УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008

Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008

Читайте також:

Грузинський щоденник. Серед озброєних осетинів,

Грузинський щоденник. Українці гірші за чеченців,

Грузинський щоденник, репортаж з війни. ВІДЕО

В арсеналі російсько-осетинської пропаганди є два опудала - «УНСО» та чеченці. Однак мушу розчарувати багатьох читачів – жоден українець у нинішньому конфлікті в Грузії не засвітився. А ось чеченці справді воювали. У тому, що чеченці воювали, нічого дивного немає. Дивно, що вони воювали на стороні … осетинів та росіян. Біженці Тбілісі зокрема скаржилися, що чеченці разом з осетинами грабували мирне грузинське населення. Хоча були й інші свідчення про те, що чеченці, які знов-таки воювали на стороні росіян, виводили мирних жителів з зони обстрілу.

УНСО в Абхазії ,1997 рік

Щоб з'ясувати роль чеченців у грузинсько-осетинсько-російському конфлікті, «Обоз» відвідав їх анклав у Грузії - Панкіську ущелину. Корінні жителі ущелини – кістинці разом з чеченцями та інгушами - входять в одну вайнахську групу. Тут же пустили своє коріння багато біженців з Великої Чечні. Панкісію ж називають Малою Чечнею.

30 серпня. Те, що ми в’їхали в чеченську зону, стало зрозуміло, коли обабіч траси стрункі ялинки змінилися свіжозрубаними пеньками.

«Це чеченці повирубували. Як тільки почалися бомбардування Грузії, чеченці давай валити дерева та будувати бомбосховища», - зі сміхом розповів наш таксист-грузин.

І хоча таксист насміхався над чеченцями, але в цій деталі проступає велика різниця між чеченцями й грузинами. Коли грузини чують про війну, вони покидають домівки і тікають в більш безпечні місця, а чеченці починають окопуватися.

Ще не добудована криївка у дворі будинків з біженцями

Як «Обоз» переконався на власні очі, насправді в головному селі чеченців Дуїсі з’явилися справжні фортифікаційні споруди. «Ми, чеченці, практичні люди. Як почалася війна, ми подумали, що грузини швидко капітулюють, і нам доведеться знову воювати з Росією сам на сам», - пояснив «Обозу» один з місцевих жителів.

Тут торгували зброєю, наркотиками, людьми…

Востаннє кореспондент «Обозу» був у Панкіській ущелені в 2000 році - існував план звідси через гори гайнути в Чечню. Тоді село Дуїсі, як мурашник, кишіло біженцями з Чечні. Тут знаходили тимчасовий перепочинок чеченські повстанці, також тут себе чудово почувала різна наволоч. Ущелина була, по суті, прохідним двором для зброду з усього світу, які, як мухи, злітаються на війну – тут торгували, зброєю, наркотиками, людьми.

Автомати були навіть у дітей. Місцевий таксист, що підвозив нас в Дуїсі, розповів, його маленького сина тоді ледь не застрелили друзі по грі. Дітки бавилися у війну зі справжньою зброєю, одна куля зрикошетила і черконула хлопця по скроні. «Він після цього у мене лякливий», - розповідає таксист. Журналіст «Обозу» тоді, в 2000-му, особисто спостерігав, як підлітки розважалися стрільбою по воронах.

Минуло лише 8 років, і тепер Панкісія один з наймирніших куточків Грузії. При в’їзді в Дуїсі замість колишнього бетонного блокпоста й дотів, що ошкірились кулеметами, лише невеликий відділ поліції, один черговий «Бобік».

Панкісія. За останнім хребтом лежить Чечня

На ночівлю кореспондент «Обозу» влаштувався просто на природі на крутому березі річки Алазань, біля руїн чи то стародавнього храму чи башти. Було досить романтично: внизу світилося вогниками Дуїсі, гуркотіла річка, і всю ніч над долиною линули чеченські танцювальні мелодії – в селі святкували весілля.

Вісім років назад така ночівля була б занадто ризикованою.

Як з’ясував «Обоз», ущелину замирювали «вогнем та мечем». Спочатку навести елементарний порядок тут було неможливо – своїх, навіть якщо це були бандити, чеченці не здавали – вперед виходили жінки та діти з палицями й камінням, і поліцейські були безсилі. Однак кількома доволі жорсткими та радикальними операція грузинська влада в останні роки показала, хто тут господар. Місцеві скаржаться, що замирення Панкісії робилося в руслі домовленостей між Саакашвілі та Путіним.

Чеченський Отелло та наша Дездемона

Історія така - чеченець одружився з українкою. Жили вони поживали, народили трьох дітей. Все було би добре, аби одного разу житель сусіднього села не прийшов в гості і «не обезчестив» дружину Автанділа Гунашвілі.

Кров вдарила джигіту в голову, він накинувся на свою невірну. В результаті три ножових поранення. Однак наша землячка вижила, таємно забрала дітей і втекла в Україну.

Згодом наш Отелло став дуже набожним і вирішив, що треба пробачити кривднику та дружині, взяв… автомат і пішов миритися з сусідою. Однак, коли підлий коханець відмовився давати Автанділу гроші на поїздку в Україну, щоб повернути дружину, той спересердя прострелив йому ноги.

Тоді діями Гунашвіллі зацікавилася грузинська поліція. В Дуїсі для затримання злочинця було введено спецназ. Усе село стало на захист Отелло, і в спецназівців посипалося каміння. Дії селян підтримував і голова адміністрації Дуїсі. Він стверджував, що «Гунашвілі людина чесна, і немає нічого злочинного в тому, що він відстоює честь своєї родини».

Стара й молода

Однак спецназ розігнав дітей та жінок дубцями й попереджувальним вогнем, кілька людей було поранено. Будинок Гунашвілі було узято в облогу, а коли Отелло-Автанділ відмовився здатися, будинок спалили вогнеметами разом з господарем.

Після цієї демонстрації сили Панкісія стала визнавати не лише своє звичаєве право, закони шаріату й автомату, а й закони Грузії.

Однак це зовсім не означає, що Панкійська ущелина стала беззубою і беззахисною.

По-перше, зброя тут є, і її багато. Лише вона захована до пори до часу глибоко під землею. Тут як ніде актуальний старий бандерівський анекдот: «А чому ви, вуйко, троянди соляркою поливаєте, вони ж засохнуть? - Та цур з тими трояндами, головне, щоб зброя не заржавіла».

По-друге, тут живуть професійні вояки, ті що пройшли першу та другу чеченську війну . Кращих інструкторів у війні з російською армією не знайдеш у цілому світі.

Тому «Обозу» було надзвичайно цікаво дізнатися про їх роль в нещодавньому конфлікті.

А роза упала на лапу Анзора

Людей, з якими контактувала в Дуїсі під час минулої поїздки, я знайти не змогла. Особливо шкода, що не зустріла красуню Лейлу, з якою ми встигли потоваришувати в 2000 році. Чоловік Лейли тоді воював, а вона жила у свекрухи в Дуїсі. Наприкінці листопада у мусульман був піст, їсти можна було лише після заходу сонця. Але я пам’ятаю, як закрившись в хаті, ми серед білого дня з Лейлою лопали пельмені і жартували. Лейла взагалі була весела пустунка. Я її питала, чому ти смієшся - в тебе ж чоловік на війні. А вона відповідала - чого сумувати, як немає поганих вістей, інакше все життя у чеченців будуть самі сльози. Лейла могла розповісти багато слізних та моторошних історій, але вона воліла згадувати веселе. Наприклад, про минулорічне весілля, коли за всіма законами жанру коханий викрав її просто серед вулиці. Лейлу потім везли в кузові вантажівки через села, і в кожному хлопці влаштовували салют з автоматів, а селяни вибігали з будинків дивитися на вкрадену наречену.

Кістинка готує на відрі яєчню

Зараз Лейлу знайти не вдалося. Занадто велика міграції за ці 8 років відбулася в Панкійській ущелині. Дехто з чеченців повернувся назад у Чечню, дехто імігрував на Захід. «Обозу» розповіли, що особливо добре чеченців приймала у себе Норвегія. За два місяці будь-яка родина, що зазнала лиха на війні, могла отримати вид на проживання. Також останнім часом Панкісію покинула чимала частина бойовиків, що пройшли першу і другу чеченську війну. Вони виїхали в Туреччину після того, як з середини липня в Панкісію лавиною покотилися погрози від представників російських спецслужб.

«Хлопці вирішили: конфлікт Грузії з Москвою перечекати в Туреччині, або де інде, щоб в чеченських селах Панкісії, де лишилися їхні родини, не були проведені «зачистки». Зокрема повітряні – килимові бомбардування та інші неприємності. Також на всяк випадок побудували криївки», - пояснив нам чеченець Анзор.

З Анзором, типовим чеченцем з підтягнутою фігурою й чорною борідкою, нас познайомив таксист. Ми шукали для розмови бойовиків, що воювали в Чечні, і таксист нас запевнив, що його сусід Анзор нам допоможе, бо усіх їх знає.

З перших хвилин розмови Анзор здався нам нецікавим, тобто його образ був далекий від варвара-бороданя, у якого в голові один Джихад. Він нам здався чоловіком аж занадто гуманних поглядів, і заняття у нього було досить миролюбне – ми познайомилися в його майстерні по виробництву меблів. Поряд була перукарня його дружини - стрункої білявки, в одежі якої не відчувалося жодних релігійних забобонів.

Ці малі чеченці не знають, що таке війна

Спочатку Анзор намагався передати нас якомусь бойовику. «Всі, хто не в Туреччині, поїхали на весілля», - перепрошував він, мандруючи навколо будинків для біженців. Нарешті звернувся по-чеченськи до суворого сивого чоловіка. Той кинув на нас жорсткий зверхній погляд. «Відмовляється говорити, - пояснив Анзор. - Ви знаєте, людям усе так набридло!».

Нарешті Анзор вирішив говорити з нами сам. І під час тригодинної розмови ми зрозуміли, що він не такий вже й простий, як здалося на перший погляд.

Коли Анзор оповідав про спецоперації в Чечні, вперто казав про бойовиків «вони», а не «ми». Але коли журналіст «Обозу» поцікавився, як бойовики з Панкісії ходили в Чечню, бо на карті між ущелиною та Ічкерією лежить доволі великий високогірний масив, Анзор почав показувати: «Я так ходив, а ще так ходив, і ще тут двічі, а там тричі». Цікаво, що кілька маршрутів, які показав Анзор, проходили на скаженій висоті по вершинах, цілорічно вкритих снігом.

Анзор виявився обізнаним в усіх речах, які нас цікавили. А деякі з його зізнань стали для нас справжньою новиною. Наприклад, про те, що навіть на території Грузії чеченці не можуть жити спокійно, бо російські спецслужби достають їх і тут.

Теракт в мечеті

Наприклад, тиждень, що передував 8 серпня, - коли грузинські війська почали штурм Цхінвалі, був «веселим» і у Панкісії. Тут була замінована мечеть, вибухівку знайшли і знешкодили перед самою службою, на яку мали прийти не лише прості селяни, а й ветерани першої і другої чеченської на чолі з молодим польовим командиром Мурадом Маргошвілі. Він - один з небагатьох чеченських ватажків, що всім ворогам наперекір до сих пір живий.

Чеченці впевнені, що теракт організували російські спецслужби, щоб на носі війни з Грузією показати всю серйозність своїх намірів, а також дестабілізувати ситуацію в Панкісії. Адже якщо чеченці матимуть свої проблеми, їм буде не до війни на стороні грузинів (чого найбільше боялися в Кремлі).

Смерть Маргошвілі була би справжньою катастрофою, бо Мурад не просто командир, він представник багатого та поважного як в Грузії, так і в Чечні, кістинського клану, про який говорять, що він володіє Панкіською ущеленою. З ним доводиться рахуватися грузинській владі.

В Дуїсі багато цілком пристойних будинків

Під командуванням Маргошвілі під час війни в Чечні воювало 150-200 чоловік. Як пояснив Анзор, це - потужний загін, адже чеченська армія, що воювала проти всієї російської міці, ніколи не перевищувала 3 тисяч чоловік.

Цікаво, що кілька років тому Мурада загребли російські спецслужби, коли знайшли в його інгушській квартирі чималий арсенал зброї. Однак в службі не докумекали, що їм в лапи потрапив сам польовий командир, бо Маргошвілі надав слідству липовий паспорт.

Коли ж його особу було встановлено, Мурад вже представ перед судом присяжних в Інгушетії лише по звинуваченню в зберіганні зброї. І присяжні його відпустили, адже в кавказьких республіках прості люди не бачать крамоли, якщо людина тримає під своїм ліжком гранатомет та вісім каністр з набоями для АКМ, як це було у випадку з Маргошвілі.

З тих пір пройшло кілька років. Маргошвілі спокійно жив у Грузії, його не займали. Чомусь ліквідація польового командира була організована якраз напередодні конфлікту в Південній Осетії.

Наш знайомий Анзор впевнений, що загострення ситуації в Абхазії, конфлікт в Осетії та попереджений теракт в Панкісії - все це ланки одного ланцюга, ім’я якому агресія проти Грузії.

Чеченці пропонували Саакашвілі свою охорону

Анзор розповів, що з Чечні з початку літа надходила інформація, що Росія готується до ескалації конфлікту у серпні. Причому підготовка йшла як і в Абхазії, так і Південній Осетії. «В обох республіках почалися неподобства на кордонах, а в Осетії ще й обстріли з важкої артилерії внутрішніх грузинських анклавів, з яких місцевим жителям просто дітися було нікуди. Росія провокувала війну як в Абхазії, так і в Південній Осетії. Було байдуже, в якому з напрямків не витримають нерви у Міхо Саакашвілі», - розповідає Анзор.

Хто володіє інформацією, той володіє світом. У кожного чеченця у дворі по чотири антени

«Війна була неминуча. Ми постійно передавали цю інформацію до грузинських спецслужб. А також пропонували Саакашвілі охорону з чеченців», - розповідає наш новий знайомий.

За словами Анзора, відомості про підготовку Росією війни надходили до Панкісії з Чечні від бойовиків, що пішли найманцями до росіян. «Це були люди Ямадаєва, їм було байдуже, за кого воювати, аби платили гроші. За грузинську операцію кожному заплатили по 4 тисячі доларів», - розповідає Анзор. Хоча використали чеченців теж по повній програмі, кидали в саме пекло. «У нас є інформація, що 30 чоловік в Чечні поховали», - каже Анзор. Також, за словами нашого знайомого, його земляки не гребували і пограбунком мирних жителів, мовляв, ця війна була для них суто комерційним проектом. Хоча в дечому і прислужилися грузинам. Наприклад, дали прохід для грузинських біженців з внутрішніх анклавів в Південній Осетії, коли їх села накривали перехресним вогнем. «Ямодаєвці дали можливість відійти і грузинським військовим з цих сіл, вони їх завчасно попередили: «Все рвите отсюда, иначе от вас ничего не останется», - розповідає Анзор. Він навіть чув історію про те, що чеченці видали грузинським військовим російську форму, щоб ті змогли втекти з зони, занятої російськими солдатами і осетинськими ополченцями.

Питання, хто першим почав війну, для Анзора не стоїть. Від своїх земляків він знає, що вона була почата ще до штурму Цхінвалі, адже, ще до того, як грузинські війська ввійшли в Південну Осетію, російська 58-армія перетнула кордони Грузії. «Та й Цхінвалі бомбили не грузини, це килимові бомбардування росіян, якими викурювала з міста грузинських військових», - переконаний наш співрозмовник.

До речі, своїх земляків, які воювали на стороні росіян, він не осуджує, мовляв, чеченцям не легко. В умовах, в яких живе його народ, кожен влаштовується як може. Однак ставиться до них презирливо: «На стороні Росії воювали лише найманці». За його словами, усі «правильні» чеченці повинні були підтримати іншу сторону.

Він розповів, щойно розпочалася війна, чеченці Панкіської ущелини звернулися до імама і скоро отримали відповідь, що війна проти російських та осетинських військ є священною війною - Джихадом.

Тоді в Панкісії почали збиратися добровольці. «Джихад пробачає багато гріхів, єдине чого він не пробачає, це боргів. Я будую хату, мені потрібні гроші, я набрався замовлень з передоплатою, - каже Анзор. - Отож, дві доби без відпочинку клепав меблі, щоб з чистою душею піти на війну». Анзор говорив про свій вибір абсолютно буденно. На наше зауваження він лише розсміявся: « Це раніше був якийсь страх. А тепер байдуже. Для мене, на війну як на роботу».

(Тепер стало абсолютно ясно, куди це він так часто перебирався через засніжені гори).

Нова зміна

Анзор розповів, що в перших боях в Південній Осетії чеченці не брали участі, бо в Грузії існувала негласна заборона брати чеченців в армію або в поліцію. Хоча чеченці цьому дивуються, мовляв, ми були би кращими інструкторами для молодої грузинської армії, ніж американські специ.

«Лише троє наших брали участь в боях, вони потрапили в армію по програмі резервістів. Коли стало гаряче і резервісти побігли першими, наші не стали відступати, примкнули до регулярних військ», - розповів Анзор. Всі троє, хоча і пройшли через запеклі бої – живі. Одному прострелили легеню, але він сам виповз до своїх і тепер у лікарні в Тбілісі.

«Зате, коли російські війська зайняли Горі, до нас в Дуїсі приїхало три машини з керівництвом грузинських спецслужб зі словами: «Рятуйте!». В перший день зібралося 20 наших хлопців, у другий день 20, і в третій 200 добровольців. Але скоро Саакашвілі оголосив мир, і наших ополченців розпустили», - розповідає Анзор.

Він дивиться на свої руки і посміхається: «Мені через цей цирк - воюємо, невоюємо - довелося два рази в маслі копатися». Анзор бачить наше непорозуміння: «Ну викопував і закопував». Ми згадуємо анекдот про троянди і сміємося. Смішно і Анзору.

А нам смішно ще дужче, бо спочатку ми прийняли Анзора за такого собі пацифіста. А він виявився кріпким горішком.

«Ми пропонували грузинам звільнити Горі, - продовжує Анзор, - було дві умови: перша, головна, - ми робимо рейд без грузинів, друга - вони забезпечують тил».

Грузини задумалися, але за кілька днів, за словами Анзора, пропозиція була відкинута.

Все, що купили в Україні, вже в Абхазії

На перший погляд, досить дивно, чому грузини, розбудовуючи свою армію, не запросили чеченців – справжніх спеців у війні з російською армією. Відповідей на це запитання може бути кілька.

Перша, співпрацювати з чеченцями – черговий привід позлити Росію. Друга, історично так склалося, що грузини не дуже довіряють чеченцям, як і чеченці грузинам. Адже в першому абхазькому конфлікті проти Грузії воювали загони відомих чеченських польових командирів Гелаєва та Басаєва.

Чеченський командир Гелаєв

Хоча в 2001 році все змінилося - Гелаєв вже на замовлення грузинської влади здійснив рейд в Абхазію.

Анзор розповідає, що наступ був досить вдалим – з гірського кряжу бойовики вже бачили Сухумі, коли їх підставили грузини, що забезпечували тил. «Замість грузинських вертольотів з провізією, на обумовлене місце прилетіли вертольоти з російськими солдатами», - розповідає Анзор. Він говорить, що таким чином Шеварднадзе вирішив зробити подарунок Путіну, напередодні однієї важливої для Грузії зустрічі.

Анзор стверджує, що якби грузини співпрацювали з чеченцями, то не зазнали б тієї поразки, якою стала для них війна в Південній Осетії. Він, наприклад, впевнений, що чеченський загін зміг би підірвати Рокський тунель. «Без знищення тунелю, через який проходить єдина дорога, що сполучає Південну Осетію з Північною, не було жодного сенсу вв’язуватися в конфлікт. Адже іншого способу взяти контроль над Південною Осетією немає. А так все скидається на те, що Міхо просто заманили в мишоловку», - каже Анзор.

Анзор вважає, що армія не була достатньо підготовлена до війни – солдатів не навчили користуватися «Стрілами» (переносні ракетно-зенітні комплекси). Адже коли в небо піднялася російська авіація, лише такі навики могли врятувати грузинську армію. «Один грузинський солдат зі «Стрілою» сам підбив два літаки та вертоліт. Інші просто кидали свої «Стріли» й тікали», - каже Анзор. Також він стверджує, що у грузинів було занадто мало гранатометників, щоб зупиняти бронетехніку. Наш знайомий розповів, що гранатомет був основною зброєю чеченських партизан. Мовляв, на загін з 25 чоловік аж 16 були гранатометники, інші – снайпери й кулеметники. Таке співвідношення озброєння дозволяло робити вдалі засади на бронетанкові колони, зазнаючи мінімальних втрат.

УНСО в Грузії, 1997 рік

Але найжахливіше, за словами Анзора, це була психологічна підготовка грузинських вояків.

Анзор розповідає, що грузинська армія добре наступала, добре відбила першу контратаку росіян, а потім надійшов наказ відступати, це в низах прозвучало як «кидайте все та тікайте». «Знімали форму, голими тікали, - сміється Анзор, - кидали все, техніку, зброю, снаряди. Все, що грузини купили в України, росіяни захопили та перегнали в Абхазію».

Хоча таку паніку грузинської армії Анзор вважає природною. «Вони ж раніше ніде не воювали. Це ми, чеченці, пройшли справжню школу. Коли довго воюєш, страх поступово проходить сам по собі, в голові наче прописується: росіяни розтяпи, їм не попасти», - ділиться своїми враженнями Анзор.

Анзор розповів, як танки розстрілювали його будинок (здається, в Урус-Мартані) під час другої чеченської. Будинок був великий, кам’яний, а Анзор ще й заклав вікна цеглою, залишивши лише вузькі бійниці. Хата стала виглядати як фортеця. «Коли російські танки підішли до околиць, то зразу запримітили цю "фортецю" і давай стріляти. А ми з друзями стоїмо у дворі і сміємось після кожного «бух», бо у них то недольот, то перельот. Аж тут зовсім поряд засвистіло, ми всі - геп на землю». Але даремно, снаряд теж пішов мимо. Ми знову сміятися. Так веселитися під час обстрілу можуть лише люди, які впевнені, що росіяни, ну, просто не можуть попасти», - розповідає про себе Анзор. Він додає, що так і не попали, а дружина його потім сварила, що через його «бійниці» танки всіх сусідів рознесли.

Так весело розповідати про зруйнування власного села можуть лише чеченці!

Розстріляний голос Інгушетії

А тепер про сумне. Перебуваючи в Панкійській ущелені, ми дізналися про загадкове вбивство в сусідній республіці Інгушетії власника опозиційного сайту «Інгушетія.ру» Магомета Евлоєва, яке, очевидно, пов’язане з останніми подіями на Кавказі. Бо всі конфлікти на Кавказі зусиллями Росії зав’язані в єдиний вузол. Як смикнеш за один кінець мотузочки - потягнеться протилежний, так і збройний конфлікт в одній республіці тягне за собою смерть журналіста в другій республіці та теракти в третій.

Тбілісі. Листівки на паркані

В Дуїсі про смерть Елоєва знали набагато раніше, ніж інформація потрапила в пресу.

Смерть Евлоєва була схожа на загибель Гії Гонгадзе. Обставини її дуже дивні – Магомета було вбито представниками МВС, коли його везли на допит в Назрань в якості свідка щодо одної кримінальної справи. Постріл з табельної зброї одного з конвоїрів «випадково потрапив Евлоєву в голову».

Вбивство власника сайту, від якого були не в захваті ні Кремлівські господарі, ні місцеві інгушські маріонетки, очевидно, була таким самим «подарунком» опозиційно налаштованим інгушам, як замах на польового командира чеченцям в Панкісії. Мовляв, щоб різні бунтівні елементи не висували голову, поки російські війська зав’язли в Південній Осетії. Одразу після вбивства Евлоєва в Інгушетії, де вже зазвучали голоси, що президенту Медвєдєву треба визнати не лише незалежність Абхазії та Південної Осетії, а і інших кавказьких республік, були посилені заходи безпеки.

Тбілісі. Пам’ятник Шевченку

До речі, інгуші мають великі претензії до нинішніх «героїв дня» осетин за етнічні чистки 1992 року. І хоча тодішній конфлікт був досить давно, він без сумніву пов'язаний як з наступними чеченськими війнами, так і з нинішньою війною в Південній Осетії.

Йдеться про осетино-інгушський конфлікт в Пригородному районі, який знаходиться між столицею Північної Осетії Владикавказом та столицею Інгушетії Назранню. Суть конфлікту наступна: в Пригородному районі жили як осетини, так і інгуші. Однак потім він став моноетнічним. Це сталося після того, як звідти втекло все інгушське населення, близько 25 тисяч осіб, а тих, хто не встиг, - просто зарізали.

Схожість конфліктів 1992 в Пригородному районі та 2008 в Південній Осетії не лише в тому, що учасниками конфлікту і там, і там були осетини. А передовсім в тому, що і тоді, і нині осетинів озброїла і підтримала Москва. Друге, тоді теж говорили, що першими почали інгуші. Хоча інгушські повстанці були лише погано озброєним натовпом, який перейшов до рішучих дій через кричущу несправедливість органів влади в Пригородному районі. Наприклад, не був покараний осетинський танкіст, що задавив дівчинку-інгушку.

Наслідки тодішнього «принуждєния к міру» відчувалися ціле десятиліття, коли через взаємну ненависть з обох боків пропадали люди, яких вже ніхто ніколи не знаходив. Рахунок ішов на сотні. Навіть в 2000 році, коли там був кореспондент «Обозу», таксисти з Владикавказу навідріз відмовлялися їздити в Назрань, мовляв, авто заберуть, а нас заріжуть . До сих пір пам’ятаю, як страшно було проходити міжкордоння пішки. Казбек на горизонті, мертва тиша, і постійне відчуття, що ти на мушці. Тоді з часу конфлікту пройшло аж 8 років.

Зараз пройшло ще 8 років. В Інтернеті можна прочитати, що прикордоння нарешті стало більш мирним. І Слава Богу! Однак керівництво Північної Осетії по сей день знаходиться в заручниках кремлівської влади. Адже, як тільки Північна Осетія перестає бути форпостом Росії на Кавказі, питання Пригородного району та повернення туди інгушів зразу постане на порядку денному.

До речі, Москва відверто підтримувала осетинів у конфлікті за Пригородний район зовсім не за гарні очі. Багато експертів в Росії - тих, ще вільніших часів, - схилялися до думки, що це було провокування Джохара Дудаєва. Адже Чечня вже тоді демонструвала підозрілу самостійність. Проте виманити ще неготового Дудаєва на передчасну війну не вдалося. Навіть коли російські танки проїхали всю Інгушетію та наче випадково пересікли умовний кордон Чечні (тоді була єдина Чечено-Інгушська республіка), Дудаєв промовчав. Він дав собі ще два роки на підготовку.

Цікаво, якщо тоді Москва використовувала осетинів проти інгушів, щоб спровокувати Чечню, то кого Кремль провокує нині, використовуючи тих же осетинів проти грузин. Адже очевидно, що Грузія далеко не остання ланка цього ланцюга. Які ж все-таки стратегічні цілі Кремля в грузинському конфлікті? Хоча, здається, буде краще, якщо ми про це ніколи не дізнаємось.

Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008
Грузинський щоденник. Чеченці пропонували звільнити Горі, 15 сентября 2008