, а не зацікавленість у капіталі чи марнославство.

Тому, як і в середньовіччі, ми знову зустрічаємося з відмовою від моралі на користь влади і грошей. Віцепрезидент США зі щирим презирством говорить про "моралізаторство" опонентів, а спробу зупинити зло й дезінформацію називає атаками на свободу слова. Із президентом України розмовляють як із нерозумною дитиною, що має зрозуміти: коли на тебе нападає хтось сильний, ти маєш капітулювати, а не ризикувати війною – і, що найважливіше, чужими заощадженнями. Звісно, це шокує. І викликає питання: чи можна навʼязати аморальним людям мораль?

Відповідь на це питання, очевидно, буде негативною. Відсутність моралі означає якраз відсутність сумління і відсутність страху: знаменита фотографія Трампа після невдалого замаху могла б нас у цьому переконати. Єдина можливість реакції на тих, хто вірить у свою владу над Богом, – це згуртованість і солідарність тих, хто ще памʼятає про мораль і совість.

Я розумію, що з точки зору того, хто сьогодні тріумфує і вірить у власний успіх, цей рецепт звучить наївно, навіть по-дитячому. І так, на боці нових великих грішників – велика влада і великі гроші.

А на моєму боці – просто досвід тисячоліть людської історії. Зрештою, юдеї й перші християни вижили саме тому, що вірили у світ, насичений моральними нормами – у той час, як їхні вороги, володарі імперій і ватажки найсильніших армій давнини, втратили цілу велику цивілізацію. Цивілізацію, що не знала докорів сумління.