Видео дня
Сьогодні виповнилось 136 років з дня народження Стефаника
Стефа́ник Васи́ль Семе́нович (14 травня 1871, с. Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — †7 грудня 1936) - відомий український письменник, талановитий майстер експресіоністичної новели.
Побут українського села став тим матеріалом, на якому Стефаник змальовував людську психіку у межових аспектах.
Для Стефаника головним були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя. Найкраще в тодішній критиці зрозумів це І. Франко, коли писав: «Та хіба ж Стефаник малює саму нужду селянську? .. Ні, ті трагедії й драми, які малює Стефаник , мають не багато спільного з економічною нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача».
Сила співпереживання автора визначала експресіоністичний стиль творів Стефаника. На початку 1910-их pp. появився і цей термін і геть пізніше сам експресіонізм набув поширення в європейській літературі.
Особливості стилю Стефаника походять також з його негативного наставлення до літературних штучностєй, композиційних штампів, клішованих мотивацій і взагалі штучної будови сюжету та його облітературення.
Звідси цілком новий в укр. літературі жанр малої новели, вільний від народницької ідеалізації села, характеристичний зведенням до мінімуму описовости («образ без рамки», за словами самого Стефаника), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діалогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, перебільшуванням, тощо.
Тим самим негативним ставленням до «літератури» пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» віддавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсності, які неможливо було б віддати літературною мовою.
Популярність Стефаника непослабно триває й досі. Він мав великий вплив на творчість багатьох українських письменників. Особливо помітний цей вплив на творчості Ю. Яновського, О. Довженка, пізніше Я. Ступака, почасти Є. Гуцала, В. Шевчука, Ю. Мушкетика й ін.
Розуміючи великі заслуги Стефаника, його новаторські здобутки, совєтський уряд призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтеліґенції. У висліді чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають зфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 тт., 1949 — 54), представляючи як прихильника совєтського ладу.
Новелла "Новина" вражає своєю простотою і абсурдністю. Розповідає вона про те, як батько топив своїх дітей: