Політична смерть Мороза

З часів фізичної смерті Сталіна (його політична смерть прийшла значно пізніше) жодна політична чи фізична смерть політика в Україні не проходила з такими муками для країни, з таким виверженням суспільної енергії, з таким шаленим супротивом природному ходу історії, як проводи в політичне небуття О.О.Мороза.

Не слід зв’язувати помаранчеву революцію з політичною смертю Кучми. Кучма, як політик, був у комі з часів касетного скандалу 2001-2002 року, і саме Мороз приклав до цього свою руку. Восени 2004 року на майданах країна намагалась поховати не Кучму, як політика, а кучмізм, як явище. Але у Кучми в країні залишилось занадто багато політичних «дітей», як офіційних, так і ні. Недаремно уряд Януковича своїм рішенням поновив пільги політичному «батькові», майже всі члени цього уряду – політичні діти Кучми.

Феномен Мороза в українській політиці ще підлягає вивченню: як вдалося політику, який ніколи не мав більше 10% підтримки населення, понад 10 років бути чи не найвпливовішим політиком в країні. За рівнем свого впливу на політику в своїй країні, Мороза можна порівняти хіба що з одіозним кардиналом Рішельє, тому що обидва, не маючи змоги займати найвищу політичну посаду де-юре, де-факто мали величезний вплив на перебіг політичних процесів в країні. Також в долі обох політиків фатальну роль зіграв жіночий фактор (принаймні, у випадку з Рішельє так стверджував Дюма).

Все своє політичне життя Мороз прагнув до найвищої політичної посади в країні, а коли нарешті зрозумів, що вона для нього недосяжна, своєю політичною реформою практично знищив таку посаду.

Відчайдушно прагнувши влади, Мороз завжди приймав стратегічно програшні для досягнення цієї мети рішення: після заборони Компартії в 1991 році створив Соціалістичну партію, маючи на меті сконсолідувати на собі лівий електорат. Але відроджена Компартія перетягнула назад свій електорат, значно звузивши для партії Мороза поле для політичного маневру, тому що правий політичний фланг був вже зайнятий Рухом.

Від виборів до виборів, балансуючи на межі політичного виживання, Мороз вимушений був стати неперевершеним гросмейстером на полі політичних інтриг та підкилимних домовленостей, щоб залишатись впливовим гравцем на політичному Олімпі, зберігаючи при цьому ще й репутацію «совісті нації».

Наступною політичною помилкою Мороза був ініційований ним «касетний скандал». Хоча своєї мети він так і не досяг, зате змусив Кучму для збалансування політичних сил на фоні значної втрати своєї влади вивести на політичне поле Януковича та його політичний клан. З того часу Янукович та очолена ним Партія регіонів практично повністю перетягнула на себе червоний та рожевий електорат сходу й півдня України, зробивши тим самим комуністів та соціалістів партією пенсіонерів України.

Національно-демократичний електорат зрештою консолідував Віктор Ющенко, який втратив посаду прем’єр-міністра в результаті того ж касетного скандалу. Олександр Мороз мав ще можливість консолідувати своєю політичною силою лівий та ліво-центристський національно-демократичний електорат, на електоральному полі якого намагались грати в той час ще й СДПУ(о) Медведчука, політичні проекти Литвина та «Батьківщина» Тимошенко. Але в той час, коли Мороз захопився разом з одіозним Медведчуком ідеєю проведення політичної реформи, розглядаючи її як шанс для отримання жаданої політичної влади без вагомої електоральної підтримки, Тимошенко вдало використала свій шанс знайти своє стабільне місце на політичному полі, зайнявши нішу лівоцентристських національно-демократичних сил.

В результаті після виборів у парламент 2006 року Мороз, отримавши 5,69% голосів виборців, став перед вибором бути третім чи другим партнером у владній коаліції, вирішив на краще пристати на пропозицію Партії регіонів, чим за даними соціології втратив не тільки половину свого електорату, а й харизматичних та енергійних однопартійців Луценка й Вінського.

Були чи не були 300 мільйонів міфічних срібняків, але посада спікера ВР, а також «хлібні» місця для своїх соратників у вигляді Фонду Держмайна, Мінтрансу та Енергоатому варті того. Але на додаток Мороз назавжди отримав клеймо «зрада» та посів гідне місце серед видатних зрадників в історії України.

В результаті такого політичного «маневру» Мороза під сумнів ставиться легітимність чинної коаліції, оскільки зміною політичної орієнтації верхівки СПУ був спотворений політичний вибір суспільства.

Зараз вже очевидно, що ця Верховна Рада нежиттєздатна за будь-яких обставин. Дострокові політичні вибори означають політичну смерть СПУ та її лідера. Мороз має шанс пройти до наступної ВР, але тільки в складі списку Партії регіонів чи об’єднавшись з комуністами. І те, і інше позбавляють Мороза та СПУ політичної самостійності. Мабуть, назавжди.

Не завжди перемога у битві означає перемогу у війні. Чим далі розвиватиметься політична криза, тим далі розходитимуться стратегічні інтереси Януковича й Мороза. Зрештою, як тільки стане ясно, що не в інтересах Партії регіонів продовжувати протистояння, буде поставлено крапку на полі поточних політичних компромісів між Януковичем та Ющенком. Мороз залишиться наодинці зі своєю нечисленною політичною армією.

Невирішення кризи по суті сьогодні просто відкладе її на осінь. Якщо зараз можна передбачити результат компромісу між основними політичними силами в Україні, то восени все прийдеться починати спочатку, а результати нової політичної кризи можуть бути набагато неприємнішими для країни та її істеблішменту. Зрештою, це не варто того, щоб продовжити ще на півроку політичну агонію Сан Санича.

Ще Кучма у своїй книзі «Своїм шляхом. Роздуми про економічні реформи в Україні» писав про Мороза: «Він ніколи не був у становищі людини, яка є останньою інстанцією. Йому ніколи не доводилося ухвалювати рішень, які безпосередньо впливають на хід справ, на долі людей, на відносини в суспільстві…». Наразі очевидно, що не судилося.

Місце на лаві політичних пенсіонерів поряд з Кравчуком та Кучмою вже чекає на Мороза. Очевидно, що без Мороза політичне небо над Україною стане трохи чистішим. Він став одним із тих, через кого політику в Україні називають брудною справою.