Чи мусить Ющенко піти у відставку?

фото пресс-служба Президента Украины"Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина". Це стаття 102 Конституції, ніким ще не скасована, жодною постановою Верховної Ради не відмінена і в Луганському райсуді не оскаржена. Отже, вона чинна і вона окреслює обов‘язки президента Віктора Ющенка перед громадянами і права, які він має стосовно інших державних структур.

А якщо це так, то президент Ющенко Віктор Андрійович цю засадничу статтю вперто намагається не виконувати і за це заслуговує відсторонення з посади.

І ось чому.

25 квітня глава держави підписав указ №355/2007 про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і дострокові парламентські вибори. Цим указом скасований його попередній указ, присвячений тому ж самому, внесена кореляція у мотивацію розпуску й визначний новий термін виборів (оскільки, як передбачалося раніше, 27 травня вибори провести фізично неможливо внаслідок саботажу з боку уряду і розпущеного парламенту). 26 квітня вранці указ опублікований в "Офіційному віснику Президента України". Отже, він набрав силу. Але вмикаю я радіоточку (Національне радіо, між іншим, яке мусить подавати іншим зразок дотримання законності) – і чую в прямому ефірі трансляцію начебто сесії двічі розпущеної Верховної Ради. Про те, що говорили з трибуни депутати і який стан їхньої свідомості засвідчують ухвалені постанови трохи згодом, а зараз запитання: а чи відсторонений від виконання обов‘язків керівник Національної радіокомпанії Віктор Набруско? Чи порушена проти нього кримінальна справа за невиконання указу глави держави щодо розпуску Верховної Ради? Адже за указом припинені повноваження парламенту, то чому Національне радіо за кошти платників податків має транслювати приватне зібрання нардепів на всю країну, ще й надавати прямий ефір для виголошення дуже сумнівних під оглядом законності та психічного здоров‘я ораторів заяв?

фото пресс-служба Президента Украины

Тепер про зміст того, що довелося почути в ефірі. Зібрання депутатів Верховної Ради на всю країну заявило, що воно не збирається виконувати указ президента (тобто посадовця, котрий, за Конституцією, виступає від імені Української держави). Це зібрання так само всупереч Основному Закону перебрало на себе функції інституцій судової влади, включно із Конституційним Судом, заявивши у своїй наче-"постанові" Ради №3495, зокрема:

а) про "відсутність законних підстав для дострокового припинення повноважень та проведення позачергових виборів";

б) про те, що "вважати Указ Президента України 26 квітня 2007 року № 355/2007... таким, що виданий за відсутності законних підстав";

в) про заборону Кабміну фінансувати позачергові вибори;

г) про таку ж заборону Нацбанку.

У "заяві" від 26 квітня депутатська більшість від імені Верховної Ради:

а) звинуватила главу держави в тому, що він видав свій указ, "в черговий раз порушивши Конституцію України";

б) вжила формулювання "фактично і цей Указ прийнято з порушенням тих самих конституційних приписів, що й попередній, а посилання на пункт 1 частини другої статті 90 КУ в обґрунтування його видання є надуманим", тобто знов-таки взяла на себе місію тлумачення Конституції та законів;

в) публічно звинуватила главу держави "у зловживання своїми повноваженнями щодо судової влади";

г) заявила про свій намір у ближчому майбутньому ухвалити "системні зміни до Конституції України".

Як бачимо, йдеться про спробу УЗУРПАЦІЇ всієї повноти влади в державі від імені групи депутатів Верховної Ради, яка неконституційними засобами прагне напряму керувати виконавчою владою та Нацбанком і виконувати місію суду. Тим часом Конституційний Суд, як відомо, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні і тим самим "вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України" (ст.147 Конституції). Не кажучи вже про те, що організація і діяльність органів виконавчої влади та організація і порядок проведення виборів визначаються ВИКЛЮЧНО законами, а не постановами Верховної Ради (ст.92), навіть і не розпущеної. До речі, так само, як і "організація і порядок діяльності Верховної Ради України", де основним документом є регламент – усупереч Конституції ухвалений не законом, а також постановою.

фото ОБОЗ

Що ж ми маємо? А те, що Верховна Рада 5-го скликання де-юре і де-факто не тільки 26 квітня, а й усій своїй попередній діяльності спробувала було поставити себе над законом і над Конституцією, що – під оглядом інтересів громадян, гарантом прав і свобод котрих виступає президент – тотожне перебуванню ПОЗА ЗАКОНОМ.

Чому ж президент України не поставив край таким діям Верховної Ради значно раніше?

Чому він так довго нехтував своїми правами та обов‘язками?

Власне, це нехтування визнає і сам Ющенко: "11 липня 2006 року на пленарному засіданні Верховної Ради України було оголошено про формування коаліції депутатських фракцій, до складу якої були включені народні депутати України, які не входили до депутатських фракцій, що сформували цю коаліцію. У березні 2007 року така практика набула масштабного характеру. Тим самим виникли передумови реалізації права Президента України достроково припинити повноваження Верховної Ради України на підставі пункту 1 частини другої статті 90 Конституції України у зв‘язку з тим, що коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України була сформована не відповідно до статті 83 Конституції України", - говориться в президентському указі. Якщо так, то чому ж Верховна Рада 5-го скликання не була розпущена ще влітку 2006 року, адже суперечність із нормами права у процесі формуванні владної коаліції (а відтак й уряду) виявила себе вже тоді?

Але з цим питанням можна буде розібратися потім, після того, як буде виконаний повною мірою указ глави держави №355/2007. А виконаний він має бути за допомогою всієї СИЛИ закону. Бо ж, як на мене, просто небезпечно під оглядом психічної неадекватності залишати законодавчу владу в руках персонажів, котрі (цитую за офіційним веб-сайтом Верховної Ради, з одного боку, констатують, що "такими діями Президент України по суті поглибив існуючий політичний конфлікт, унеможлививши прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності його Указу від 2 квітня цього року" (ще до рішення Суду, таким чином, вирішивши, що саме цей Суд скаже!!!) – і з іншого боку, звинувачують главу держави у втручанні у судові справи, свідченням чого, мовляв, стало поновлення Шевченківським райсудом Святослава Піскуна на посаді Генпрокурора. А як оцінити наполегливе прагнення спікера Олександра Мороза, за найактивнішої участі котрого були ухвалені Конституції 1996 року та її видозміна 2004 року втретє порадувати українських громадян "системними змінами до Конституції України, спрямованими на збалансування діяльності всіх гілок влад"? Здається, у підручниках із психіатрії є чимало описань подібних нав‘язливих бажань, чи не так?

Отже, СИЛА ЗАКОНУ. Та чи є у нього така сила?

Нам розповідають баєчки про співробітників СБУ, котрі, мовляв, намагалися щось там чи то добути у нотаріуса Сюзанни Станік, чи то повістку вручити, через паркан кудись лазили, в результаті нічого не змогли зробити... То невже ж в СБУ, утримуваній на гроші платників податків, тобто українських громадян, геть відсутні фахівці, здатні зробити елементарні речі? І навіщо тоді така служба? І чи не несе відповідальності за її навряд чи дієздатний стан – в першу чергу – президент України як Верховний Головнокомандувач?

І хіба не при мовчазній співучасті президента з МВС за останні півроку вичищали більш-менш чесних та професійних офіцерів, результатом чого, зокрема, є чи то п‘ять, чи то сім підпалів та пожеж на речовому ринку біля метро "Шулявська" у Києві та зростання у столиці злочинності у квітні 2007, у порівнянні з квітнем 2006 року, майже вдвічі? Як тут наші права і свободи гарантуються, коли український стольний град перетворюється на Чикаго 1930-х чи на Макієвку 1990-х?

Про крадіжку "Луганськтепловозу" у держави і про планове знищення експортного потенціалу вітчизняного зернового виробництва я вже мовчу...

Отож: якщо депутати Верховної Ради України та міністри свідомо прагнуть нехтувати Конституцією, то їхній вибір. За який вони мусять нести повну відповідальність. А глава держави відповідає за те, щоб Конституція виконувалася, і для цього він мусить уповні задіяти силу закону. Ще раз повторю: силу, а не паперову карусель. Зрештою, посада президента для того й створена, щоб ефективно діяти у кризовій ситуації від імені держави і згідно із нормами права.

фото ОБОЗ

А коли Віктор Андрійович Ющенко не хоче чи не може у силу тих чи інших причин так діяти – він мусить негайно подати у відставку. Тоді, у зв‘язку з відсутністю легітимних органів влади, вступить у дію стаття 5 Конституції, в якій, зокрема, сказано, що "народ здійснює владу безпосередньо". А оскільки "ніхто не може узурпувати державну владу" (там само), то питання недоторканності і недоторканості депутатів Верховної Ради у такій ситуації розв‘яжеться само собою, як і чинності всіх тих незчисленних постанов, які вони за останній час понаприймали, чи не так?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників