Видео дня
Блог | Война – это игра, в которую играют вдвоем
Наблюдаю в последнее время за раздражением и пессимистическими настроениями жителей ОРДЛО и Ростовщины. Это приграничье Луганщины и приграничье Ростовщины, которые первые увидели войну и наконец до них дошли ее кэшбеки, пишет Елена Степова для "Информационного сопротивления".
Далее текст на языке оригинала.
Ростовщина стала воротами війни, бо саме з неї на Луганщину заходили російські військові, саме з неї обстрілювали українське прикордоння, на Ростовщині найбільший військовий морг та центр зберігання ДНК, звісно ж, Ростовщина перша почала отримувати "бумеранги".
Чекаю на мить, коли ці ворота закриються за останнім тілом росіянина. Але, це поки мрії, я про сьогодення.
А сьогодення в нас цікаве. Свердловськ (Довжанськ) – місто, де я жила до війни – вже кілька разів підряд стає живим щитом для Ростовщини. Й надалі, впевнена, ситуація буде тільки погіршуватися.
Саме там росіяни полюють на наші дрони, намагаючись не допустити їх на Ростовщину, а це означає, що збивають їх прямо над містом, не думаючи про мирних мешканців.
Окрім того, Свердловськ (Довжанськ) є місцем дислокації, ротації та реабілітації російських військових, тому тут дуже багато приміщень для ремонту військової техніки, а у квартирах живуть "квартиранти".
Тут велика підстанція "Победа" (селище Комсомольське), яка забезпечує світлом більшу частину сходу Луганщини, електрика на яку подається з росії.
Декілька заводів по ремонту бронетехніки, санаторій, де живуть військові, гуртожиток, де живуть "командировочные". Саме тому росіяни не пошкодують це місто, як й сусідні Ровеньки, де велика нафтобаза. Окрім цього, Свердловськ та станція Червона могила (єдине залізничне КПП з росією) та станція Довжанська, де багато пересувається військової техніки.
Прикордоння росії використовують, як ресурс, тому це живий щит росіян.
За ці 10 років ОРДЛО звикло до віялових відключень, жити без води, каналізації, без доріг та з дефіцитом палива, то вже звикає жити під обстрілами, вибухами, паланням чогось шкідливого.
З урахуванням, що тут відсутні бомбосховища, мешканцям ОРДЛО прийдеться важкувато.
З урахуванням, що росії байдуже на проблеми манкуртів, тому щось поставляти чи забезпечувати чимось ОРДЛО не будуть.
Коли в 2014-м критична більшість мешканців ОРДЛО вставали до лав "народного ополчения" – читай до лав зрадників та терористів – горлали "путин введи", вони не розуміли наслідків їхніх дій, відповідальності за їхні дії та рішення, й головного – війна, це гра, в яку грають удвох.
Є той, хто нападає, є той, хто боронить себе. В цьому випадку, усі, хто на боці росії, це наші вороги. Крапка!
Щодо Ростовщини, це теж варто їм нагадати. От саме слово в слово: війна, це гра, в яку грають удвох.
Тому ростовчани звикають до віялових відключень, до життя в бомбосховищах, до злочинів, які зчиняють "герої сво", до смерті, до скорботи, до війни.
Росіяни, які підтримували путна, агресію проти України, вбивства, згвалтування, мародерство, бомби на наші мирні міста, ви не знали правила гри?
От просто цікаво почути відповідь! Але ж там роблять чесні оченята "мы не знали, это не мы". Тому нам варто нагадати й росіянам, й проросійські чи прорадянські налаштованим мешканцям ОРДЛО – війна, це гра, в яку грають удвох.
Й поки росія не покине територію України, поки росія не виплатить репарації за усі скоєні злочини, поки останній російський злочинець не отримає вирок міжнародного військового трибуналу, ми будемо грати в цю гру, все частіше перехоплюючи м’яч та відправляючи його на російську територію.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...