Альтернатива "Аншлагу": здоровий сміх від народних казок

Моє знайомство з казками Сашка Власюка відбулося через гурт "Вій". Якось я вирвалася на виступ своїх улюбленців і була приємно здивована тим, що один з учасників гурту періодично розповідає казки. Так я долучилася до творчості казкара Сашка Власюка.

Іноді казкар запозичує сюжети зі снів, але це не традиція. «Мені не відомо, звідки беруться сюжети, – каже Олександр. – На замовлення не можу писати. Якось замовили казку про трипільську культуру – я три роки мучив її, але так і не написав». Власюк видав три диски зі своїми казками. У процесі запису він одночасно і режисер, і продюсер, і сценарист. Не використовує лірник електроніки – вирішив, що буде лише щира правда.

Цього року казки Олександра Власюка мають вийти друком у двох видавництвах. А наступного, крім паперового, звукового і театрального втілення, вони ще й з’являться на кіноекрані. Наразі казкар працює над сценарієм до півторагодинного (щонайменше) мультфільму «Різдвяне Чортеня». В основі – його оповідка «Про Старого Козака, Різдвяного Чорта, Чотири Роги і Козацький Рід». Стрічку робить «Артхаус Траффік», на екрани вона має вийти на Різдво 2008 року.

– Мультфільм цей – про підземний світ, про нас, про небо і землю, – розповідає Лірник Сашко. – Як і мої казки, сюжет смішний і химерно закручений. Мультик у всьому світі буде йти. Писати сценарій складно – я й зараз переписую його багато разів, бо кожен – продюсер, режисер, аніматор – бачить стрічку по-своєму. Цікаво, що у процесі створення сценарію багато нових сюжетів і героїв з’являється, наче на ялинці голки. У світі казкарі – поширене явище. І у нас свого часу вони ходили по всій країні із лірами, але були винищені. У Німеччині кожен рік відбувається з’їзд казкарів – так там чотириста чоловік збирається! Ще з цікавістю дізнався, що казкарів багато у народів Африки. У них теж є інструмент, з яким ходять від села до села. Тих казкарів поважають більше, ніж урядовців і президентів, через те, що вони виконують роль суддів. Бо казкарі знають традиції: де чия корова, де чия межа. Мене це вразило, і я подумав, що колись так усі знання передавалися. Книги – то офіціоз. Книжники були при князях, при владі, ніби наші партійні газети.