Як живе справжня мама Вєрки Сердючки (ФОТО)

733
Як живе справжня мама Вєрки Сердючки (ФОТО)

Мати 33-річного артиста Андрія Данилка Світлана Волкова, 70 років, живе під Полтавою на хуторі Клименки. З Полтави сюди можна добратися від критого ринку за півгодини маршруткою, пише http://invivio.net///.

Один із пасажирів, чоловік років 60, розповідає, що добре знає матір Андрія Данилка.

— Раніше, коли тримала корову, брав у неї молоко, — каже.

Із півгодини веде нас стежкою через поле. Показує свиноферму, в якій 10 років тому працювала мама Данилка.

— Раніше мама Данилка жила в Полтаві, — розповідає сусід Світлани Іванівни дачник Степан Козуб, 71 рік. — Сюди щодня їздила на роботу, на ферму. Інколи з малим Андрієм ночувала на фермі. Її старша дочка Галя була вже заміжня, мала двох дітей. Галя, чоловік, діти та Світлана з Андрієм жили в Полтаві в одній кімнаті в комунальній квартирі. Потім Світлана заробила на цю хатину в Клименках. Вона глиняна, то Світлана обклала її цеглою.

Між садибами Козубів і Волкової — двометровий паркан із шиферу та 45 соток городу матері Андрія Данилка. Двір Світлани Іванівни охороняють шість собак. Два пси бігають, решта поприв’язувані.

На гавкіт виходить з воріт тендітна худорлява жінка у квітчастому фартуху. Виглядає дуже молодо.

— Мне Андрей сказал не разговаривать с журналистами, — заявляє. — Пишут потом всякое вранье.

Та з ”ГПУ” погоджується побесідувати. Хоч і попереджає, що зайнята по господарству. Сідаємо на лавку під ворітьми. Жінка кладе руки на фартух. Мешкає вона на вулиці Тараса Шевченка.

— Завдяки Андрюші тепер живемо на широку ногу, — усміхається. — Постійно дає мені гроші. І свою старшу сестру Галю забезпечує. Оплачує її полтавську квартиру. Донька не працює. Андрій допомагає вчити племінників.

Сусіди розповідають, що Данилко щодня дзвонить матері, буває — двічі на день. Тоді його голос у слухавці не такий, як по телевізору, а чоловічий і ніжний.

Мати каже, що Андрій кличе її переїжджати до Києва.

— Та столичне життя не для мене, — відмахується. — Тут у мене кури, гуси, кролі, троє свиней, коза, город, — рукою з нігтями, повними землі, показує на свій двір. — Та й графік Андрія мені зовсім незрозумілий. Два тижні тому їздила до нього. Каже: ”Іду на репетицію. Буду о дванадцятій”. Друга години ночі — його нема, третя — нема. Я ходжу по квартирі, як маятник, переживаю. Прийшов аж під ранок.

Питаю, чому вона тримає шість собак.

— Рік тому залізли злодії, — зітхає. — У хаті перевернули все догори дном. Я саме продала двох свиней за 2 тисячі гривень. Половину перевела в долари і заховала у книжку в шафу. Оті двісті доларів і забрали.

Розповідає, що син має в Києві три квартири. Одна з них на Хрещатику — зі спальнею, кабінетом, кухнею разом з їдальнею і гримеркою. У решті помешкань мати не була.

— З порожніми руками до нього не їду. Везу сумки з картоплею, м’ясо, — розповідає мати. — Андрій з порога замовляє мені борщ, вінегрет і смажену картоплю з яйцями. Я відразу — розпитувати: ”Покажи ту футболку за десять тисяч доларів, що купив у Андрія Шевченка. Я в газеті читала”. А він мені: ”Мамо, Шевченко мені її подарував”. Казали, що в нього золотий унітаз. Я зайшла в квартиру і відразу — в туалет. А там тільки кришка, пофарбована в позолочене.

Андрій Данилко — син Світлани Волкової від другого шлюбу, із шофером Михайлом Данилком. Батько Андрія помер у 45 років.

Сусіди відгукуються про Михайла добре. Кажуть, був хорошим батьком. Про першого чоловіка Світлани Іванівни — Волкова — згадують критично:

— З Михайлом не порівняти.

— Коли помер чоловік, я залишилася сама з двома дітьми, — згадує Світлана Іванівна.

Полтавську школу N27 Данилко закінчив із двома двійками — з фізики та хімії.

— Учився грати на піаніно й гітарі, але не пішло в руку, — згадує мати. — Дуже любив малювати ікони. Зображав розп’яття Христа й оздоблював його битими ялинковими іграшками. Цілі ночі над ними сидів, художню школу закінчив.

Дружив Андрій переважно з дівчатами. З сільськими хлопцями теж товаришував. Захищав від насмішок міських хлопців. Ті знущалися з їхньої селянської мови, з одягу. Але Андрій ніколи не бився.

Сусіди розповідають, що в Полтаві Андрій буває рідко. Востаннє приїздив до обласного центру з агітаційними концертами за Партію зелених перед парламентськими виборами 2006-го. У хаті, яку матір купила на хуторі, відтоді, як поїхав з Полтави, не був.

— Що йому тут робити? — міркує сусід Степан Козуб. — Галя каже, він і в Києві нечасто буває.

— Кілька років тому Андрій виступав у Полтаві, — згадує мати. — На сцену понакидали папірців, сміття. Режисери хотіли показати, що Полтава — брудне місто. Колишньому меру Анатолію Кукобі це не сподобалося.

Мати згадує про одного полтавського театрального діяча, який попервах допомагав Данилкові писати сценарії.

— Андрій довго ділився з ним гонорарами. Але вічно розплачуватися з тими, хто колись йому трохи допоміг, він теж не може.

— Данилко усього досяг завдяки важкій праці, — вважає сусідка Неля Козуб, 69 років. — Весь у матір. Виходимо надвір, а вона вже ні світ ні зоря рачкує на грядці. Подзвонить син, заговорить до неї сумним голосом, — одразу летить у Київ. Мій чоловік часто носить їй вирізки з газет про нього. Свєта читає і плаче, бо багато брешуть.

Світлана Волкова прив’язує собак і запрошує у двір. На дерев’яному штахетнику сушаться трилітрові банки. Ворота на подвір’ї обплетені диким виноградом.

Господиня показує щойно збудовану літню кухню. Біля неї на грядках росте якась зелень. Пропонує напитися з колодязя води. У хаті водогону нема. Ще рік тому не було й криниці — воду Світлана Іванівна брала в сусідів.

Питаємо, чи не хотіла поїхати із сином до Гельсінкі на ”Євробачення”.

— Та ну шо ви? — відмахується жінка. — Чого б я туди їхала? На кого я хазяйство лишу? Андрійко й так знає, що я щодня молю за нього Господа перед сном.

1937 — народилася Світлана Іванівна. Працювала на Полтавському заводі газорозрядних ламп, вийшла на пенсію в 45 років через шкідливі умови роботи; працювала свинаркою у селі Калашники під Полтавою 1973, 2 жовтня — народився син Андрій

1987 — купила хату на хуторі Клименки під Полтавою 1989 — Андрій уперше з’явився в образі Вєрки Сердючки на КВК у Полтаві, сценічне ім’я запозичив в однокласниці Ані Сердюк 1990 — однокласники скинулися Андрієві на сорочку й білі кросівки на випускний вечір 1990 — не вступив до музучилища; у ПТУ вчився на касира-продавця 1992 — на огляді училищ Полтави представив мініатюри ”Провідниця” і ”Їдальня” 2003 — збірник пісень Вєрки Сердючки ”Ха-ра-шо” отримав титул ”діамантовий” 2006 — мама Андрія побудувала літню кухню, вирила колодязь 2007, 12 травня — Андрій виступить у фіналі ”Євробачення” у Гельсінкі, Фінляндія Старша сестра Андрія Галина виховує двох дітей, живе в Полтаві

Як живе справжня мама Вєрки Сердючки (ФОТО)