БлогиМир

/Новости политики

Фатальне яйце Черновецького

У понеділок Ірена Кільчицька анонсувала прес-конференцію мера, однак згодом її було перенесено на середу. Кільчицька пояснила, що у мера закрита черепно-мозкова травма, й він знаходиться на лікарняному.

"Обозреватель" вирішив знайти Леоніда Черновецького, щоб з'ясувати, який стан його здоров'я.

Боксер-пацифіст

Перше вдалося здійснити зовсім неважко. Черновецький виявився дома, в будинку, в якому останні роки він проживає на дамбі в Конча-Заспі. Про це повідомив його охоронець, а також про це опосередковано свідчили два мерседеси мера, припарковані у дворі.

А от побачити Черновецького виявилось неможливим. Охоронець заявив, що мер нікого не приймає, тим паче пресу.

Причини такого усамітнення Леоніда Черновецького незрозумілі. Невже як колишній боксер (кажуть, Черновецький займався боксом в молодості) він соромиться синця? Звичайно, пропустити удар в обличчя від дилетанта - це неприємно. Якщо причини такі, то чому тоді його права рука - секретар Київради Олесь Довгий - демонстрував журналістам фото побитого Черновецького?

Це фото бачив й кореспондент "Обозревателя". Воно справді вражало. Вся нижня ліва сторона обличчя Черновецького була аж занадто рум'яна, й на цьому протиприродному рум'янці виступали багрові смуги. Цікаво, який удар міг залишити такі сліди. Таке відчуття, що Луценко вдарив не кулаком, а це був шаленої сили ляпас.

Однак учасники того засідання в РНБО, де відбулася бійка, не поспішають коментувати, що там таки сталося, в той час коли учасники сутички та їх близькі колеги розказують різні версії.

Ображатися та гніватися - у Луценка в крові

Хоча, звичайно, справа не в деталях. Справа в самому факті та в наслідках, які ця пригода матиме для двох політиків.

Колеги-симпатики Юрія Віталійовича демонстрували "Обозревателю" здивування: мовляв, не в стилі Луценка кидатися на когось з кулаками. Опоненти Юрія Віталійовича теж дивувалися, мовляв, він на це не здатний через розвинутий інстинкт самозбереження, іншими словами, боягузтво.

Хоча стосунки Луценка з журналістами демонструють, що теоретично Юрій Віталійович міг розгніватися й не стримати себе. Адже ображатися та гніватися - у Луценка в крові: декілька раз він зривався в образливих коментарях на адресу журналістів, хоча причиною його невдоволення були такі дрібниці, на які більшість політиків не звернула б уваги.

Тобто теоретично Луценко міг просто себе не стримати, тим паче Леонід Черновецький здатен зачепити за живе.

Діставати опонентів - Черновецький мастак

У програмі "Свобода слова" Черновецький пояснив, що на засіданні РНБО він звинуватив Луценка в тому, що той вимагав київської землі для міліції, а у випадку відмови пообіцяв посадити його сина.

Юрій Віталійович на це відповів, що не він звертався до Черновецького, а навпаки, мер просив його, Луценка, притримати прокуратуру Києва, щоб та не заарештовувала його сина перед виборами по підозрі в афері "Еліта-центр".

Ще одну версію "Обозревателю" розповів Олесь Довгий. За його словами, історія наступна: Олександр Омельченко звертався до Луценка, щоб посадити Черновецького на три дні під час виборів 2006 року, щоб у кандидата в мери впав рейтинг.

Як би там насправді не було, але за викладку "темної" історії давно минулих днів Черновецький відчув силу кулака Юрія Луценка. Так дістати можна було лише мішаниною страшної правди та відвертої брехні.

Треба сказати, діставати опонентів - Черновецький мастак. Це улюблений коник Леоніда Михайловича - розповідати, як його нинішні вороги в свій час ходили до нього й просили чи то грошей, чи то земельки. В принципі, такі звинувачення не є безпідставними.

Коли за часів Кучми Черновецький був у фракції "Нашої України", він підкормлював дуже багатьох опозиційних депутатів. Тоді ходили цілі легенди про щедрість власника банку "Правекс", мовляв, він єдиний з бізнесменів - не "жлоб".

Щодо подаруночків у вигляді землі… Не виключено, що ходять й просять усі. Київрада приймає багато земельних рішень, Черновецький їх підписує, й вашим, й нашим.

За прикладами далеко ходити не треба. В кінці минулого року Київрада прийняла рішення, а Черновецький його підписав:" про поновлення договору оренди земельної ділянки громадянці Вінській Людмилі Іванівні для обслуговування зелених насаджень та благоустрою території на вул. Нагірній, 27-а у Шевченківському районі (А 8381)”. Людмила Вінська - це дружина бютівського міністра Йосипа Вінського.

Певно, цього рішення не було б, якби хтось близький до дружини Вінського не ходив, не просив й не узгоджував питання, адже за цією адресою знаходиться зовсім не міська клумба, яку поле та поливає на радість киян пані Людмила. За цією адресою знаходиться житловий будиночок Вінського.

Отож, в договорі оренди мусить йтися про обслуговування прибудинкової території, а якщо там згадуються лише зелені насадження, виходить, що нинішній міністр транспорту будувався на київській землі, м’яко кажучи, не зовсім законно.

Таким чином, закиди Черновецького про те, що воюють з ним лише публічно, а непублічно ходять на поклон, сприймаються опонентами мера особливо болюче.

Тому атака Луценка справді могла бути природною реакцією. А вже опосередковано бійка стала справжньою рекламою Юрія Віталійовича, який давно не світився в чомусь веселенькому.

Таке побиття - це кінець!

Українці, зазвичай, - жаліслива нація, яка голосує за битих та ображених. Але щоб пожаліти нелюбого Льоню-Космоса, українцям треба було бачити в прямій трансляції весь жах насилля. Або принаймні знати, що політик пав жертвою багатократно більших сил супротивника.

Саме тому українці традиційно голосують за політиків, які постраждали від репресивної системи держави. Приклад цьому - Шкіль, Тимошенко та інші.

Зовсім інша справа, якщо політик був битий безславно. Як, наприклад, Янукович, що впав від яйця. Так і у випадку з Черновецьким. Громадськості важко зрозуміти, чому колишній боксер по-чоловічому не дав здачі й кільканадцять днів не показував носа на вулицю. Це кінець публічній кар’єрі Леоніда Михайловича!

Якби зараз були вибори мера Києва, побите яйце Черновецького зіграло б з ним такий же злий жарт, як яйце Януковича під час президентських виборів.

Тому не дивно, що зразу після інциденту з'явилися версії, що атака Луценка була продумана як піар-акція в світлі майбутніх мерських виборів, на яких так наполягає НУ-НС та БЮТ.

Хід коліном

Зокрема, на останньому засіданні Верховної Ради В’ячеслав Кириленко заявляв, що це питання найближчим часом буде винесене на розгляд Верховної Ради. В інформаційному полі вже давно циркулюють чутки, що Юрій Луценко має плани спробувати себе на посаді столичного мера. Мовляв, саме тому він взяв у список Самооборони Олександра Омельченка, як досвідченого у цих питаннях мужа.

Здається, крісло мера Києва нині для Луценка насправді цікавіше, ніж посада голови МВС. Адже гасло "бандитам - тюрми" зараз важко впроваджувати в життя, а ще важче на цьому піаритися через розмитість образу "бандитів".

Раніше все було просто й зрозуміло: можно було роз’їжджати на бетеері маєтком Рината Ахметова, можна було одягати наручники на Різака й демонструвати Колесникова в клітці. Тепер частина ворогів ходить в "друзях" до Секретаріату Президента, інша частина так само недосяжна, як і раніше, а всі трофейні самовари та рушниці закінчилися.

Ще одна перешкода на шляху реалізації Луценка як крутого міністра внутрішніх справ - це нинішнє керівництво Генпрокуратури.

Юрій Віталійович сподівався, що на цю посаду прийде його соратник Віктор Шемчук. Нині все свідчить про те, що такі плани неможливо реалізувати через різке погіршення стосунків між Луценком та Президентом, який не бажає посилювати Шемчуком вагомість свого колишнього фаворита.

Горщики розбиті вщент

Є кілька версій, звідки беруться витоки конфлікту Ющенко-Луценко. Згідно з однією, це сталося у виборчу ніч, коли Луценко без узгодження з Президентом пішов "на поклон" до Юлії Володимирівни. Луценко приніс Тимошенко троянди, цілував, обнімав, а в той час його шеф впертим мовчанням демонстрував особисту образу на перемогу БЮТ.

Другий варіант: ревнощі до рейтингового успіху Юрія Луценка замучили Президента ще в розпал виборчої кампанії. Дійшло навіть до того, що на деяких мітингах, де виступав Президент, Юрій Віталійович був відсутній.

В будь-якому разі Президент не зміг пробачити Луценку за те, що він зробив ставку на Юлію Володимирівну.

Експерти стверджують, що результати коаліціади виглядали б зовсім інакше, якби "Народна самооборона" не наполягала на прем’єрстві Тимошенко.

Разом з опалою Юрія Луценка мер Києва Леонід Черновецький неочікувано для себе здобув підтримку в обличчі Президента й членів його найближчої команди. Навіть частина фракції НУ-НС, серед якої особливою активністю відрізняється Анатолій Матвієнко, нині проти перевиборів мера.

Політика Віктора Ющенка в цьому питанні можна зрозуміти – у нього невеликий вибір між поганим і ще гіршим: або мером буде людина, неавторитетна для киян, або людина, для якої Ющенко - не авторитет.

Звичайно, публічно Віктор Андрійович не буде виявляти підтримку Черновецькому, але зробить все можливе, щоб затягнути перевибори.

До речі, тепер у Президента є на Юрія Луценка, який підбурює ці вибори, невеликий, але компромат. Микола Мельниченко розповів "Обозревателю", що зала засідання РНБОУ знаходиться під цілодобовим відеоспостереженням. Архів знаходиться в руках начальника охорони Віктора Ющенка, який підзвітний особисто Президенту. Отож, два до одного, що кіно про побиття Черновецького зараз знаходиться в руках Віктора Андрійовича.

Якщо на відео просто "обмін люб’язностями", то Луценку немає чого хвилюватися.

І якщо Луценко справді напав на Черновецького зі спини, якщо його дії виглядають зі сторони грубим та нещадним побиттям переляканого мера Києва, то це відео може зіграти злий жарт з рейтингом Луценка, незважаючи на те, яким би великим не був антирейтинг Черновецького й як би кияни не вважали, що їх мера треба частіше лупцювати.

В будь-якому разі скандал з бійкою в РНБО не закінчиться сьогоднішнім днем, а буде мати своє політичне продовження.

Не Луценко - перший, не він - останній

Хоча навряд чи по цьому інциденту буде відкрито кримінальну справу. Навряд чи Луценка буде відсторонено від виконання обов’язків міністра внутрішніх справ.

Навряд чи він буде підданий моральній деструкції. Адже він не перший й не він останній. Якщо б'ються в Верховній Раді, то чому не можна битися на засіданні РНБО. Опоненти акцентують, що це недопустимо для міністра внутрішніх справ, але абсолютно так само це недопустимо для міністра культури чи простого депутата Верховної Ради.

Побиття Луценком Черновецького так само аморальне, як побиття депутатом Черновецьким депутата Суркіса в 2003 році, чи як бійки між фракцією Черновецького та БЮТ у Київраді, чи як побиття сином Черновецького охоронців в Одеському нічному клубі "Ібіца".

Так що говорити, у кого краща мораль в цій ситуації, смішно. Моральністю тут й не пахне. Це лише чергова політична інтрига.

Р. S. У 2003 році, коли Черновецький у Верховній Раді підійшов до Суркіса й неочікувано вдарив його в обличчя, він пояснював свою реакцію нинішніми словами Луценка.

Мовляв, це було звичайним чоловічим з'ясуванням стосунків. "Я раніше пропонував йому поговорити по-чоловічому, але той втік з парламенту", - пояснив Черновецький, демонструючи журналістам забитий від удару палець.

Бажання дати по обличчю Суркісу з'явилося у Черновецького після групової бійки, коли член СДПУ(о) зумів двічі вдарити його по обличчю.

Як показує той випадок, Черновецький - страх який мстивий. Тремти, Юрію Віталійовичу…

Подпишись на Telegram-канал и посмотри, что будет дальше!

Блоги / мнения

ads pixel